Як Трамп виліз із власноруч викопаної ями: нафтовий мир з Іраном за $300 млрд і що з цього має Україна

Трамп підписав документ достроково, ще до офіційної церемонії в Женеві, прямо під час вечері у Версалі з Емманюелем Макроном. А вже за кілька годин на пресконференції на полях саміту G7 заявив, що готовий "розбомбити їх дотла", якщо Тегеран порушить домовленості. Ринок, однак, на загрози уваги не звернув: нафта Brent впала до найнижчого рівня від початку війни, а ф'ючерси втратили понад два долари за барель лише за одну торгову сесію. 

Тож, ринки чекають на повноцінний мир навіть більше, ніж дипломати, які його узгоджували.

Чи дійсно нас чекає мир на Близькому сході і яке це має значення для України, розповість Еспресо. 

Війна, яка не пішла за планом

фото: gettyimages

Усе почалося 28 лютого, коли США та Ізраїль одночасно завдали удару під кодовою назвою "Ревучий лев" (з боку Тель-Авіва) та "Епічна лють" (з боку Вашингтона). За перші 12 годин по Ірану відпрацювали близько 900 ударів – по ракетних шахтах, системах ППО та військовій інфраструктурі. Точковий удар ліквідував верховного лідера Іраном аятолу Алі Хаменеї та десятки інших високопосадовців, а Трамп і Нетаньягу публічно закликали іранців самим повалити власний уряд.

Цього не сталося. Раду лідерів очолив син загиблого аятоли, Моджтаба Хаменеї, – за даними американської розвідки, він важко ранений і публічно фактично не з'являється, але духовенство зберегло єдність, а режим не виявив жодних ознак розвалу. Американська розвідка згодом прямо визнала: попри ліквідацію верховного лідера, влада в Тегерані контроль над країною не втратила, а ізраїльські чиновники приватно визнавали, що впевненості у падінні режиму ніколи й не було. Повалити теократію виявилося значно складніше, ніж її обезголовити.

Натомість Іран відповів так, як ані Вашингтон, ані Тель-Авів не очікували: не класичною армією, а ракетно-дроновою війною на виснаження. У період з 28 лютого по 8 квітня Тегеран випустив по регіону понад 1850 балістичних ракет і щонайменше вдвічі більше дронів-камікадзе "Шахед" – по Ізраїлю, американських базах у Катарі, Бахрейні, ОАЕ, Кувейті, Йорданії та Саудівській Аравії. Аналітик зауважують, що дронова війна не замінює традиційну зброю, але змінює спосіб її застосування – і саме брак авіаційної переваги чи нестача ракет штовхає сторони до масового застосування дронів. 

Ефект виявився парадоксальним: попри те, що американо-ізраїльська коаліція майже повністю домінувала в небі над Іраном, дешеві безпілотники й ракети продовжували долітати до цілей місяцями, виснажуючи запаси перехоплювачів усього регіону і змусивши Вашингтон, Тель-Авів та країни Перської затоки переглянути власні уявлення про захищеність від ракетних загроз – те саме переосмислення, яке Україна й Росія проходять у своїй війні вже не перший рік.

Місяці переговорів на межі зриву

Біньямін Нетаньягу та Дональд Трамп, фото: gettyimages

Десь із середини березня Трамп почав регулярно повідомляти, що угода "майже готова" – і так само регулярно ці заяви спростовувалися новими ударами. У червні він спершу скасував запланований "дуже сильний" удар, заявивши про прогрес у переговорах, після чого нафта одразу впала більш ніж на 4%; за кілька днів погрожував "знищити геть усе" в Ірані, включно з нафтовими свердловинами та островом Харк, – і ціни знову різко пішли вгору, до 111 доларів за барель Brent. Ринковий аналітик IG Тоні Сикамор тоді влучно описав цю динаміку: реакція на кожен заголовок миттєва й різка, хоча кожна нова "майже угода" цілком може виявитися черговим фальстартом. 

Зрештою фальстартів виявилося рівно стільки, скільки потрібно було, щоб і Тегеран, і Вашингтон визнали: продовжувати війну дорожче, ніж її завершити.

Що насправді в 14 пунктах

Сам меморандум, текст якого зачитав журналістам високопосадовець адміністрації, а потім опублікували Axios, Bloomberg, CNN та інші видання, ділиться на чотири блоки: 

• негайне й безстрокове припинення вогню на всіх фронтах, включно з Ліваном; 
• відновлення судноплавства через Ормузьку протоку, через яку до війни проходила приблизно п'ята частина світових постачань нафти й газу (морську блокаду США мають забрати протягом 30 днів, а Іран – розмінувати протоку й гарантувати безпечний прохід суден протягом 60); 
• поетапне зняття всіх американських та ухвалених через ООН санкцій з паралельним розблокуванням заморожених іранських активів; 
• і нарешті ядерне питання, сформульоване настільки обережно, що саме воно й лишається найслабшою ланкою всієї конструкції.

Адміністрація Трампа подає справу так, ніби Іран остаточно відмовляється від ядерної зброї. Формально це правда – пункт восьмий прямо фіксує зобов'язання Тегерана не розробляти ядерну зброю. Але доля вже накопиченого збагаченого урану, а саме він становить головний предмет занепокоєння – у документі не вирішена. Адже сторони лише домовилися "узгодити механізм" його утилізації під наглядом МАГАТЕ десь у майбутньому, в межах остаточної угоди, на яку відведено максимум 60 днів. До того часу зберігається статус-кво: Іран не розширює програму, США не вводять нових санкцій і не наростять військову присутність у регіоні. 

Тому це радше пауза з обіцянкою домовитися пізніше, ніж розв'язання проблеми, через яку, власне, і почалася війна.

Не менш туманний і пункт про фонд відбудови Ірану обсягом щонайменше 300 мільярдів доларів. У документі сказано, що план розробить "Вашингтон разом із регіональними партнерами", але хто саме і в яких пропорціях профінансує цю суму, меморандум не уточнює. Знову таки конкретний механізм мають "фіналізувати" вже під час подальших переговорів. 

Тобто цифра в 300 мільярдів наразі існує більше як політичний жест – демонстрація того, що покращена поведінка Тегерана буде винагороджена, ніж як реальний фінансовий план із джерелами коштів. Адже Трамп неодноразово заявляв, що не дасть Ірану ні цента, тому, наприклад, може змусити багаті країни Близького Сходу заплатити ціну за мир.  Власне, що віцепрезидент Ді Джей Венсзауважив: мова йде не про гроші американських платників податків, а про консорціум міжнародних компаній та арабських країн Перської затоки, які отримають доступ до інвестицій в Іран виключно у разі його повної ядерної капітуляції.

Поспішний вихід із власноруч викопаної ями

Якщо дивитися на всю історію збоку, складно не побачити в цій угоді радше квапливий вихід зі патової ситуації, ніж продуману дипломатичну перемогу. Міністр оборони США Піт Гегсет ще в середині березня стверджував, що наступальні можливості Ірану скоротилися на 90%, а втрачено було близько двох третин пускових установок. Проте до кінця війни запаси Тегерана, за оцінками розвідки, відновилися, зокрема, як писав Bloomberg, не без допомоги Москви, яка постачала ракетні компоненти попри власний "Договір про всеосяжне стратегічне партнерство" з Іраном, що теоретично мав би зобов'язувати до взаємної підтримки. Керівник оборонного напрямку Bloomberg Economics Бекка Вассер прямо підсумувала: попри всі тактичні успіхи, підірвати оборонно-промислову базу Ірану чи суттєво ослабити його ракетну програму так і не вдалося.

Тим часом світова економіка платила рахунок щодня. 

За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, закрита Ормузька протока спричинила найбільший збій у постачанні нафти за всю історію спостережень, а за даними Світового банку, війна вплинула на роботу двох третин економік світу. Саме ця економічна сторона, а не дипломатичні успіхи, найімовірніше і змусила Вашингтон поспішити. Бо чим довше тривала війна, тим вищою була ціна на нафту, тим сильнішим тиск інфляції в самих США (виборці цього не люблять – рейтинги Трампа історично обвалилися) – і тим менше залишалося аргументів на користь продовження бойових дій, які так і не наблизили обіцяне падіння режиму. Аналітик MST Marquee Сол Кавонік охрестив це "світлом у кінці тунелю" – формулювання, яке однаково добре описує і нафтовий ринок, і загальний настрій адміністрації, яка хотіла будь-якої угоди, аби лишень закрити цей фронт.

Що це означає для України: розмін на саміті G7

фото: Офіс Президента України

Найцікавіше для Києва відбулося не в Ісламабадському меморандумі, а на самому саміті G7 в Евіан-ле-Бен у Франції, де лідери готувалися до сварки з Трампом і щодо Ірану, і щодо України, але натомість отримали несподівано поступливого президента США. За даними Politico, за закритими дверима Трамп прямо дав зрозуміти європейським партнерам: йому потрібна їхня допомога – ресурси для розмінування Ормузької протоки та публічна підтримка угоди з Тегераном ще до того, як віцепрезидент Венс вирушить до Женеви для остаточного підписання. В обмін, за словами одного з дипломатів, "мають бути певні поступки щодо України" – і "існують дуже великі сподівання, що він підтримуватиме Україну". Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц після перших закритих розмов сказав журналістам, що відчуває "певний оптимізм".

Свою роль, за версією Politico, відіграв і Зеленський, який показав присутнім фотографії охопленого вогнем після російського удару Успенського собору в Києві – жест, адресований саме релігійному оточенню Трампа (MAGA і компанії). За словами одного з представників G7 на умовах анонімності, побачене президента США "справді зворушило". У спільній підсумковій заяві лідери G7 заявили про "непохитну підтримку" України, пообіцяли розглянути ліцензії на розширення військового виробництва в самій Україні та анонсували посилення санкцій проти нафтового й газового секторів Росії – одночасно з похвалою угоди Трампа щодо Ормузької протоки.

Виглядає це не як випадковий збіг риторики, а як цілком прагматичний торг: підтримка для іранської угоди в обмін на жорсткіший тон щодо Кремля. Наскільки цей усний компроміс конвертується в реальні постачання зброї чи новий пакет санкцій – питання, відповідь на яке стане відома лише за наступні тижні. Особливо після нових телефонних дзвінків Путіна до Трампа, які завжди робили останнього поступливішим Кремлю.

Ракети, яких має стати більше

Для української ППО найбільш практичний наслідок іранської війни – це не дипломатія, а банальна арифметика складів. Поки тривали активні бої, перехоплювачі Patriot – ті самі PAC-3, якими Київ регулярно і влучно збиває російську балістику, – витрачалися в Перській затоці із швидкістю, яку Пентагон явно не прораховував. За оцінками Bloomberg, лише за 39 днів найгострішої фази США та їхні близькосхідні союзники відстріляли близько 4500 перехоплювачів, вичерпавши майже половину американських запасів; загалом, за різними оцінками, було витрачено від 2400 до понад 2800 ракет PAC-3 і GEM-T – об'єм, що наближався до всього довоєнного арсеналу союзників у регіоні. Держсекретар Марко Рубіо теж визнавав, що США виробляють лише 6–7 систем перехоплення на місяць, тоді як Іран здатен виготовляти понад сотню балістичних ракет за той самий час. Reuters і Washington Post ще навесні писали, що Пентагон розглядав перенаправлення ракет, призначених для України, на Близький Схід, а постачання за програмою PURL вже тоді почали затримуватися.

Старша наукова співробітниця Центру Стімсона Келлі Грієко сформулювала суть проблеми коротко: без активної підтримки США більшість країн регіону залишилися б практично без захисту від іранських ракет. Те саме можна сказати й про Україну – лише система Patriot здатна перехоплювати російську балістику, і будь-яке відтягування виробничих потужностей убік Перської затоки прямо позначалося на українському небі. 

Звісно, що завершення війни саме собою не наповнить склади миттєво – Lockheed Martin здатен випускати лише близько 50 ракет PAC-3 MSE на місяць, тож дефіцит нікуди не зникне за один день, але воно прибирає головний конкуруючий споживач цих перехоплювачів і теоретично залишає більше простору для пріоритетного постачання Києву. Саме про це, судячи з усього, і йшлося на зустрічах із лідерами G7, де Зеленський, за його ж словами, підіймав питання збільшення кількості ракет ППО та ліцензій на їх виробництво у Європі і Трамп, як не дивно, погоджувався з ним.

Ціна на паливо: Кремль не скористався своїм "вікном", через українські дрони

Удар по НПЗ у Москві, фото: ASTRA

Закрита Ормузька протока вдарила по нафтовому ринку так, що МЕА назвало це найбільшим збоєм постачання в історії спостережень. Будь-який дефіцит на світовому ринку нафти традиційно вигідний тому, хто продає нафту попри санкції. Доходи Росії від нафтового експорту в березні, за повідомленнями західних видань, практично подвоїлися саме на тлі іранської кризи. 

Допомогла й сама американська адміністрація. Мінфін США з 12 березня кілька разів видавав тимчасові генеральні ліцензії, що дозволяли купувати "застряглу в морі" російську нафту, попри санкції проти "Роснефти" й "Лукойла", формально щоби стабілізувати світовий ринок і допомогти найбільш енергетично залежним країнам, а фактично – відкриваючи для Кремля додаткове вікно продажів. Єврокомісар Валдіс Домбровскіс прямо назвав це рішення таким, що йде на користь саме Росії, а демократки в Сенаті США Джин Шахін та Елізабет Воррен – "подарунком Путіну". Сам Трамп після підписання угоди з Іраном вже допустив можливість повного відновлення нафтових санкцій проти Росії, щойно постачання з Близького Сходу стабілізується.

Втім, виграш Кремля виявився далеко не таким безтурботним, як могло здатися з боку Ормузької протоки. Поки ціни на світовому ринку грали на користь Москви, українські далекобійні дрони методично грали проти неї. З початку 2026 року кількість українських ударів по російських нафтопереробних заводах подвоїлася: уражено два десятки великих НПЗ і термінали, від восьми з десяти найбільших підприємств галузі постраждали, а загальні втрати потужностей з переробки оцінюють у понад 30%. У травні зафіксовано рекордні 31 удар по НПЗ, нафтопроводах та експортних терміналах. Наслідок – дефіцит бензину й дизеля в багатьох регіонах самої Росії, талони на пальне в окупованому Криму, обмеження продажу навіть для військових на заправках і дозвіл випускати паливо нижчих екологічних стандартів, аби бодай якось закрити внутрішній попит. 

Аналітик Центру дослідження енергетики й чистого повітря Айзек Леві звертає увагу на нову тактику: українські дрони все частіше б'ють не по самих заводах, а по вузьких технологічних місцях, відновлення яких займає значно більше часу. Виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин узагалі назвав українські дрони ефективнішими за будь-які санкції в боротьбі з нафтовою галуззю РФ. Тож попри сприятливу для Кремля цінову кон'юнктуру навколо Ормузу, фізично продати чи навіть переробити цю дорожчу нафту Росії стає дедалі складніше – і саме тут, а не в кабінетах Мінфіну США, відбувається найбільш практична робота проти воєнної економіки Кремля.

Більше часу на головну угоду між Києвом та Москвою

фото: соцмережі

Найголовніший, але водночас найменш гарантований наслідок іранської угоди для України лежить не лише в цифрах ракет чи барелів, а в розкладі уваги Білого дому. Politico прямо зазначило, що ще до самого саміту Трамп підкреслював: домовленість із Тегераном звільнить йому ресурс, щоб знову зосередитися на мирній угоді між Росією та Україною. Логіка проста: поки тривала війна на Близькому Сході, вона забирала і ракети, і дипломатичну енергію Вашингтона, і політичний капітал, потрібний для тиску на Путіна. Завершення цієї війни – навіть таке непевне, рамкове, побудоване на обіцянках "домовитися пізніше" щодо урану та невизначеного фонду на 300 мільярдів – теоретично розв'язує Трампу руки для іншого фронту, який він обіцяв завершити ледь не за добу. 

"Вони розуміють, напевно, що все ж таки зброя, присутність європейських країн не те, чого слід очікувати в Ірані, але принаймні, стояти на стороні Сполучених Штатів – це, звичайно, буде вже великим таким вступом вперед. Що вони можуть запропонувати в обмін? Це, скажімо, такий теж обмін в плані рівного, тобто вони продовжують підтримувати Україну на словах в першу чергу, але я все ж таки вважаю, що в діях вони далі будуть відстоювати тезу, що в першу чергу має допомагати фізично, зброєю, грошима, гуманітарно саме ЄС, тому що війна відбувається на європейському континенті", - відзначив асоційований експерт Інституту Американістики Олег Преловський у спільному проєкті Еспресо та Slawa.TV "Український фокус. Ранок".

Тож, питання лише в тому, чи виявиться іранський мир стійким. Сам Трамп, погрожуючи "розбомбити їх дотла" буквально за кілька годин після підписання, фактично визнав: довіри до угоди немає навіть у людини, яка її щойно підписала. Якщо Тегеран справді триматиме слово, а 60-денний цикл переговорів щодо ядерного питання та фонду відбудови завершиться без нового зриву – у Вашингтона дійсно з'явиться і час, і ресурси, щоб активніше штовхати Росію до столу переговорів. Якщо ж ні – і світ, і Україна знову опиняться в ситуації, коли чергова близькосхідна пожежа відтягує на себе і ракети, і увагу, якраз тоді, коли вони найбільше потрібні Україні, яка останніми місяцями має успіхи на фронті та активно показує навіть Москві, яка оточена декількома смугами ППО, що таке справжня війна.  

Читайте також: Впливова блогерка Лора Лумер зізнається: "Я повелася на російську пропаганду". Чи означає це зміну ставлення MAGA до України