У Московії стертий поділ на "своє" і "чуже"

Бо в російській політиці та культурі стерте розрізнення між своїм і чужим. "Своїм" проголошується все, що стало предметом експансії та загарбання; але це "своє" одразу відчужується, наповнюється вірусом ворожості, перетворюється на чуже.

Спробую пояснити.

Поділ на свій/чужий — важливий культурний код. Європейська філософія та гуманітаристика XX століття намагалися цей поділ помʼякшити — а) через прийняття, що світ не обмежується "своїм", і б) через прийняття, що "чужий" та "інший" - не обовʼязково ворожий.

Читайте також: Спокій сили, сила спокою

Це добре — але не треба йти занадто далеко. Так, важливо помʼякшувати токсичні прояви цього поділу, але коли він стирається — маємо не менш загрозливі речі, ніж коли він загострюється.

Якраз у російській політиці й культурі цей поділ стертий. І стертий він двома способами:

а) територія "свого" стала в Росії безмежно широкою. Звідси — агресивне небажання бачити свої межі, а тому й межі інших. І йдеться не лише про територію "велікой страни" і "руского міра", а й про територію світу загалом. Тому — месіанізм, "всеєдінство", "всесвітня революція" - тощо;

б) водночас "своє" змішується з "чужим" - аж до точки, коли будь-яке "своє" стає насправді чужим. Простір декларується "своїм", але не освоюється; люди декларуються "своїми", але трактуються як вороги.

Тому особливість функціонування Росії протягом багатьох століть — це безупинне продукування категорії внутрішніх ворогів з тих, хто ніби-то був "своїм". Сталінський терор — класичний приклад.

І тому ми маємо цей дивний пазл: агресивне поширення території "свого", і водночас миттєве зараження всієї цієї території духом "чужого".

Читайте також: Ми боремося за незворотність

Межа між "своїм" і "чужим" зникає — натомість все перетворюється на велику масу "свого", що стало "чужим".

Це те, чого не розуміли прихильники "руского міра" протягом цілих десятиліть у нас, та й деінде в іншому світі: Росія їх знищує і знищуватиме так само нещадно, як і "чужих". Навіть попри те, що вони "свої".

Бо ніяких "своїх" для Росії немає. Є лише безмежний океан загарбаного та замученого, який проголошений "своїм", але насправді одразу трактується як "чужий", назавжди відчужений, назавжди ворожий, з яким ти спілкуєшся тільки мовою насильства.

Така от "гуманітаристика".

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.