Пропозиції віддати українські території повинні зникнути з порядку денного, - дипломат Безсмертний

Дуже багато подій вкладаються насправді в певну схему. Я б її зараз назвав трикутником. Тобто один з пунктів цього трикутника - це візит Орбана в кілька столиць, його, так би мовити човниковій дипломатії й ті вкиди, які Орбан зробив на публічному і не публічному рівні. Другий момент - це путінський ультиматум. Де-факто, засилаючи Орбана, Путін позначив свою готовність про щось говорити, але сам собі відрізав дорогу до відступу, тому що озвучив свої канібальські в географічному і не лише в географічному аспекті плани. Третій момент - це кремлівський удар по Охматдиту. Десятки загиблих цивільних наших громадян, тобто наскільки ми розуміємо буде криваве підняття ставок.

Найважливіше тут слово це “заслання” Орбана. Бо в ньому є відповідь на питання, хто такий прем'єр-міністр Віктор Орбан і далі все дуже легко розшифровується. Це правда, що Орбан не своєї волі та ініціативи з'явився в Києві. Його відправили з Москви. Відповідь на те, що сказано Орбаном і надії Путіна сформовано в резулятивних документах саміту НАТО. Це відправка до України додаткових систем протиповітряної, протиракетної допомоги. П'ять систем, які днями надійдуть і дев'ять, які надійдуть з часом. Також все, що буде випускати зараз США по замовленню Пентагону буде відправлятися одразу до України.

Втім, тут треба розуміти, що у рівні відповідальності необхідно посилювати захисні можливості України й необхідності тиску, в тому числі на Іран і на Китай. Добре, що вже всі зрозуміли, що на старті цієї ненависті до України стоять Іран і Китай, бо вони власне забезпечують Росію всім необхідним. Необхідними компонентами, мікросхемами, електронікою і т.д. В цьому плані Україна самостійно не справиться. Для цього потрібно взаємодія із США та з європейськими державами. Над цим іде робота. Що стосується жорстокості, то я не знаю, як тим хто зараз дивиться на цю ситуацію, я цю жорстокість пам'ятаю не тільки по діях Радянського Союзу, я її добре знаю з історії. Вона ніколи не зникала. Ця ненависть до людини в принципі, а найбільша до українців. Це правда і це є річ, яка 300 років взаємовідносинах між Москвою і Києвом нікуди не зникла і нікуди не дінеться. До того часу поки Москва і Росія як держава будуть існувати, це буде віковічне протистояння, і в цьому протистоянні ми приречені на перемогу.

Я розумію весь трагізм нинішньої ситуації. До речі, її дуже добре розуміють ті, хто збирався на саміт НАТО і тут необхідно думати про те, як виставити цьому щит, але поки що я не бачу реальних кроків з боку наших союзників та партнерів, які передбачали реальну поразку Росії у цій війні. Оскільки без такої поразки рівень жорстокості буде наростати так, як цього хоче московський фюрер.
 

План Путіна, який вибовкнув Медведєв. Він розкрив те, про що Путін не говорить від свого імені. Зокрема про те, що в їхніх сценаріях є план спровокувати внутрішню українську реакцію на російські звірства, але яка була б скерована до нашого внутрішнього українського політичного, економічного і так далі істеблішменту. Це планується робитись для того, щоб викликати цю реакцію вони будуть далі бити по українських містах, а потім, попри те хто б не прийшов до влади, збираються в подальших циклах доламувати український суверенітет. Я не знаю, з якою метою і кому Медведєв це діло озвучував, але сценарій доволі чіткий.

Для кого це новина!? Для нас з вами це прочитана книга. Річ у тому, що на цей час от оцей факт, який зараз озвучено і яким періодично стріляє цей недопалок московський, відіграє винятково інформаційну роль. Оскільки, я відповім вам цитатою з інавгураційного виступу президента Байдена на відкритті саміту НАТО, який сказав про те, що не потрібно вводити себе в оману - Путін поставив перед собою завдання знищити українську державу, знищити український народ, знищити українську культуру та українську історію. Байден знову наголосив, що на цьому він не зупиниться й піде далі. Відповідно те, що там видає Медведєв, розуміємо ми й усі у світі. Зараз це поки що чергова психологічна атака. Для того щоб цьому запобігти - потрібно мати міцний союз серед наших партнерів. Для цього потрібно більше зброї, спільні війська та систему управління.

Втім ми йдемо до цього дуже повільно. Нам залишається лише захищатись й здійснювати певну політику, яка дозволяла б виграти час та максимально берегти людей, щоб всі ці процеси, які зараз тривають в НАТО, на засіданнях групи Рамштайні, серед наших союзників дозріли до прийняття необхідного рішення.

Мене в цьому плані обнадіює лише та дискусія, яка зчинилася на засіданні ради НАТО, де наші найближчі партнери говорили про те, що поки Вашингтон із Брюсселем думає як все це зробити, а українці гинуть на фронті й в тилу. Це означає, що переважна більшість, тих хто знаходиться в НАТО розуміють ситуацію та її складність й принаймні вони будуть робити все, щоб ті від кого залежить рішення, прийняли рішення про максимальну допомогу Україні. Я вже не кажу про те, щоб стати поруч з Україною на захист цивілізації й свободи.
 

Було підписано надзвичайно важливу угоду між Польщею та Україною. Йдеться про сферу безпеки. Ми йшли до цього дуже довго, можливо, занадто довго, але я думаю що це було зумовлено тим, щоб виписати її якнайкраще. Кажу без іронії - це один, напевно, з найважливіших, на даному часовому проміжку, безпекових документів. Він має надзвичайно велику перспективу, коли ми говоримо про подальші кроки підготовки того, що називається центральноєвропейською лінією оборони НАТО. Я думаю, що ці всі речі будуть тривати паралельно. Якщо ми говоримо про важливість безпекової співпраці з Польщею, на вашу думку чого нам вдасться досягнути й на вашу думку, якщо ми говоримо про певне зволікання, було певне охолодження комунікації між Варшавою та Києвом впродовж найближчого попереднього півріччя.
Це дуже важливий крок. Втім він, як і всі інші кроки в цьому плані, вимагає від української та польської сторони узаконення. Документів, які підписуються як міжвідомчі, ми ж чудово розуміємо, що вони залежать від політичної кон'юнктури. Тут закони і їх реалізація точно так само залежить від політичної кон'юнктури, але не в такій мірі, як міжвідомчі документи.

Це мене найбільше турбує. Видно, що обидві сторони тяжіють до співпраці й розуміють крайню потребу в такій співпраці, але оформляють це не міждержавною угодою, а документом, який не потребує ратифікації.

Треба розуміти ціну й вартість цього документа і його правничий вплив на ситуацію в одній і другій країні. Тобто насправді, з погляду успадкування політичними режимами, які будуть в одній і другій країні, він достатньо лабільний. Це по-перше.

По-друге, що важливо це те що теза, яку, до речі, ми з вами постійно розвивали впродовж кількох років, що двосторонні відносини країн членів НАТО - одна справа, а відносини України й НАТО - зовсім інша справа. Дійсно, одне одному не заважає. Ті 18 договорів угод, які укладені, є зайвим доказом цього. Цей напрям може розвиватися до нескінченності. Умовно кажучи, Петлюра допоміг Пілсудському звільнити, відстояти Варшаву у 1921 році, зараз Польща може допомогти Україні вистояти проти Росії. Тобто в цьому відношенні цей приклад навів, як певну історичну паралель, яка траплялась неодноразово, але траплялось й протилежне. На історію потрібно дивитись з користю, яку вона нам принести сьогодні.

По-третє, дуже важливо, що центральноєвропейському регіонові, зокрема країни Балтії, Польщу та Румунію, то тут

створюється певна група держав, які є не тільки лобістами України і які міцно усвідомлюють, що їм настільки ж потрібно НАТО, наскільки Україна.

Оскільки зараз ці держави від агресора захищає Україна. А якщо ми подивимось на ті зобов'язання, які мали Сполучені Штати й НАТО по посиленню східного валу, то вони виконуються, не хочу дуже занижувати, але приблизно на половину. Зокрема, по особовому складу, який розміщається у цих країнах, по озброєнню, по бронетехніці й так далі. Тобто іде повільна комплектація цих сил.

Треба розуміти, що якщо говорити про 30 000 військових, які в планах НАТО розмістити на території цих країн, то для порівняння потрібно зрівняти сили, які сьогодні застосовуються і діють на російсько-українському фронті. Що таке 30 000 і на який це час їх вистачить.

Дуже добре, що у Варшаві, Вільнюсі, Ризі та Талліні це розуміють. В Бухаресті та Будапешті свою пісню грають. В Софії взагалі невідомо за що там думають. Бо президент спочатку одне говорить, а потім друге. Відтак очевидно, що знаходячись на передньому фронті із російською воєнщиною ці країни розуміють, що їм конче необхідно взаємодіяти з Україною. Адже це єдина сьогодні на планеті земля держава, а в ній армія, яка здатна протистояти російському агресору Оцих слів було б достатньо, щоб відповісти на оті всі маневри, які відбуваються у центральній Європі. Не випадково ці країни є ключовими лобістами України у вступі до НАТО, бо вони прекрасно розуміють, що якщо взяти європейський континент, то Швеція, Фінляндія та Україна є тими силами, на які вони можуть сподіватися. Решта знаходяться в стані становлення.
 

А з якою метою Путін озвучив свій ультиматум, коли зокрема йдеться про захоплення тих територій, які вони заднім числом включили до своєї російської конституції. Розуміємо, що це певна демонстрація, певне позначення своєї готовності іти на подальшу війну, але з іншого боку, він міг того не робити. Тобто заслали Орбана. Орбан облітав Пекін і не лише Пекін, я навіть не знаю в яких кабінетах він ще додатково побував, яку інформацію він кому передав. Втім, Путін одразу пішов на випередження і паралельно зі своїм емісаром ще викотив небачений загалом цей ультиматум стосовно щонайменше чотирьох наших областей, про Крим він навіть і не згадував.

Путін відрізає собі можливості для відступу і це зрозуміло. Бо Путін це фюрер, біля нього знаходиться кліка, він може бути, а може його не бути. Тому відрізає шляхи для того, щоб ця кліка не могла відступати. Там відбуваються юридичні, з його погляду, кроки, але ці кроки нікчемні за нормами міжнародного права. Це все одно що брати фарбу і фарбувати брудні паркани. Ось що означають ці рішення. Вони не мають абсолютно ніякої юридичної сили. Ані внутрішньої, ані зовнішньої. Щобільше, треба розуміти, що одночасно приймати подібні рішення і головувати в Раді Безпеки ООН означає ставити себе на під гільйотину. Так і буде! Бо це свідоме порушення норм міжнародного права. Звідси очевидно, що він робить все для того, щоб ні він сам, ні ті, хто навколо нього, не могли дозволити собі вступити назад хоча б півкроку. Ось що відбувається.

Таким чином це зайвий доказ того, що він йде вперед і це треба розуміти, не те що лякатись і ховатися від цього, а сприймати як аргумент того, що агресор іде вперед і пропозиції віддати території повинні взагалі зникнути з порядку денного.

Тому що з тим, хто робить такі кроки, можна лише в один спосіб боротися. Боротися з силою і карати за злочини, інші варіанти, які озвучувалися в ці дні взагалі не обговорювати. Бо це ж якби спільна партитура - з одного боку приймаються дії, рішення одні - стріляють по Охмадиту, розповідають про те, що їхні території аж до Львова і т.д., а з іншого боку розмови про перемовини й про те, що є інший спосіб допомогти Україні, окрім як вступ Києва до НАТО. Я коли оці тези читаю, тим більше бачу, хто там підписався, я розумію чудово якими талантами наповнено людський світ.
 

Путін має якусь делірійну свідомість, якась білогорячкова. Тобто, з одного боку він говорить про якісь там стамбульські домовленості, які не були не те що ратифіковані, наскільки я розумію, вони не були підписані навіть. І там не говорилося про захоплення додаткових територій. в останньому ж ультиматумі він чітко дуже перелічив ті області, які хоче окупувати. Як він збирається проводити ту чи іншу переговірну позицію з тим самим Пекіном, навіть в межах своїх союзників, як він збирається це все звести до якогось єдиного знаменника.

Річ у тім, що Тегеран, Пекін і Москва хворіють на таке поняття, як цілісність глобальної безпеки її неподільність. Це теза, яка була народжена вже в радянські часи. Умовно кажучи, від Ла-Маншу до Владивостока царюють великі. І вони ділять, а малі оці такі, як Польща та Україна взагалі не при справах. Тобто, де вони захочуть, там вони й будуть. В очах Москви це значить, це мали у свій час бути Берлін і Москва. Всі інші мають бути на короткому повідку в Росії. Це правило сповідує і Пекін. Я думаю, що всі чули ці нісенітниці про неподільність глобальної безпеки і її дуже часто проголошує Сі Цзіньпінь, аятолли й московський фюрер.

В цій ситуації потрібно пояснювати, що Україна сповідує статут ООН, норми міжнародного права, традиції, які склались в нормах міжнародного права. Бо, коли кажуть, що світовий порядок заснований на певних правилах, то згадують, що предки жили за цими правилами, частина з яких виписана, а частині ні. Тобто є неписані правила в міжнародному праві. Так от, якщо на стіл покласти з одного боку придуркуваті заяви фюрера московського, а з іншого боку світовий порядок, який заснований на привалах, то за цими правилами потрібно розв'язувати проблеми за столом переговорів. Таким чином сторони приречені знайти рішення, а застосування сили неприпустимо. Втім, московський фюрер й китайський теж вирішили, що вони великі й можуть вирішувати, що їм робити. Це наратив, який сповідує імперська філософія, яка завжди вигадує якусь нісенітницю. Це по-перше.

По-друге, треба мати на увазі, кажу вам як людина, яка з ними сиділа десятки, а може і сотні разів, за столом переговорів, вони трактують норми міжнародного права, все що необхідно, починаючи від виборчого законодавства закінчуючи договорами про нерозповсюдження ядерних озброєнь так, як вони вважають за необхідне, а не так, як там написано Тому вони будуть шукати такі варіанти, як Небензя на засіданні Ради Безпеки розказував про те, що українці самі бомбили Охматдит. Уявіть собі, виходити й говорити в залі, де сидять шановані люди, члени постійної Ради Безпеки ООН, представництво міжнародне. Він виходить і розповідає, що українці самі себе бомбили, що вони самі себе розстрілювали в Бучі й т.д. Ось вам ця філософія. Тому я взагалі, коли берусь за такі речі, то мені здається, що в цьому відношенні ліпше казати, що ми маємо робити, ніж пояснювати що воно робить. Ось це мерзенне, дике створіння. Скажених псів пристрілюють, іншого рецепту там немає і не може бути. Діагноз зрозумілий, рецепт усунення цієї хвороби теж зрозумілий. Чому немає дії? Бо є хто пише відкриті листи, які друкують у The Guardian й не тільки про те, що треба домовлятися. З ким домовлятися!? Скільки разів я американцям пояснював, щоб вони не сідали з ними в принципі за стіл. Оскільки все, що ви підпишете для вас обов'язок, а для них абсолютно нічого не означає Ось яка ситуація. Тому, російський диктатор не збирався й не збирається виконувати норми міжнародного права. Ми всі повинні пам'ятати - все, що він робить, всі рішення не мають абсолютно ніякої правової сили. Це всі розуміють у світі. Ось на що потрібно спиратись й необхідно керуватись. Нам необхідно домагатися як можна швидшого об'єднання сил і реалізації рецептури в тому, щоб “вилікувати” хворобу цього етносу, цієї держави й цього фюрера.