Путін пропихає сценарій виборів, щоб вони розірвали Україну зсередини, - Рибачук

Публічна комунікація з Дональдом Трампом вперлася в не надто добру ситуацію. А з іншого боку - те, що зараз промовляють між собою росіяни з американцями, нас в Україні надзвичайно сильно напружує, тому що США будуть тиснути. Що нам робити? Які в нас є варіанти?

При збільшенні навантаження на двигун нашої урядової машини, машина починає просто розсипатися: масло тече, пихкає, смикається, не витримується аеродинамічне навантаження. Я до того це кажу, що дуже часто, наприклад, ставлять питання: "Як нам виходити з нинішньої ситуації?". А зміна ситуації в тому, що минула адміністрація, як би ми не критикували Байдена і Саллівана, чітко декларувала та позиціювалася разом з Україною, як наші партнери, допомагали в тому числі й Зеленському об'єднувати навколо себе як європейські країни, так і інші, щоб розширювати цей альянс. Тому ми мали ці Форуми миру, "Рамштайн", міністр оборони США часів Байдена координував всю цю допомогу.

Зараз ситуація кардинально змінилася, навіть до публічного з'ясування стосунків Зеленським, що є величезною помилкою, як кажуть досвідчені дипломати. 

До того, що Зеленський сам реагує на подібні речі, дотична формула його управління країною - він і Єрмак. А хто ще? Уявити собі, що Єрмак щось буде постити, це неприпустимо. Залишається один Зеленський, бо дипломатії у нас же немає, а посольство у Вашингтоні, м'яко кажучи, нейтралізоване. В результаті ця формула "я і моїх п'ять-шість менеджерів" розвалюється на наших з вами очах.

Хоча був час, коли на початку війни, я це добре пам'ятаю, в одному з таких респектабельних ресторанів Джорджтауна, це Вашингтонський Печерськ, на вітрині були цитати різних світових лідерів. І там була одна цитата Зеленського, яку я не можу дослівно пригадати, але звучала вона приблизно так: "Президент не може впливати на економіку, багато чого не може, але він точно може надихати". У нас був цей період, коли ця формула, яку Зеленський захищає "я і моїх п'ять-шість менеджерів", реально працювала. Десь рік президент України реально міг надихати українців.

Закінчився цей благодатний час, відійшла доба Байдена та сприятлива атмосфера в Білому домі, зараз вона максимально несприятлива. У мене є побоювання, що з таким рівнем комунікації незабаром ми можемо отримати, я не кажу про заморозку відносин, бо вона вже і так трохи насувається, але відверті рестрикції.

Тут точно формула "надихати" не працює, ситуація принципово змінилася. 

Якщо США ще часів нової адміністрації спочатку декларували своє посередництво, то зараз вони відверто рухаються до значно більшого зближення з позицією Росії, ніж з Україною.

А це, відповідно, виклик і не тільки Україні, але і європейським партнерам.

І тут знову та формула, яка в нас є управління країною - "я і мої п'ять-шість менеджерів", теж не працює, тому що потрібно, і всі про це говорять, залучати максимум можливостей для комунікації, зокрема депутатів, громадських та релігійних діячів - все те, що в країні більш-менш працює, тобто ці баланси влади, що є нормальною практикою, але у нас вже цього немає.

У нас є підсанкційний список, куди тепер потрапив офіційний лідер опозиції Порошенко, адже це "звання" йому присвоїв президент своїм указом і ввів санкції в дію. У нас є проблеми з багатьма політичними партнерами, бо там теж відбулася повна концентрація права на контакти, дозвіл є тільки лояльним - Єрмаки, ще трошки може бути Арахамії та й на цьому все закінчується. 

Основне, що для нас зараз критично важливо - бути максимально гармонійними з Європейським Союзом. А чи далі працює ця формула, де Зеленський має гарні стосунки з Макроном, чи з Мелоні, чи з деякими іншими лідерами? Адже це той період, коли він міг максимально використовувати свій соціальний капітал, який зараз на очах втрачає, як нині буде зникати сніг під теплим березневим сонцем, зокрема, в Києві точно.

Ми сьогодні маємо ситуацію, якщо не смертельну, то дуже серйозну загрозу існування України, в тому числі і країн Європейського Союзу, можливо, не всім. Бо сказати, що ми всі в одному човні, не можемо, європейці теж не в одному човні. Є великі й маленькі човни, але нам точно потрібно бути там. Якщо ми залишаємося десь посередині, то нас не буде.

А які аргументи, які комунікації, які речі ми робимо для того, щоб не посилювати позицію політиків, зокрема як Орбана, які звинувачують Україну в диктаторстві й авторитаризмі? Якщо ми робимо такі кроки щодо зачищення поля від політичних конкурентів, коли українська влада бореться з власною опозицією, то це точно нема чим крити, бо це факт, рішення вже відбулося. У тому конструкті влади, який Зеленський зараз створив, ця місія неможлива.

Зараз якийсь момент істини, спроба використати цю ситуацію, я дивлюся свої соціальні мережі, а там мовиться, щоб всі одностайно об'єдналися навколо президента Зеленського, бо є зовнішня загроза, - це теж не спрацює. Я не знаю, як без сумної посмішки на це реагувати.

Міняється наша загальна стратегічна концепція: раніше ми виходили з того, що ми партнери зі Сполученими Штатами, тоді Байден дозволив працювати цій формулі. Теперішня адміністрація США нас не сприймає як партнерів, в кращому випадку як можливих боржників, тобто певний ресурс, на який можна тиснути і яким можна підторговувати. Я не знаю, з якими паперами приїздив міністр фінансів США та чим завершилась розмова з Кітом Келлогом, але паралельно росіяни роблять свої оферти, намагаючись і в геополітичному, і в економічному плані купити американців певними успіхами, зокрема розробками російських родовищ. Це така дуже швидка торгівля і не на нашу користь.

Я напружився трохи, коли пішла ця публічна війна між Трампом і Зеленським. Величезна помилка Зеленського – він не мав би вступати в цю дискусію. Але що там, він і Єрмак, в країні ж більше нема кому. І я думав, що буде ескалація. Здається, Волтц сказав, що треба зупинити цю ескалацію риторики, тобто треба проводити деескалацію риторики, словоблуддя. Але Зеленський зараз реально натиснув на гальма, не відповідає, хоча цього недостатньо.

За що потрібно суттєво чіплятися, стати на твердий ґрунт. Насправді США ніяких кроків не робили, крім риторики. Попри спроби поширення fake news, постачання зброї не зупиняється, санкції не зупиняються, тобто в реальних умовах позиція Сполучених Штатів не змінилася.

Поки що не змінилася.

Так, це важливо. Про що кажуть американці? Чому держсекретар США Марк Рубіо телефонував європейським партнерам і переконував їх, що ніякої зради не буде, що українські і європейські інтереси ніхто не збирається ігнорувати, не буде Америка нав'язувати умови мирного договору ні європейцям, ні українцям, що зараз тільки перший етап двосторонньої дипломатії, тому було б некоректно запрошувати туди європейців чи українців. Бо мова йшла про значно ширший спектр питань, ніж багатосторонній, а йшлося про двосторонні російсько-американські відносини. А коли мова піде про умови договору, тоді, мовляв, будуть враховані інтереси та позиції і європейців, і українців.

Мій висновок - нам треба максимально узгодити й мати спільну позицію з європейцями. 

Друге - ми знаємо, де будуть ризики для Трампа, тому що Путін, як він вважає, значно кращий гравець, не жаліє лестощів і поливає бальзамом Трампа з ніг до голови, робить всілякі компліменти, засилає цього ж Дмитрієва, який там пропонує спільну розробку, в тому числі українських рідкісноземельних металів. "Давайте на окупованих територіях разом це зробимо",- каже Путін Трампу, - "і Арктику, і багато інших речей", - про які ми навіть не знаємо.

Але в чому реальна проблема?  Путіну насправді невигідна зупинка війни на реальних кордонах, тому що для нього є неприпустимим те, що буде визнана зоною конфлікту і частина окупованої Курщини, тому там зараз висока інтенсивність бойових дій. 

Але взагалі для нього також неприйнятна лінія розмежування, яка є сьогодні, тому що в нього апетити значно більші. Він вимагає всю Херсонську та Запорізьку області.

А Трамп поспішає, дав європейцям три тижні, щоб проговорили та заявили спільну позицію Вашингтону. Бо Трамп має одноосібно укласти навіть не договір, а підписати цю бізнес-операцію. Це його стиль, він сам ухвалює кінцевий варіант рішення, але це на нього накладає й відповідні обов'язки.

Коли мова йде про вибори, ми розуміємо формулу - зупиняється гаряча фаза війни, перемир'я, вибори, а потім мирна угода. Тоді виникають питання: хто може гарантувати можливість проведення виборів та безпеку на період перемир'я? Бо ми знаємо, як ніхто, я думаю, і європейці знають ціну словам Путіна. В цьому випадку це є особистим викликом Трампа.

І мені здається, що Трамп не до кінця розуміє, як Росія далі буде діяти, бо, найімовірніше, вибивши та взявши максимально дивідендів, Путін оголосить про перемогу над Україною, перемогу над НАТО, також про партнерство зі Сполученими Штатами. Але Путін точно буде порушувати, для нього навіть не питання, і гібридна війна нікуди не дінеться. А як буде далі діяти Трамп, коли після того, як він скаже: "Я зробив свою справу, я досягнув миру", - виявиться, що ніякого миру немає?

Для укладання тієї чи іншої геополітичної угоди українські вибори не є принциповими, вони є принциповими лише для Путіна. Розуміємо, що Путін тисне, це його як індивідуальна позиція, так і російська, тому що їм вигідна дестабілізація або будь-яке так зване безкоролів'я. Перехідний момент означатиме вікно можливостей для Росії. Які перед нами ризики та загрози і що правильно робити в теперішній ситуації?

Путін пропихає сценарій виборів не через те, щоб в Україні з'явилася нова влада і не через легітимність самого Зеленського, він дуже сподівається, що вибори розірвуть нас зсередини, тому величезні ресурси будуть вкладені саме в це. 

Неможливо повірити в те, що Путіну вдасться провести проросійського президента якого-небудь а-ля Медведчука чи Арестовича, чи ще якусь дурницю такого плану на посаду президента України, це неможливо.

Але Путін дуже сподівається, - якщо почнеться цей політичний процес в таких умовах, де не буде гарантовано безпеки, то це розкриває йому максимальну можливість. Зараз у нас горять автівки, якісь молоді люди з рюкзаками вибухають у ТЦК. А уявіть собі масштаб цього всього, коли починається виборча кампанія.

Тому Україні, зокрема Зеленському, треба говорити про те, що Україну ніколи не треба було переконувати в необхідності виборів. 

Відповідно, треба говорити, яким чином забезпечити можливість українцям демократично, в умовах безпеки проголосувати й що для цього потрібно. Також говорити, що потрібно повертати міжнародні організації, ОБСЄ, Венеційську комісію, розгортати інфраструктуру. Треба разом думати, яким чином ми можемо зробити так, щоб не було ніяких загроз для цих виборів, шукати можливості фінансувати ці вибори, можливість іноземним спостерігачам безпечно по всій країні їх моніторити. Треба про це говорити, а не про те, що українці категорично не бажають виборів, бо це неправда.

Ми не хочемо мати вибори в умовах воєнного стану. І ще щодо ризиків,- якщо ми знімаємо воєнний стан, відкриваємо кордони, то знову постає питання мобілізаційних можливостей, також можливості голосувати тим українцям, які перебувають на окупованих територіях. Тобто всі ці питання треба викладати на стіл і казати: "Давайте разом шукати формулу для того, щоб могли провести справедливі, демократичні вибори". Це зовсім не в інтересах Путіна, але це зніме тему претензій, які Трамп відверто говорить Зеленському, що спроба затягнути вибори після офіційного проголошення перемир'я буде свідчити про те, що Зеленський відчайдушно не хоче скасовувати воєнний стан, а хоче протягнути своє перебування у владі.

Взагалі, було б ідеально, якби Зеленський сказав, що він готовий виконати своє зобов'язання і не йти на другий термін.

Пам'ятаєте, десь років 800 тому був такий англійський король Джон чи то Іоанн Безземельний, який в складній ситуації, коли з одного боку французи підтискали, з другого - місцеві еліти, зібрав великий круглий стіл і підписав Велику хартію вольностей. За часів Віктора Андрійовича Ющенка, а точніше в перехідний момент, це називалося "круглий стіл". Тобто такий досвід був, відповідно, ми вертаємось до конституційних основ нашої держави, коли всі залучені.

Перше - якось швидко треба виходити з цієї халепи, зокрема щодо санкцій проти Порошенка, який формально є лідером опозиції, бо, якщо ми починаємо такий політичний процес або ці круглі столи без суттєвої політичної сили, це є нонсенс. Тобто нам потрібне внутрішнє єднання всіх політичних сил.

Зеленський зараз не робить жодних кроків, крім риторики про те, що нам потрібно єднання. Єднання цього немає. Зробили дурницю, яку треба виправляти, я не знаю як, вона безперспективна з юридичної чи політичної точки зору.

А Конституційний суд не може розглянути це по прискореній процедурі?

Може розглянути, але на це знову потрібне рішення, над цим мають ламати голови якраз Зеленський та його геніальні менеджери. Створили халепу - шукайте способи швидко з неї вийти, при цьому можете зберігати політичне обличчя.

Єдиний спосіб їм вийти з цієї ситуації з честю - не намагатися протримати або забезпечити собі перебування у владі на наступний політичний цикл. На мій погляд, це абсолютно неможливо, але вони так не вважають.

Якщо ми говоримо про інтереси країни, то насправді зараз найкращий варіант - зробити якусь коаліцію. Уряд національної єдності у нас вже був, використаний в наших реаліях. 

Але без єднання всіх основних політичних сил Зеленському буде дуже складно закликати до єднання, зокрема із європейцями.

Друге, це базова річ з точки зору європейської інтеграції. А Орбан уже намагається блокувати перший раунд переговорів про фундаментальні речі європейців: права опозиції, свобода слова, верховенство права. Зараз зроблені ці кроки, тому треба дуже терміново вирулювати, бо це заважає або робить майже неможливим внутрішнє об'єднання, відповідно, суттєво ускладнює процес зближення з Європою.

Можливо, Трамп шукає певний привід, щоб підняти градус, пограти трошки на емоціях, спровокувати й знайти пояснення, чому він буде укладати ту чи іншу угоду-оборудку з росіянами, замість того, щоб продовжувати чітку лінію на підтримку України. А другий момент - розуміємо, які це може мати наслідки для нас: щоб той чи інший контрагент став поступливіший, бажано зробити його банкрутом. Тоді ситуація в країні стрімко міняється, відповідно, Трампу буде значно дешевше просувати ті чи інші свої вимоги, які можуть бути надзвичайно небезпечними для нас.

Так, цей варіант не виключений. І тоді суттєво виростає роль Європейського Союзу, бо європейці це усвідомлюють, що зараз умовно банкрутують Україну, але Трамп і його адміністрація поставили європейців в один ряд. І в них є підстави, бо європейці за три роки війни досі не можуть роздуплитися і навіть визначити одного представника для того, щоб вести переговори про мирний договір - те, до чого закликав Зеленський.
Два раунди пройшло консультацій за ініціативою Макрона, але лідерства там поки немає. Трамп зараз тисне значно більше на європейців, ніж на Україну, тобто він шантажує європейців Україною.

Знаючи, що вони - це наші донори як актуальні, так і потенційні, якщо говорити про збільшення допомоги.

Тому, коли стоїть питання банкрутства, то Трамп тисне на тих, хто має гроші. Європейці ці гроші мають, мало того, вони демонструють, що вони готові їх використовувати, в тому числі закуповувати зброю для України, збільшити товарообіг, купуючи зброю, і енергоносії від Трампа, і все інше.

Але у Трампа далі виникає ризик з Росією, тому що вона - точно ненадійний партнер. Путін вважає, що він зможе облапошити Трампа знову, не економлячи на компліментах, підігруючи його авторитарним або імператорським амбіціям. І тут у Трампа виникає певна "виделка": з одного боку - йому відверто подобаються такі люди, як Путін, а з іншого - не порівняти економічний потенціал Європи та Росії.

Росія буде Трампу давати газ і нафту? Це трошки смішно, тому що Трамп навпаки хоче, щоб Америка стала найбільшим видобувачем. І якщо ми говоримо про інвестиції, то це десятки років, щоб в отому промерзлому Сибіру щось можна було відродити й розпочати експлуатацію нових газових родовищ.

Я мав розмову колись в посольстві Великої Британії з представниками Shell із Лондона, які сказали, - якщо не було суттєвих інвестицій в інфраструктуру в зонах вічної мерзлоти, то треба років 20, щоб можна було їх підготувати до експлуатації. І це вони говорили 10 років тому. Тому тут немає особливої привабливості для Трампа в Росії. Таке можна продати тільки своїм виборцям.

Але геополітично - Китай. Що ми робимо з Китаєм? Команда Трампа говорить, що вони не можуть, напевно, добитися суттєвих поступок від самого Путіна, але вони можуть суттєво надавити й ослабити, якщо не відірвати від Путіна, той самий Китай, Іран, Північну Корею. США це нам і європейцям продають. Вони кажуть, що ми можемо на Близькому Сході руками Ізраїля та власними санкціями послабити цю вісь зла. Але, коли формально є відчуття, що Трамп приєднується до осі зла у своїй риториці, зокрема і щодо  України, і щодо Європейського Союзу, то це відверто суперечить тому, що декларують члени його команди.