Росія нездатна змінити перебіг війни на свою користь, - генерал Годжес

Ми зайшли у фазу, коли ми демонструємо росіянам, що ми можемо робити їм надзвичайно боляче. Йдеться не лише про знищення конкретних об'єктів, але йдеться про доволі символічні речі. Зокрема, під час міжнародного саміту у Санкт-Петербурзі, росіяни зрозуміли, що в них може дуже яскраво палати нафта. Зараз у Москві запалав нафтопереробний завод.

І це демонстрація з нашого боку. З іншого боку, ми також усвідомлюємо, що росіяни будуть бити, як вони і били. І вони б'ють по наших цивільних й історичних об'єктах. Шановний, пане командувач Годжес, як ви оцінюєте теперішню фазу російсько-української війни?

Для мене, як для стороннього спостерігача очевидно, що перебіг цієї війни суттєво змінився. 

Ініціатива перейшла до України. 

Україна зупинила російський наземний наступ, відтіснила Чорноморський флот від Криму і, схоже, знайшла один із ключових шляхів до перемоги — завдання ударів по російській нафтогазовій експортній інфраструктурі. Крім того, завдяки безпілотникам середньої дальності вона здатна серйозно порушувати російську логістику, пов’язану з Кримом. Усе це позитивні зміни. Водночас залишається проблема: ми досі не можемо перехоплювати всі російські дрони та ракети, які завдають ударів по цивільних об’єктах в Україні.

А якщо говорити про систему російської протиповітряної оборони, шановний пане командувач Годжес, як ви її оцінюєте. Тому що є така річ, як поріг насичення систем ППО. Ну і росіяни розповідають якісь легенди про те, що вони збивають 100 000 українських дронів, але насправді в Росії палає і палають ті об'єкти, які вони вважають стратегічно важливими.

Звісно, я ніколи не довіряю цифрам із Москви. Припускаю, що їх можуть спотворювати, щоб виправдати свої дії. Але очевидно, що Росії бракує засобів ППО для захисту всіх об’єктів.

У минулому її силою були масштаби та величезна територія. Вона була настільки великою, що могла поглинати удари противника. Тепер ці масштаби стали вразливістю. Україна здатна завдавати високоточних ударів по цілях на відстані понад тисячу кілометрів — по нафтовій та газовій інфраструктурі, суднобудівних підприємствах, зокрема в Санкт-Петербурзі, та інших важливих об’єктах.

Через свою величезну територію Росія надто розосереджена і не може захистити все. Схоже, її головний пріоритет — оборона Москви. Але навіть на днях їй не вдалося запобігти удару по нафтопереробному заводу в Москві.

Тож, на мою думку, Росія має серйозні проблеми зі своєю протиповітряною обороною.

Хотів вас розпитати про ваше відчуття так званої іранської угоди. Чи є перспектива того, що справді на Близькому Сході може встановитися мир? Я особисто не надто вірю у це, але Дональд Трамп пообіцяв подібне. Чому я питаю вас про Іран, мене насамперед цікавлять американські ресурси, які могли би потрапити до нас для зміцнення, зокрема, нашої системи протиповітряної оборони. Але ми розуміємо, що театр військових дій на Близькому Сході забирає чимало не лише політичної американської уваги, а дуже конкретних військових ресурсів. Як ви оцінюєте оцю от композицію?

Насамперед я дуже скептично ставлюся до заяв президента щодо угоди. Ми вже багато разів чули, що домовленість нібито ось-ось буде досягнуто. Ми досі не знаємо змісту так званої угоди, але схоже, що йдеться радше про припинення вогню, яке дасть більше часу для врегулювання ключових питань.

Жодна з цілей, які президент називав до початку війни, так і не була досягнута. Тому мені здається, що в стратегічному плані це стане провалом для Сполучених Штатів.

Я не вважаю, що головна причина нестачі допомоги Україні у сфері ППО полягає саме в цьому. Проблема радше в тому, що нинішня американська адміністрація не зробила підтримку України своїм пріоритетом.

Тому навіть якщо війна з Іраном завершиться вже завтра, я не очікую швидкого посилення допомоги Україні засобами протиповітряної оборони. Цю прогалину, ймовірно, доведеться заповнювати європейським країнам і Канаді.

Гадаю, цього тижня на саміті G7 президент Зеленський під час зустрічей із лідерами держав саме про це і говорив. І я сподіваюся, що Німеччина, Велика Британія, Франція та інші партнери погодяться збільшити підтримку України у сфері протиповітряної оборони.

Що відбувається зараз з американською військовою присутністю на європейському континенті? Ідеться про безпеку країн Балтії, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, йдеться про безпеку Польщі. Тому що доходить регулярно доволі взаємосуперечлива інформація про виведення, про потенційне виведення американських підрозділів. Ідеться про загалом систему континентальної безпеки, а це не просто про Європу, це наші українські друзі, союзники і партнери. Що зараз з американською військовою присутністю на континенті?

Президент і міністр оборони неодноразово заявляли, що американську військову присутність у Європі буде скорочено. Але я не знаю, наскільки масштабними будуть ці скорочення і чи взагалі є конкретний план.

Я спілкувався зі старшими офіцерами НАТО та США, і вони досі чекають чітких вказівок від Пентагону. Складається враження, що в самому Пентагоні немає повної ясності щодо того, які саме зміни готуються. Можливо, у Німеччині чисельність американських військ скоротять на три-чотири тисячі осіб. Такий сценарій не можна виключати. Але це виглядає не надто практично. І мене зовсім не здивує, якщо зрештою жодного скорочення не відбудеться.

Конгрес виступає проти таких кроків і добре розуміє, наскільки важливою є американська присутність у Європі. Наприклад, перекидання бронетанкової бригади до Польщі в межах ротаційної місії було призупинене майже одразу після початку. Однак вже за кілька днів президент заявив, що планує направити до Польщі ще п’ять тисяч військових.

Тому мені здається, що між Пентагоном, Білим домом і командою з національної безпеки існує певна плутанина щодо того, чого саме президент прагне досягти. Це є наслідком того, що президент розглядає міжнародні відносини насамперед через призму угод і взаємної вигоди. Водночас було порушено звичний механізм координації рішень між державними структурами, а на ключових посадах уже немає тієї кількості досвідчених фахівців і налагоджених процедур, які існували раніше.

Тому, на жаль, мене зовсім не дивує, що в адміністрації існує певна плутанина щодо політики стосовно Європи.

Ми розуміємо, що для того, щоби зреагувати на військову провокацію, має бути і політичне, і військове рішення, готовність і вміння його реалізовувати. Ми побачили, що російський дрон вдарив у житловий будинок у Румунії. Регулярно повітряний простір країн, зокрема членів НАТО, порушувався російськими дронами. І відповідно зараз я хотів би вас розпитати. Як ви бачите, не буде змінено в гірший бік систему командування Євроатлантичних сил. Якщо Сполучені Штати будуть послаблювати свою військову присутність.

Це дуже слушне запитання. Я вважаю, що Росія й надалі продовжуватиме такі дії, які ми називаємо операціями в «сірій зоні»: порушення повітряного простору, втручання в роботу державних інституцій і виборів, поширення дезінформації та диверсії. Усе це має передусім одну мету — залякати населення. Росія прагне, щоб громадяни тиснули на свої уряди з вимогою припинити підтримку України, побоюючись, що Росія може вчинити щодо них те саме, що робить зараз в Україні. Саме в цьому, на мою думку, полягає головна причина таких дій.

Водночас Росія бачить, що Європа досі не знайшла ефективної відповіді на такі операції в «сірій зоні». Часто вони не мають очевидного російського сліду, хоча всі розуміють, хто за ними стоїть. Тому окремим державам і Європі загалом доведеться визначити, як створювати для Росії реальні наслідки за такі дії. Якщо цього не станеться, ризик подальшої ескалації з боку Росії лише зростатиме. Йдеться про конкретні кроки: затримання суден так званого тіньового флоту, посилення дипломатичного та економічного тиску щоразу, коли відбуваються подібні порушення. Європа має усвідомити, що Росія фактично веде проти неї війну, навіть якщо не завдає ракетних ударів по Бремергафену, Гданську чи Роттердаму. Росія веде війну проти нас іншими методами. Тому політичні лідери повинні чесно говорити про це своїм громадянам і знаходити способи змусити Росію відповідати за подібні дії.

Я хотів би вас розпитати і про ресурси, зокрема про російські ресурси для ведення нової чи оновленої війни. Упродовж років росіяни готувалися до важких сухопутних боїв за участі авіації, флоту. Зараз на Чорноморському флоті ми поставили великий жирний хрест. Але росіяни також посилюють свої шахедні можливості.

Вони регулярно пропрацьовують свої ракети "Орєшнік" і вони продемонстрували, що їм ще далеко до якихось успіхів. Але росіяни вчаться і росіяни переосмислюють те, якою є сучасна технологічна війна. Із кілзонами, з застосуванням штучного інтелекту для ведення боїв.

Як ви оцінюєте зараз готовність росіян переходити на новий технологічний рівень? Чи це, наприклад, теперішня літня кампанія військова, вона буде плюс-мінус такою, до котрої ми звикли впродовж останніх років?

Мене не надто вражають дії Росії. Безумовно, вони досягли певних успіхів у розвитку безпілотних технологій. Але водночас вони не здатні зупинити українські удари по цілях на території Росії. Попри значно більші людські та матеріальні ресурси, їм так і не вдалося зламати опір України. Тому я не бачу підстав вважати, що Росія демонструє якусь особливу здатність адаптуватися чи змінити перебіг війни на свою користь. Саме тому так важливі удари України по російській нафтовій та газовій інфраструктурі. Без доходів від експорту енергоносіїв Росії буде значно складніше фінансувати війну. Для цього їй необхідно продовжувати постачання нафти і газу до Китаю, Індії та інших країн. 

Якщо Україна продовжить ці удари, Росії буде дедалі складніше отримувати кошти, необхідні для ведення війни.

Водночас майже щодня з’являються відео російських колон, які зазнають ударів під час руху з Ростова або Маріуполя в напрямку Криму. Через операції українських безпілотників середньої дальності їм дедалі важче забезпечувати логістику на цьому напрямку.

Тож я не кажу, що війна скоро закінчиться чи що Росія невдовзі опиниться на межі краху. Водночас я не бачу, щоб вона була здатна змінити перебіг війни на свою користь і реалізувати свої стратегічні цілі.

Чонгар і Кримський чи то Керченський міст. Ми розуміємо, що вся російська логістика, і ви це абсолютно справедливо відзначаєте, є надзвичайно вразливою. Але якщо говорити про конкретні військові реалії. Наскільки тяжко чи не надто тяжко було би зруйнувати Керченський міст і взяти під більший контроль переправу на Чонгарі?

Варто пам’ятати, що Кримський міст уже пошкоджений і суттєво ослаблений. Через це росіяни обмежили його використання для важких колон, а також для перевезення пального, води та боєприпасів залізницею. Тож українські дії вже значно знизили його логістичне значення. 

Мені також імпонує те, що Україна завдає ударів по двох інших мостах, які забезпечують сполучення з півночі до Кримського півострова. 

Припускаю, що українські сили доведуть цю справу до кінця, коли настане відповідний момент. Для цього потрібна ретельна підготовка та координація багатьох складових операції. Але, на мою думку, план уже існує, і необхідні ресурси для його виконання також є. 

Головне — правильно обрати момент, щоб знищення мосту дало максимальний ефект у поєднанні з іншими операціями. Коли саме це станеться, я не знаю, втім, думаю, що швидше раніше, ніж пізніше.

Новоросійськ, наскільки він є важливим для ведення росіянами операції на південному напрямку. Тобто не лише кримські угруповання, але поєднання кримських портів і Новоросійська. Як ви оцінюєте важливість даного об'єкту?

Мені здається, що російський флот був змушений перекинути кораблі, особовий склад і частину систем до Новоросійська, оскільки більше не міг безпечно базуватися в Севастополі та інших кримських портах. Для України це, безумовно, позитивний результат. Водночас це значно ускладнило роботу командування Чорноморського флоту. Керувати операціями на півдні України з Новоросійська набагато складніше, ніж із Криму. Тож ці зміни вже мали відчутний дестабілізуючий ефект. До того ж Новоросійськ ніколи не розраховувався на розміщення практично всього Чорноморського флоту одночасно з іншими об’єктами та функціями порту. Тому можна припустити, що там уже досить тісно. Крім того, місто також перебуває в зоні досяжності українських безпілотників. Тож я не здивуюся, якщо найближчими місяцями ми побачимо нові удари по кораблях та інфраструктурі в Новоросійську.

Також мені траплялися повідомлення, що деякі старші офіцери, які раніше служили в Криму, вже перевезли свої сім’ї до Новоросійська. Це свідчить про те, що незалежно від офіційних заяв Москви вони самі усвідомлюють, наскільки складною стала ситуація в Криму.

Наскільки добре захищені інші стратегічні російські об'єкти? Ми розуміємо, можна говорити і про нафтопереробну галузь, можна говорити про їхні центри управління. але вони не можуть захистити всі свої об'єкти. Як у росіян із рухомим складом того, що називається захист їхніх стратегічних місць?

 Звісно, я не можу цього знати напевно. 

Але мені здається, що Росія досі не здатна захистити багато своїх ключових об’єктів. 

Чи то аеродроми, морські порти, нафтопереробні заводи чи промислові підприємства — вони все ще не можуть прикрити все. Тому, на мою думку, Україна ефективно послаблює російську ППО, пригнічує радари, використовує засоби маскування та дезорієнтації, а потім завдає високоточних ударів.

Нещодавно росіяни не лише вкотре обстріляли Київ, не лише вчинили військовий злочин проти цивільного населення, вони продемонстрували свої наміри. Вони вдарили по Києво-Печерській лаврі. Це символічний об'єкт не лише для України, не лише для українців, для Європи. Росіяни на це пішли. І це демонструє всю серйозність їхніх намірів щодо подальших злочинів проти України. І часом доходить доволі тривожна інформація, що не маючи можливості досягнути конкретних успіхів на полі бою, вони будуть намагатись знищувати життєву інфраструктуру наших міст. Якщо говорити про стратегічні і операційні плани нашого ворога, як ви їх бачите, наскільки великим є ризик?

Звісно, я не знаю конкретних планів Росії. Але знаю, що її головна мета не змінилася — знищення України та самої ідеї української державності.

Росія не встановлює для себе обмежень у застосуванні сили. Цього тижня вона атакувала Києво-Печерську лавру, і постійно завдає ударів по цивільних об’єктах. Тому це триватиме доти, доки Путін вважатиме, що має шанс перемогти.

Я не можу сказати, якими будуть їхні подальші кроки, але хороша новина полягає в тому, що зараз Росія змушена реагувати на дії України. Саме Україна володіє ініціативою, а це саме те, чого прагне кожна сторона у війні.

Білоруський плацдарм. Пару днів тому білоруський диктатор Лукашенко заявив, що він не має жодних намірів вчиняти ту чи іншу провокацію. Ну і ми розуміємо чому, тому що Білорусь є Вразливою у разі української відповіді. Але в будь-якому разі вони намагаються стягнути туди додаткові підрозділи. Йдеться про росіян. І Лукашенко може отримати безпосередній наказ від Путіна, або Путін його може навіть не запитати. Що на вашу думку зараз відбувається у Білорусі і наскільки виріс ризик застосування росіянами своїх військ проти нас чи проти Польщі, чи проти Литви, якщо ми говоримо про Сувалки?

Звісно, такий ризик завжди є, але, на мою думку, Лукашенко ніколи не хотів безпосередньо вступати у війну, бо розуміє, що білоруські війська зазнали б поразки від українських сил. Тому він намагається зберігати баланс: робить рівно стільки, щоб не посваритися з Путіним, але водночас уникає прямої участі у війні. Його нещодавні заяви свідчать про те, що він бачить зміну ситуації на користь України і намагається відмежуватися від того, що робить Путін.

Тож я думаю, що Росія і надалі намагатиметься використовувати Білорусь у своїх інтересах. Разом з тим мені здається дуже малоймовірним, що Білорусь стане активним учасником будь-яких дій.