Як розфарбувати війну, відвернути катастрофу і обдурити час - 5 книг про те, де ми насправді і що робити далі

Це дослідження відомого сучасного німецького філософа – про історію хімічної зброї, яку автор відраховує від 22 квітня 1915 року, коли газ був вперше використаний на полі бою. Загалом у "Терорі з повітря" Петера Слотердайка (К.: Ist Publishing) розгортається теза про те, що модерна війна ведеться не між комбатантами, а заради знищення життєвого світу сторони супротивника, і що поєднання тероризму, промислового дизайну і відкриття навколишнього середовища якнайточніше характеризують внесок XX століття у розвиток людства. Тож не дивно, що, окрім історії газу, бомбардування Дрездена, скидання ядерних бомб на Хіросіму і Нагасакі, у книжці також ідеться про практики сюрреалізму, зокрема доповідь Сальвадора Далі в скафандрі, "Чорний квадрат" Казимира Малевича й "Повітря Парижа" Марселя  Дюшана. Автор завжди розглядав людську культуру як сферу, тобто гармонію, що поєднує протилежності та врівноважує конфлікти. Культура і цивілізація для нього - це рух до нарощування багатосторонності, багатобарвності нашої реальності. Навіть війна, за такої теорії, вносить свій внесок у збільшення багатобарвності, адже від античних часів до бароко під час конфлікту розмаїття світу не зникало, а посилювалося. "А вже з першої половини XX століття ситуація змінилася, - писав свого часу автор. - З'явилися "чорно-білі" війни - війни, що нівелюють багатобарвність. Путін та його кліка – це типові сірі під червоними прапорами. Чому вони розв'язали жахливу війну проти України? Не тому, що Україна нібито загрожувала Росії, це абсурд, видимий неозброєним оком. Для Путіна всупереч історичній реальності - росіяни та українці - один народ. Що це означає? Заперечення різноманітності у самому корені. А Україна виявила волю йти іншим, несанкціонованим Росією шляхом. А це, своєю чергою, вносило колір у сірість "єдності" двох народів. І варто було визнати інакшість України — вже було б не зупинити процес поділу на різні кольори - причому поділу вже в самій Росії, насильно зібраній із різних народів, скутих сірою пеленою диктаторського контролю. Тож єдиним способом збереження сірої російської реальності Путіна стало знищення України. Але не обманюйте себе. В Україні Путін не зупиниться - оскільки тоді Росія знову межуватиме з чимось іншим, ніж вона. І тоді це інше буде оголошено нацизмом і знову спалахне війна на знищення. Тож те, що відбувається в Україні, - це світова війна культури проти сірості".

Цікаво, що автор цієї книжки від самого початку одразу критикує себе. "Як відвернути кліматичну катастрофу. Де ми зараз і що нам робити далі" Білла Ґейтса (К.: Лабораторія) взагалі більш схоже на сповідь, аніж на дослідження на заявлену тему. Тим і цікаве, варто додати. "Я прекрасно розумію, що захисник клімату з мене такий собі, -  звіряється автор. - У світі не бракує багатіїв з грандіозними планами, які вказують іншим, що робити, або бачать панацею в технологіях.  А ще я володію величезними будинками й літаю приватними літаками — так, і на Паризьку конференцію теж — то хіба я маю право читати мораль іншим?". Проте погляд товстосума, як називає себе автор, обґрунтована фактами, і до того ж, якщо це й сповідь, то не сибарита і епікурейця, а доконаного технолюба. "Бачу проблему - шукаю технологію, яка її вирішить, - підтверджує  автор. - У питанні зміни клімату інновації - не панацея. Проте без них Земля стане непридатною для життя. Самих лише технологій замало, але вони потрібні обов’язково". Хай там як, але за прогнозами засновника Microsoft, філантропа та мільярдера Білла Ґейтса у наступні роки економічний збиток, нанесений зміною клімату, буде ще серйознішим. А нищівні повені, шторми, пожежі й посухи можуть завдати непоправної шкоди людству. Також варто додати, що Ґейтс уже понад 10 років займається дослідженням питань зміни клімату, і ця книжка - результат його здобутків, а не лише вищезгадані звіряння та вибачення. Об’їздивши майже увесь світ та поспілкувавшись з експертами у галузі фізики, хімії, біології, техніки, політології та фінансів, він сформував свій план уникнення глобальної екологічної катастрофи. Кінцева мета цього плану - зменшення викидів вуглекислого газу в атмосферу до нуля. Це неймовірна мета, яка, на думку Ґейтса, є єдиноможливим шляхом до порятунку нашої планети. І нехай ми всі знаємо, що промисловість шкідлива, але більшість із нас навіть не уявляє наскільки!

Книжка цього автора, нарешті виданого в Україні, на диво актуальна для воєнного часу. Коли хочуть поїхати геть з країни, удавати, що все гаразд, не думати про війну, не читати новини. Жити минулим, яке вже не повториться, думати про майбутнє, яке залежить якраз від активних дій мрійника, а не від його ховання в мушлю. "Речі. Людина, що спить" Жоржа Перека (К.: Komubook) якраз про це. Утім, одному з її героїв, який удавав, ніби обдурив час, тиняючись вночі, а відпочиваючи вдень, так і не вдалося зробити це по-справжньому". Так само за сюжетом першого з двох романів, які входять до цієї книжки, Жером і Сільвія, покинувши навчання, підробляють психосоціологами, але відмовляються від постійної роботи, цінуючи своє необмежене дозвілля. Водночас вони закохані у світ красивих речей, який через брак грошей виявляється для них недоступним. Обіцяні речі, через які вони намагаються зрозуміти себе та вибудувати власні ідентичності, символізують для них справжнє, проте недосяжне щастя, а сам Париж здається "в’язницею достатку".  Нестерпність такого життя спонукає їх до втечі в далекий Туніс, втім, там вони також не знаходять розради. Завдяки своїй критиці споживацтва, роман "Речі" (1965) Перека і сьогодні звучить надзвичайно актуально. Натомість "Людина, що спить" (1967) розповідає історію студента, який раптом замкнувся в собі, відрікшись не лише від навчання, а й від самого життя. Його поснула свідомість поміщає його немов поза часом, а дні заповнюються механічними діями, які залишаються неусвідомленими. Усі навколишні речі втрачають сенс. Порожнечу, яку головний герой намагається створити навколо себе, Слід додати, що цей третій за рахунком твір видатного французького письменника був опубліковано напередодні революційних подій 1968 року у Франції. Химерна хроніка відторгнення зовнішнього світу і повільного занурення в повну відмову, скрупульозний опис поступового відходу від людей і речей в зону "риторичних місць байдужості" може сприйматися як програмний маніфест цілого покоління, що протестує проти ідеалів суспільства споживання.

Щодо цієї книжки можна засвідчити, що графічний дизайн сучасної України розвивається шляхом винайдення унікальності на світовому ринку, а також презентації національної ідентифікації з урахуванням актуальних трендів. Утім, наразі мало що вказує на попередні. Чи має Україна таланти на зразок минулих, якщо можна так висловитися про те, на який рівень свого часу підніс "українську справу" той самий Нарбут? У будь-якому разі, в "Графічному дизайні з українським обличчям" Наталі Удріс-Бородавко (К.: ArtHuss) принаймні згадують про те, що в цій практиці вже реалізовані потужні проєкти, які можуть бути орієнтирами зазначеного напрямку. Хоч при цьому й мається на увазі результат аналітики українського графічного дизайну останніх 10 років, а також художньо-проєктних експериментів авторки книги і студентської молоді, що опановує професію графічного дизайнера. Які, будемо сподіватися, підтримають славу Нарбута, який створив бренд з українських мистецьких форм. "Початок повномасштабної агресії рф проти України стимулював нову хвилю звернень українських дизайнерів до переосмислення тризуба як графічної форми і символу країни. – зауважує авторка. - Бачимо його у візуальному контенті для соцмереж, постерах, листівках, фірмових знаках. Дизайнери використовують впізнавану симетричну форму як своєрідний контейнер для вписування типографічних композицій та наповнення сюжетною атрибутикою, або комбінують фрагменти тризуба з іншими графічними об’єктами". Загалом книжка охоплює такі теми: огляд реалізованих проєктів, методи проєктування продукції з національною української ідентичністю, семантика, до якої варто звертатися у розробках, шляхи формування світогляду та духу українського графічного дизайнера. "Що вже зроблено? – дізнаємося ми. - Досить велика кількість сучасної айдентики, реклами, оформлення книг, упаковок спроєктована на основі модифікацій візуальності української традиційної культури і національної атрибутики. При цьому останніми роками зросла не лише кількість, але й рівень дизайну візуального контенту. Скарбниця українського графічного дизайну наповнюється все більш знаковими роботами, які просякнуті ідеєю, несуть концепцію та відповідають сучасній естетиці візуальних комунікацій".

Автори цієї книжки пишуть про мінімалізм як філософію зцілення. Тож "Людей - любити, речі - використовувати. Іншої ради нема" Джошуа Філдса Міллберна і Раяна Нікодемуса (Х.: Віват) – про те, як навчитися жити в достатку, але не в надлишку. Як уміти розставляти моральні пріоритети й контролювати жагу до накопичування речей та емоцій. Як зробити переоцінку цінностей, позбавитись набутих страхів, душевних митарств і незакритих гештальтів. Автори радять опанувати мистецтво мінімалізму, не видаляючи себе із сучасного світу, а їхня книжка пропонує інструменти, що допоможуть побороти безконтрольне емоційне та матеріальне споживацтво. Досить ховатися за речами, як за барикадами, від спогадів і помилок, сорому, страхів і невпевненості. Час розбирати матеріальні захаращення, очищати свідомість та відкриватися всеохопній любові до людей і власного "я". "Я не усвідомлював цього на початку проєкту, - значить один з авторів книжки, - але на домашньому карантині під час цієї пандемії збагнув, що ми з Раяном Нікодемусом - другою половиною "Мінімалістів" - провели останні два роки за написанням не просто книжки про стосунки, а й багато в чому посібника з підготовки до пандемії. Якби ж ми тільки могли передати цю книжку людям, які переживають важкі часи, до поширення вірусу, ми б запобігли величезній кількості душевних мук, бо усвідомлене існування - це найкраща форма підготовки, Зробивши крок назад, легко побачити, що так звані виживальники - ганебні втілення запасливості, яких ми бачимо на екранах телевізорів, - до кризи підготовлені найменш. Консервовану кукурудзу і боєприпаси не можна обміняти па підтримку й довіру люблячих людей поряд. А от із меншими потребами вижити можна. і, маючи благополучні стосунки, навіть під час кризи можна досягнути успіху".