Якщо всі українці сховаються, закон переможців і вежа зі спагеті – 5 книг про те, як здійснити свої мрії

"У 1915 році командири німецьких військових отримали скаргу від молодого кавалериста на ім'я Манфред фон Ріхтгофен, який написав: "Я пішов на війну не для того, щоб збирати сир і яйця, але для іншої мети", - починається ця незвична книга. - Син видатної прусської сім'ї, він був випускником військового училища і пристрасним мисливцем, і він не хотів проводити війну в інтендантській службі. Він хотів побачити бій. Завдяки ентузіазму або благородному походженню його бажання виконали -- перевели у військово-повітряні сили". Можливо, як обережно доводить автор, герой цієї історії не так і не про те мріяв у дитинстві? Хай там як, але у книжці Альберта-Ласло Барабасі "Формула максимуму. Переможні стратегії досягнення цілей" (Х.: Віват) для розгляду феномену успіху застосовуються новітні, вже не  "дитячі" наукові методики, і зокрема 5 універсальних законів для карколомних звершень. І справді, мало хто знає, як ухвалювати складні рішення і впливати на власну долю, і життя доводить, що на сцені великих звершень не завжди виграє той, хто мав добру освіту та наполегливо працював. Здавалося б, несправедливо - освічені й працьовиті люди залишаються небагатими й невідомими, натомість їхні антиподи, без дипломів та медалей, стають заможними й знаменитими. Світ бізнесу виповнений колишніми трієчниками, а відмінники науки отримують мізерну зарплатню у своїх численних "державних" установах. Чому так відбувається? Автор книжки - почесний професор Північно-Східного університету, керівник Центру комплексних мережевих досліджень, який за особисті досягнення в галузі інформаційних технологій та внесок у розвиток науки здобув нагороди світового рівня - протягом багатьох років досліджував долі тисяч науковців, спортсменів, акторів. І дійшов висновку, що все у світі підкоряється закономірностям, а отже, успіх у будь-якій сфері життя можна передбачити і прорахувати. Він винайшов формулу досягнення максимуму. Ці стратегії досягнення цілей стали кредо переможців та світових лідерів. Чому продуктивність — не запорука перемоги? Де і як помиляються ті, кого ми вважаємо експертами? Як згуртувати навколо себе команду однодумців? І що насправді працює тоді, коли ми говоримо про досягнення грандіозних цілей? Про це варто принаймні прочитати.

Наступна книжка дуже важлива для нашого сьогодення. Це проєкт, який доводить всьому світові, що в часі коли говорять гармати, не мовчать не лише українські музи, але й голоси українських дітей. Таким чином "Війна голосами дітей" (К.: ТУТ, 2023) – це збірка цитат, які закарбовуються у свідомості, наче пекучі афоризми нашого жорстокого часу. Саме вони визначають ціну всього на цьому світі, і зокрема ціну щасливого майбутнього України. Від питань, які ставлять діти звідусюди, куди їх занесла доля, перехоплює подих і болить серце, вони лунають із бомбосховищ, розбитих під час обстрілів осель і часом навіть окупації, де залишилися їхні батьки. "Мамо, а що якщо всі українці сховаються, "вони" тоді підуть їх шукати і війна буде в усьому світі?" (Всеволод, 6 років), "Мам, а Україні болить, як в неї стріляють?" (Дмитрик, 6 років), "Коли ми повернемося додому? Давай завтра? А після перемоги ми будемо жити так, як до війни? Пам’ятаєш, як гарно було спати вдома, просинатися у вихідні, снідати, а потім їхати з татом гуляти в парк. Чи буде так знову?" (Даня, 10 років). Книжку видали до річниці повномасштабної війни росії проти України, і автори недаремно дякують всім, хто долучився до її створення. Варто зауважити, що збірка оформлена великою кількістю ілюстрацій, зроблених спеціально для візуалізації дитячих цитат, і все разом воно має неабиякий енергетичний ефект. Але найголовніша подяка – батькам, які почули, вислухали і зафіксували слова своїх дітей. Які тепер не замовчати – як і правду про жахіття, які несе світові російська загроза.

У наступній книжці теж чимало "дитячого" - як вершини у цілій купі наукових методів пізнати світ. Не кажучи вже про корпоративну культуру, бізнес, менеджмент, командну взаємодію та успішні компанії, які в основі мають принцип дитячої гри. Недаремно у дослідженні Деніела Койла "Культурний код. Секрети успішної взаємодії в команді" (К.: Наш Формат) розповідається про "ігровий" характер будь-якої бізнес-стратегії. Наприклад, він розповідає про дві команди, яким треба збудувати вежу з пачок спагеті, скотчу, мотузки і маршмелоу. У першій — студенти бізнес-школи, у другій — дошкільнята. Звучить абсурдно, але в цьому реальному змаганні перемогли малюки. Чому так? Як у командній взаємодії вони перевершили майбутніх бізнесменів, а згодом — юристів і навіть гендиректорів? Насправді автор дослідив взаємодію в різних групах і дізнався секрети найуспішніших культур світу, з’ясувавши, чому розум переоцінюють, а навчальну силу помилки — недооцінюють. А ще — розгледів, як лідери найефективніших культур не тільки досягають вершин, а й утримуються там. Знов-таки, завдяки "молодечим" принципам гри. "Кілька років тому команда психологів зі Стенфордського, Єльського та Колумбійського університетів попросила учнів середньої школи написати есе, після чого вчителі дали їм різні види фідбеку, - розповідає автор. - Виявилося, один вид зворотного зв’язку так підвищував мотивацію та продуктивність учнів, що його охрестили "чарівним фідбеком". Ті, хто його отримував, набагато частіше бралися переписувати роботу й показували значно кращий результат. Нічого хитрого в цьому фідбеку не було. Лише одне просте речення: "Я пишу ці зауваження, бо вірю, що ти можеш показати найкращий результат, і знаю, що впораєшся". Ось і все. Лише сімнадцять слів. Але ці слова потужні, бо рясніють сигналами належності: Ти частина цієї групи. Ця група особлива; тут високі стандарти. Я вірю, що ти можеш досягти цих стандартів. Що впливає на ефективність команди. Ефективність команди визначають такі п’ять точних факторів. Кожен член групи говорить і слухає приблизно в рівних пропорціях, віддаючи перевагу лаконічності. Усі підтримують високий рівень зорового контакту, їхні розмови й жестикуляція енергійні. Учасники спілкуються не лише з керівником групи, а й одне з одним. Члени команди ведуть розмови всередині групи на сторонні теми. Усі періодично виходять "на розвідку" за межі команди й повертаються з інформацією, якою діляться з іншими". Чим не гра у козаки-розбійники з чийогось дитинства?

Наступна книжка теж починається так, ніби написана для дітей. "Жив був струмочок і одного разу він опинився на окраїні великої пустелі, де почув чийсь голос: "Ну ж бо, спокійно пливи собі далі, - оповідає автор. - Але маленький струмок налякався чогось нового і незвичайного.. Він боявся змін. Звісно, йому хотілося стати повноводнішим і почати краще життя, але разом з тим він не хотів нічого змінювати, а ризикувати і поготів". Насправді ж книжка Бодо Шефера "Закони переможців. Як здійснити свої мрії" (Л.: Видавництво Старого Лева) покликана надихати не здаватися, працювати над собою і не боятися помилок, щодня самому малювати картину свого життя. Бо життя ж надто коротке, щоби бути ніким, тож краще бути переможцем, чи не так? Тим паче – що головне у даному випадку – для сьогоднішньої ситуації в Україні, де триває війна з російським агресором. Що ж до дійсної тематики книжки, то вона набагато ширша і передбачає використання її ідей за будь-яких обставин, відповідаючи на різні дотичні питання. Наприклад, чому в однакових умовах хтось живе нудно й вважає себе посередністю, а хтось — постійно вдосконалюється і завжди досягає бажаного? Як самому створити для себе таке життя, про яке мрієш? Тут немає секрету: треба просто стати переможцем, і багатьом людям це вдається. Вони змогли розвинути свої сильні сторони, здолати шлях переможця, шлях до успіху й особистої свободи. І автор допоможе пройти цей шлях, до того ж дуже продуктивно, бо має чималий досвід: сам збанкрутував, коли йому було 26 років, а вже через 4 роки жив із відсотків від власного капіталу. Один із перших його семінарів відвідало лише п’ятеро осіб, а за короткий час почали приходити тисячі.

На справедливі закиди опонентів щодо непридатності багатьох теоретичних стратегій до реального життя авторка цієї книжки відповідає одразу, не обманюючи наших надій на об’єктивність. "Дякую, кепе, як це зробити в реальному житті?" - саме така сентенція виведена в її книжці у головні. "CURLY менеджмент. Як управляти проєктами, не зраджуючи собі" Діни Волинець (К.: Yakaboo Publishing) взагалі чесна книжка, "від першої особи". "Як-то кажуть, правильно поставлене питання -- це вже половина відповіді, - підтверджує авторка. - Ну а другу половину я намагалася описати в цій книжці. Два основні інсайти, що сформулювалися за 14 років моєї праці з проєктами: 1. Не треба страждати, намагаючись приміряти на себе те, що не твоє і не про тебе, особливо якщо воно не виходить. 2. Не можна втілювати проєкти без стратегії або відокремлено від неї, навіть якщо ці проєкти не професійні, а суто особисті". Загалом питань (і відповідей на них) у цій книжці не бракує. Мовляв, ми всі плануємо в блокнотах і на папірцях, у програмах та каскадних схемах, розробляючи проєкти, складаючи списки на день або на рік, але скільки пунктів із тих планів ми виконуємо насправді (якщо не бути control freak) — 30 %, 50 %? Опитування авторових клієнтів і знайомих свідчить, що в ліпшому разі — 70 % (це якраз ті control freak), у середньому — не більше ніж 50 %. "У цій книжці я розкажу, як, додавши до класичного проєктного менеджменту кілька кроків, можна залишатися фанатом планування і стратегування, але при цьому не вигорати й не витрачати час на те, що для вас не важливо, - обіцяє авторка. - Тож ця книжка розкриє вам секрети правильного планування, детально розповість про його етапи. Часом ви навіть не помічатимете межі між професійним та індивідуальним плануванням. Можливо, у вас виникнуть запитання, як-от: "До чого тут я? " чи "До чого тут робота?". І це чудово! Отже, моя мета може стати реальністю, і, прочитавши книжку, ви таки зі мною погодитеся, що людина як особистість її робота не можуть існувати окремо одна від одної".