Зернові переговори виглядають черговим путінським шоу, яке ні на що суттєво не вплине, – американський дипломат Гербст

Путін давно мріяв провести щось на кшталт Ялтинської конференції, яку проводили у форматі Сталін, Рузвельт, Черчилль. Наразі він опинився в геть іншому товаристві, йдеться про президентів Ірану та Туреччини, та й загалом вирішувати проблеми світової ваги йому не вдалося. 

Ця конференція лише підкреслює слабкість Росії. З достовірних джерел відомо, що Москва просила Іран надати їй військові безпілотники. Росія, яка вважалася другою чи третьою за потужністю армією у світі, нині потребує і просить військового обладнання в Ірану, чий військовий потенціал далеко не найкращий. Це свідчить про масштаби збитків, які понесли російські війська напавши на Україну. Путіну не залишилось інших варіантів, окрім як поїхати до Ірану та просити про допомогу.

Я з вами погоджуюсь, скажу навіть більше, Путін у Тегерані виглядав жалюгідно, і це був акт його дипломатичного відчаю. Путін потребує внутрішньої російської перемоги, такої, яку б він зміг продати росіянам.

Ця поїздка не так стосується внутрішньої політики Росії, як потреб російської армії. Незважаючи на поразку, яку Україна завдала Росії в регіонах Києва, Чернігова та Харкова, ми знаємо, що Москва перегрупувала свої війська на Донбасі та досягла там певних успіхів, захопивши всю Луганську область, і тепер  намагається захопити ще й Донецьку.

Як нещодавно зазначив президент Зеленський, у цій нищівній війні з Україною Росія ймовірно втратила до десяти тисяч одиниць техніки, включаючи літаки, танки, ракети тощо. За перевіреними даними, Росії зараз не вистачає певних видів озброєння та техніки. І це підтверджує той факт, що Путін шукає зброї в Ірані. Це справді нагальна військова потреба Москви, яка й штовхнула Путіна відправитись в Тегеран. Ось чого досягнув Путін своїм невиправданим військовим вторгненням в Україну.

Розуміємо, що з надходженням систем реактивного залпового вогню, почнеться наш контрнаступ. Російські військові вже починають боятися на фоні наших обстрілів по Антонівського мосту,  йдеться про плацдарм біля міста Херсон. Наші військові будуть просуватися далі.

Уважаю, що він досі не розуміє, що виграти війну він не зможе, і свідченням цього стала нещодавня заява міністра Лаврова про те, що їхні цілі виходять за межі Східної України. Вони не засвоїли того факту, як тяжко і повільно вони просувалися в Луганській області і яких нечуваних втрат зазнали. Схожим є і нинішній їхній наступ на Донеччині. Погоджуюсь, що вони стурбовані можливим українським контрнаступом, оскільки впродовж кількох тижнів ви сміливо рухаєтеся в херсонському напрямку і вже маєте певні здобутки. Якщо підтримка Заходу залишиться на нинішньому рівні, Москва зможе і надалі загарбувати території, але якщо ми збільшимо нашу підтримку, чого вимагають також і американські інтереси, вам вдасться цілковито зупинити Кремль та перейти в успішний контрнаступ. Сполучені Штати повинні перестати боятися та відправити в Україну значно більше далекобійної артилерії, як-от HIMARS. Насправді ми свідомо надіслали HIMARS з невеликою дальністю ураження до 85 км, що просто смішно. Вона мала бути принаймні - 150 км або навіть 300 км, а також ми повинні були надіслати винищувачі МіГ разом із нашими танками та транспортерами. Якщо ми надамо всю цю техніку, я не сумніваюся, що Україна повністю зупинить Росію в Донецьку і навіть почне контрнаступ на Донбасі та на Півдні. Це дуже важливо, як для майбутнього України, так і для майбутнього Америки

Хотів би уточнити, що ми маємо ще зробити, для того щоб Пентагон нарешті сильно активізувався? Тому що останній Рамштайн приніс усього лише 4 додаткові пускові установки HIMARS, а хотілося б отримати принаймні 10 чи 15

Дуже хороше запитання. Ми зараз говоримо про відправку додаткових чотирьох HIMARS, та навіть якщо й десятьох - це просто смішно. Треба відправити в Україну 80, а то й 100 HIMARS і зробити це якнайшвидше. Наш Пентагон це розуміє. Однак є й інші відділи адміністрації, які цього не розуміють, звідси, на жаль, і бере початок слабинка.

Україна робить усе можливе, щоб пришвидшити ще більшу підтримку США. Ви боретеся відважно, мужньо та результативно. Я щойно бачив першу леді, пані Зеленську, яка виступала перед Конгресом, розповідаючи про дику війну, яку веде Росія, і про потребу в більшій кількості американської зброї. Ваше посольство також чудово працює тут у США, і до нас приїжджає багато людей, які виразно говорять про негайні потреби України. Адміністрації Байдена притаманний ірраціональний страх перед Кремлем, а також небажання рішуче відстоювати життєво важливі американські інтереси. Чесно кажучи, адміністрація Байдена окреслила правильний підхід, але реалізовує його дуже слабко. Допомога посилюється, але, на жаль, невеликими кроками та дуже повільно.

З одного боку, ми розуміємо, що тривають певні кулуарні  консультації дипломатичного плану. Не володію всією інформацією, але нещодавно свій візит до Єревану реалізував Вільям Бернс, шеф ЦРУ, а за пару днів до Єревану злітав керівник служби зовнішньої розвідки Росії, Наришкін. Формально вони не зустрічалися, але можливо, проводяться ті чи інші сигнали через посередників, йдеться про, наприклад, керівництво Вірменії. Росія дуже часто дає багато різних суперечливих сигналів.

На даний момент немає жодних ознак, що Росія змінила свої військові цілі, які полягали в тому, щоб як мінімум мати ефективний контроль над українською політикою. Тому вони намагалися захопити Київ і встановити там свій маріонетковий уряд. Як я зазначав раніше, цілі російської війни виходять за межі сходу України, і це не викликає сумнівів. Протягом останніх кількох місяців у нас були переговори різного роду та рівнів, які мало що означали, тому що Путіна там не було.

Чи приїжджали Наришкін і Бернс в Єреван, щоб говорити про припинення війни – не знаю. Я б не здивувався, якби вони були там саме через це. У Москві є високоповажні люди, які розуміють, що вони зараз в надскладному становищі. Зараз Путін не є одним з цих серйозних людей, але до них входять інші, такі як Наришкін. Можливо, він отримав добро від Путіна на перемовини з Бернсом. Як на мене, це було б позитивним свідченням того, що високопоставлені люди в Москві визнають, що їхнє вторгнення не виправдало себе. Неможливо нічого більше сказати, не знаючи подробиць цих переговорів і того, чи насправді Путін «за» припинення війни.

На скільки Путіну стане сил? Я не можу загалом формально аналізувати історію з нашою війною, тому що щоденно росіяни вбивають моїх співгромадян за допомогою ракет, мін і артилерії. Не можу бути і відстороненим аналітиком, але у будь-якому разі ми маємо рахувати скільки у Путіна лишається ресурсів - не лише збройних чи ракетних, але ще й психологічних. Йдеться про готовність російського суспільства регулярно зустрічати в гробах своїх солдатів. Свого часу це спричинило не до однієї революції в Росії. 

Якщо чесно, то ми не знаємо, як довго триватиме ця війна. Лише одна людина в силі все припинити – це Путін. Навколо нього є високопоставлені люди, які розуміють, що ця війна стала катастрофою для Росії і для всього путінського режиму. Війна закінчиться швидше, якщо ми надішлемо вам всю необхідну техніку, щоб Росія почала серйозно втрачати території, які вона захопила. На мій погляд, у Путіна є влада, аби вирішити полишити  Україну, припинити агресію та оголосити через свої ЗМІ, які він повністю контролює, що він якимось чином виграв цю війну. Звучить недолуго, та думаю, що він би якось та й викрутився. Він вирішив не робити цього, тому що одержимий Україною і все ще вірить, що зможе перемогти.

У минулому, коли Росія розпочинала або втягувалася в катастрофічні війни, відбувалися зміни в уряді або масштабні внутрішні заворушення. Ми це бачили після Кримської війни, після російсько-японської війни і Першої світової війни. Імовірно, Путін вичерпав себе як лідер, тому що люди, включно з тими, хто при владі в Росії, переконані, що ця війна жахлива, і її варто зупинити. Це дуже правдоподібно. На жаль, не можу передбачати, що конкретно станеться, а якщо це все станеться, то я не знаю, коли саме настане цей час.

Україна налаштована і надалі ефективно воювати та боротися за свою свободу. З тим рівнем озброєння, який ми даємо Україні, її не перемогти, і в якийсь момент Москва визнає, що не в силі цього зробити.

Відбулися так звані “зернові” перемовини у Стамбулі. Розуміємо, що формально говорили про зерно і розблокування наших морських портів, але можливо, також звіряли дипломатичні годинники. Я би вас хотів розпитати як досвідченого дипломата, яка неформальна рамкова угода могла б нас зараз влаштувати, від якої переговорні сторони могли б відштовхувались в подальшому? Тут йдеться не про публічні перемовини і підписання тих чи інших меморандумів, а про так зване дипломатичне закулісся. 

З початком вторгнення уже було кілька дипломатичних каналів. Було залучено Білорусь та Туреччину. Зараз ведуться переговори щодо зерна в Туреччині. Але всі ці переговори ніколи не були схвалені Кремлем, вони були дозволені, але вони ніколи не були схвалені. І певна гнучкість, яку ми спостерігали з російської сторони під час цих переговорів, зрештою не мала жодного сенсу, тому що Путін не сприйняв її. Схожою є й нинішня ситуація з переговорами, які зараз ведуться і стосуються головним чином українських портів та експорту зерна, але вони, можливо, торкаються і ширших тем. Виглядає, що все це всього лиш шоу, яке ні на що суттєво не повпливає. У той момент, коли Путін зрозуміє, що він не може виграти війну, ці переговори можуть перейти в процес, який зрештою приведе до успішних переговорів. Але на даний момент це просто гра на публіку.

Яка мета цього шоу, на вашу думку, пане амбасадоре, адже цілі у Путіна можуть бути дуже різні та неочевидні? Те, про що ви говорите, насправді дуже важлива історія. 

Путін дозволив переговори, тому що знав, що війна йде, м'яко кажучи, не так добре, як йому хотілося б. Він хотів продемонструвати як Заходу, так і власному народові, що він шукає альтернатив, навіть якщо насправді він не готовий розглядати будь-які альтернативи. Нинішні переговори зумовлені тим, що зернова проблема потенційно може вилізти Путіну боком. Тут багато причин, тому він і хоче переконатися, що цього не станеться. За умови сильнішої американської дипломатії та готовності використати наш незрівнянно сильніший флот, щоб розблокувати Одесу для гуманітарних поставок та експорту зерна, все було б зовсім по-іншому. А Путін продовжує блокувати вивіз зерна з України, і не сильно від цього  постраждав, хоча цілко реально, що кара не за горами.

Він починає готувати військовий плацдарм у Білорусі. Розуміємо, що мова не йде про використання білоруських збройних сил, а про перекидання, можливо, додаткових частин російської армії. Вже є інформація, що вони переводять свої С-300 у режим роботи “земля-земля”. Це свідчить про те, що у росіян криза жанру, стосовно їхніх ракетних технологій, з іншого боку, це вказує на можливість чергових варварських обстрілів України, включно з Києвом.

Гадаю, що білоруські військові не вступатимуть у війну, незважаючи на тиск з боку Путіна. Лукашенко знає, що його солдати не бажають воювати, на відміну від російських, і він не має такого жорсткого контролю над своєю армією, як Путін. Небезпека розміщення Росією зброї на території Білорусі, з якої потім можуть вдарити по Україні, цілком реальна. Для мене це ще одна причина, чому США та наші союзники по НАТО повинні якомога швидше надіслати Україні більше зброї, щоб скоріше завершити цю війну. Якщо обстріли полетять з Білорусії, то США мають дати Україні зелене світло для обстрілів у відповідь. США відкрито заявляли, що Україна не повинна обстрілювати територію Росії, хоч не впевнений, чи вірна така позиція. Ризики від обстрілів білоруської території менші, ніж якщо обстрілювати Росію. Це дало б Москві можливість похвилюватися про власну територію. А поки що Україна продовжує обстрілювати рідну землю.