Навіщо Донбасу потрібен губернатор Медведчук

Останні дні в інформпросторі все активніше говорять про можливість призначення губернатором Донеччини Віктора Медведчука - «сірого кардинала» часів пізнього Кучми, лідера прокремлівської організації «Український вибір» та кума Володимира Путіна.

Якщо вірити гендиректору телеканалу «1+1» Олександру Ткаченку, таке призначення Медведчука «агресивно» просуває хазяїн каналу та губернатор Дніпропетровщини Ігор Коломойський, на думку якого «Медведчук – останній шанс встановити мир на Донбасі».

Попри всю гіпотетичність такого розвитку подій, Еспресо.TV вирішило розібратися, навіщо Медведчуку Донбас, і чим може обернутися подібне рішення.

На початку нагадаємо, що Медведчук на пару зі своїм давнім поплічником Нестором Шуфричем брав активну участь у переговорах з терористами ДНР і ЛНР. При цьому питання, кого саме представляв на цих переговорах Медведчук, і досі залишається відкритим. Сам путінський кум заявляє, що ніяка влада йому взагалі не потрібна, а він начебто просто посередник, в той же час Шуфрич розповідає, що його патрон поїхав на переговори після зустрічі з Петром Порошенком і, відповідно, представляє українську державу. Ще одна сторона переговорів – ОБСЄ стверджує, що Медведчук представляє терористів.

Власне, в залежності від того, ким є Медведчук в цій ситуації, вимальовуються три найбільш імовірних сценарія розвитку подій у разі призначення Медведчука губернатором.

Сценарій №1. «Медведчук сам за себе»

Попри вірну службу Медведчука російському президенту, не можна виключати, що його участь у конфлікті на Сході продиктована перш за все власним бажанням знову увійти у велику українську політичну гру у ролі посередника та «замирювача Донбасу». У такому разі головним завданням Медведчука буде поновлення статусу-кво, що був в українській політиці до перемоги революції. Отримавши крісло губернатора Донеччини, з прицілом поширення впливу й на Луганщину, Медведчук муситиме по-перше, заспокоїти місцеве населення, що підтримує терористів. Для цього йому і знадобиться статус путінського кума та безмежно відданої ідеям «русского мира» людини. 

Наступним завданням Медведчука буде відродження на Сході Партії регіонів, не важливо під якою назвою, яку сам Медведчук і очолить. Ця політсила витягне з шухлядки заїжджені фішки «регіоналів» у вигляді державного статусу російській мові, федералізації чи деценетралізації, дружби з Росією та Митним союзом. З цим багажем популістських гасел, на яких Партія регіонів десяток років заробляла собі політичний капітал та «золоті батони», Медведчук спробує повернутися у парламент.

Не можна виключати, що подібний сценарій може цілком задовольнити Путіна на нинішньому етапі, коли дамоклів меч санкцій третього рівня все ще висить над його головою. В додачу до окупованого Криму російський президент отримає в особі Медведчука чергову п’яту колону, через яку і далі матиме серйозний вплив як на «юговосток» так і на офіційний Київ. Російська пропагандистська машина і далі промиватиме мізки жителям України, бо Медведчук однозначно не дозволить прибрати з Донбасу російські канали. Сам же вірний кум буде всіма силами гальмувати євроінтеграційні потуги українського уряду. При цьому, як колись «регіонали», Медведчук буде абсолютно легітимною проросійською опозицією, що має певні шанси отримати владу, якщо ситуація цьому сприятиме.

Але в цьому сценарії залишається відкритим питання: «А як саме Медведчук зможе замирити терористів Стрілкова, Бєзлєра, Бабая і їм подібних?». Випроводити їх назад до Росії, скоріше за все, справа марна - Кремль уже чітко продемонстрував, що не збирається забирати додому власних лузерів, і їхнє завдання мужньо померти за «русский мир». І тоді перед «миротворцем Медведчуком» постане дилема: створювати власні добровольчі загони, перетворюючись на «карателя восставшего Донбаса», або всіляко допомагати силам АТО наводити лад на ввіреній території, що для іміджа «захисника дітей Донбасу» ще гірше.

Також потрібно пам'ятати, що в світлі майбутньої конституційної реформи посада губрнатора скасовується. З одного боку це означає, що разом зі зміною Конституції Медведчук втратить і крісло. Але, з іншого боку у вигляді губернаторської посади кум Путіна отримає непоганий стартовий майданчик для перемоги на майбутніх місцевих виборах, після чого у Порошенка уже майже не буде законної можливості позбавити його влади на Донбасі.

Сценарій №2. «Медведчук вірний путінець»

Ще один сценарій розвитку подій випливає з припущення, що всі рухи Медведчука регулюються виключно Путіним, і, відповідно, призначення колишнього «сірого кардинала» губернатором є планом з перетворення Донбасу на нове Придністров’я. 

В цьому випадку головним завданням Медведчука на новій посаді буде максимально нівелювати вплив Києва на Донбас. Для цього новий губернатор намагатиметься вибивати від Києва максимум юридичних повноважень в рамках «децентралізації», паралельно створюючи підконтрольні лише Донецьку державні структури, в тому числі фіскальні та силові органи. Останні під приводом боротьби з тероризмом та наведення ладу в регіоні, Медведчук намагатиметься створити у вигляді «муніципальної міліції» або ж добровольчих батальйонів. 

Якщо цей план спрацює, Донбас, залишаючись де-юре в складі України, перетвориться на повністю підконтрольний Медведчуку (читай Путіну) анклав «русского мира» в Україні. При цьому на чолі цього «Придністров’я» стоятиме абсолютно легітимний керманич, законно призначений самим президентом. Далі в межі цього анклаву Путін намагатиметься включити і інші регіони Південного Сходу. 

Але й другий сценарій ставить перед імовірним губернатором ту ж саму задачу, що і перший – пацифікація терористів, з усіма можливими труднощами.

Крім того, у разі призначення Медведчука губернатором його влада розповсюджуватиметься не лише на території, що зараз під контролем терористів, а й на ту половину Донеччини (а почасти і половину Луганщини), де давно встановлено контроль українських військових, і де, відповідно, проросійські настрої значно менші. Отже, Медведчук може отримати значно більше, ніж де-факто мають сьогодні терористичні отамани Донбасу. 

Сценарій №3. «Медведчук як закваска»

Третій сценарій передбачає, що Путін перш за все зацікавлений в тому, щоб Україна максимально ослабла, загрузнувши в довготривалій та виснажливій війні на Сході. І тут хазяїну Кремля можуть статися в нагоді політичні амбіції та бажання власного кума повернутися у велику політичну гру. 

Підтримавши призначення Медведчука губернатором, Путін виведе на шахівницю нову фігуру. При цьому російський президент може з одного боку продовжувати негласно підтримувати терористів ДНР і ЛНР зброєю та свіжим терористичним м’ясом, а з іншого - підтримувати Медведчука та його озброєних людей, які начебто наоводитимуть лад на Донбасі.  В результаті кожна з цих сил гратиме у власну гру, що лише ускладнить ситуацію та додасть хаосу. Навряд чи імовірні сили Медведчука підуть на прямий конфлікт з українськими військовими, але зможуть своїми неузгодженими діями зривати плани АТО. 

Медведчуківці вестимуть сепаратні перемовини з терористами, періодично домовлятимуться з ними про чергові «перемир’я», паралельно вчиняючи якісь провокації. При цьому Медведчук не забуватиме критикувати збройні сили за дії проти мирного населення і повторюватиме, що лише він в змозі «розрулити ситуацію». Таким чином Медведчук стане силою, що підливатиме за можливості масла у вогонь і не даватиме полум’ю конфлікту згаснути. Видаючи себе за миротворця, Медведчук несвідомо, а може і свідомо, гратиме роль абсолютно протилежну.

Як бачимо, жоден з описаних сценаріїв не є бажаним для України. Тому Порошенку варто дуже серйозно обмізкувати можливі наслідки перш ніж надавати Медведчуку бодай якісь офіційні повноваження. 

Окреме питання - чому Коломойський начебто підтримує призначення Медведчука. Це або жарт, або бажання на фоні Медведчука показати Порошенку себе незамінною людиною і не лише на Дніпропетровщині, а й в інших областях, наприклад, Одеській, де креатуру Ігоря Валерійовича ніби збираються змінити. Зрештою, особисто Коломойський стосовно Медведчука ще не висловлювався, тож висновки робити зарано.