Чому Європа не злякається "страшної казки" Міллера

Вчора глава "Газпрому" зумів-таки піднести несподіваний сюрприз західним супостатам. Зокрема, на зустрічі з заступником голови Єврокомісії з енергетики Марошем Шефчовичем він заявив: "Газопровід "Турецький потік" є єдиним маршрутом, по якому можуть поставлятися 63 млрд кубометрів російського газу, що йдуть зараз поки транзитом через Україну. Інших варіантів немає". Ні більше, ні менше

Єдиною реакцією Шефчовича була фраза "Ми здивовані". Напрошувався явно міцніший аналог, але дипломатичний статус не дозволив. Люди, які адекватно реагують на позицію Москви, рано чи пізно опиняються послами в Польщі. Тому, здолавши "здивування", Шефчович заговорив про "удар по іміджу" "Газпрому" – але після довгої паузи.

Далі – веселіше. На думку очільника "Газпрому", за химерну ідею Володимира Путіна повинні заплатити не тільки росіяни, будуючи новий і нікому не потрібний газопровід, але і європейці.

"Наші європейські партнери про це проінформовані, і тепер їхнім завданням є створення необхідної газотранспортної інфраструктури від кордону Туреччини та Греції. У них на це є максимум кілька років. Це дуже-дуже жорсткий графік. Щоб укластися в ці терміни робота з будівництва нових магістральних газопроводів в країнах ЄС повинна бути розпочата прямо сьогодні. В іншому випадку ці обсяги газу можуть опинитися на інших ринках", - гордо повідомив Міллер. Після цього, вочевидь, вся європейська переговорна група повинна була миттєво схопити спецівки, кирки та лопати, і кинутись будувати газогін від Анкари до самого Брюсселя.

Кажучи образно, заява Міллера - це все одно, якби таксист, стоячи у довгій і безнадійній черзі за клієнтами на своїй старій і розбитій "Ладі", і побачивши потенційного пасажира, раптом закричав: "Я не буду відчиняти для вас двері! Вам доведеться потрапляти в машину через вузький люк на даху, який мій знайомий слюсар виріже прямо зараз! Люк буде вузький, тому вам треба схуднути і навчитись швидко вибиратись на дах! І все це – за 15 хвилин! Це дуже-дуже жорсткий графік!".

Якщо ж відійти від алегорій, то ситуація виглядає наступним чином. Відмовившись під тиском ЄС від "Південного потоку", Росія вирішила перенести трубопровід ще на кілька сотень кілометрів південніше – щоб забезпечити його вихід на сушу не в Болгарії, на позицію якої може вплинути ЄС, а в Туреччині. При тому Росія своїм коштом збирається будувати новий трубопровід взамін наявного і функціонального шляху через Україну. Бо сьогоднішній "Блакитний потік", по котрому газ йшов до Туреччини, забезпечує прокачку лише 16 мільярдів кубометрів газу. Вартість нового прожекту поки залишається невідомою, проте дешевим він явно не буде. Яка економічна доцільність будівництва "нового газового шляху" навзамін "ненадійної України" – "Газпром" скромно мовчить.

Власне, з питанням вартості пов'язаний і наступний підводний камінь проекту. Якщо "Південний потік" мав доставляти газ кінцевим споживачам, бо йшов аж до Австрії, то новий газогін доправить газ тільки до кордонів ЄС, а далі будувати шлях для блакитного палива буцімто мають вже самі європейці. Таким чином "Газпром " начебто вбиває двох зайців – і проект здешевлює, і обходить європейські регуляції, які забороняють видобувникам газу контролювати ще й газотранспортну систему. Проте на тлі політики активного скорочення закупок в Росії уявити собі, що ЄС кинеться вкладати власні – і немалі – кошти в підсилення цієї залежності, доволі складно.

Ще однією очевидною слабкістю і без того фантастичного проекту "Газпрому" є позиція Туреччини, яка зовсім не є таким беззастережним союзником Росії, як то може видатись при перегляді спільних фотографій Путіна з Ердоганом. Вже давно в Анкарі мріють про роль "енергетичного перехрестя" між Сходом та Заходом, між азійськими та африканськими енергоресурсами та європейською промисловістю. При тому мріями справа не обмежується – приміром, азербайджанська нафта широкою рікою тече по маршруту Баку-Тбілісі-Джейхан. І отримавши на власній території збудований за російські гроші газогін, Анкара отримує черговий важіль впливу на Москву.

Перші спроби повпливати на Кремль Туреччина робить вже зараз – наприклад, нагадуючи і різкій і неприємній формі Росії про невиконані обіцянки покращити становище кримських татар, і обіцяючи надіслати до Криму комісію, яка розбереться з їх притіснювачами.

Щодо конкуренції – то справи у "Газпрому" кепські і тут. Список охочих поставляти газ до Європи достатньо розлогий – тут і Азербайджан, і Іран, і Катар з Саудівською Аравією. Звісно, логістично вони також практично не пов’язані з ЄС – якщо не рахувати недешевої можливості перевезення зрідженого газу по морю. Проте у ЄС явно є можливість обирати, в який бік будувати свої газогони.

А уклавши угоду з кимсь, окрім Росії, в Брюсселі хоч можуть надіятися на те, що їх не змусять в екстреному порядку залазити в розбиту "Ладу" через іще й не вирізаний люк. 

А якщо серйозно, то складається враження, що керівництво Росії втратило не тільки адекватне розуміння власних стратегічних інтересів, але й будь-який зв’язок з реальністю, капітулювавши перед єдиною ідеєю – "насолить хохлам". І той самий Міллер чудово розуміє, що грає перед євробюрократами роль клоуна. Як грає цю роль і вся чимала країна перед троном одного невеличкого і не дуже розумного чоловічка. Розуміє, що грає, розуміє, що виглядає це часом смішно, а часом – бридко, а спинитись все ніяк не може.