Тарас і Надя. Чергова битва проти імперії рабів

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в імперії, яка тільки що перемогла Наполеона і захистила свою державність. Ця перемога - як, втім, і перемога Радянського Союзу над Гітлером - означала ще й зміцнення внутрішньої реакції.

У Російській імперії - як і по всій "реставрованій" Європі - витравляються будь-які думки про політичні та економічні свободи. До європейських околиць імперії - після появи Герцогства Варшавського і демонстрації очевидного ентузіазму польського населення - ставилися з особливою підозрілістю.

До ненависті до поляків приплутувалося "великоросійське" презирство до українців. Поляки були хоча б ворогами, українці - "бидлом", яке продовжує розмовляти на своєму "мужицькому суржику" і не бажає вивчати "правильний язик". Ця думка панувала аж ніяк не тільки в колах самовдоволеної аристократії, а й серед "демократичної інтелігенції" - саме українську мову Віссаріон Бєлінський буде вважати головним недоліком "Кобзаря".

Тиск громадської думки був настільки сильним, що україномовний Гоголь - виходець із старовинного дворянського роду - став еталоном "петербурзького росіянина". Ні про яку іншу літературну кар'єру він і не думав.

На українське щастя, Шевченко не був дворянином - внутрішній коллаборціонізм, який завжди відрізняв малоросійське дворянство і освічені верстви, був йому не притаманним. Він був таким, яким були - і залишаються - саме звичайні українці - досить відкрити "Кобзар", щоб це зрозуміти.

Від сучасників і нащадків його відрізняє тільки грандіозний талант і сила волі. Не можна сказати, що божевільна імперія, в якій він жив, не розуміла його небезпеки. Розуміла. Тому і знищувала - тим більше, що основний час життя Шевченка прийшовся на посилення реакції.

Його звільнили із заслання тільки після того, як імперія програла чергову війну - Кримську, між іншим! - І відправився на той світ Микола І, тодішній Путін. Але було вже пізно - Шевченко помре через кілька років після звільнення, помре зовсім молодою за нашими мірками людиною - 47 років.

Тільки через десятиліття стане ясно, що подвижництво поета допомогло українському народові відбутися і вирватися з імперського кошмару. У сутичці людини і імперії переможцем виявилася людина.

Через два з невеличким століття після його народження Надія Савченко читає останнє слово в суді ростовського Донецька - ідіоти-судді навіть не задумалися про те, яку історичну паралель вони провели, коли вирішили перенести засідання.

Сучасники - особливо адепти вмираючої імперії - можуть пред'явити до неї ті ж претензії, що і до Тараса. Вона вперта, не раціональна, вона вірить в силу слова і опору. Вона відстоює те, що здається їм смішним - якусь Україну, якусь українську мову, якусь свободу. Заради перемоги вона готова до самопожертви.

Але хіба маленька людина може виграти у системи? Ці обмежені люди живуть всього лише на частині території своєї колишньої імперії, але як і французькі аристократи, що їх повернули до влади в часи народження Шевченка, нічого не зрозуміли і нічому не навчилися.

І найголовніше, чого вони ніколи не зможуть зрозуміти і засвоїти - і тому загинуть - вільна людина завжди перемагає імперію рабів. Завжди.