Реконструкція Донбасу: що потрібно зробити з краєм

Можливо, назва не зовсім коректна - похідне від періоду в історії США після громадянської війни «Реконструкція Півдня», коли програвши штати Конфедерації реінтегрували до складу Союзу. Говорячи сучасною мовою, «Північ поставив на коліна Південь». Цей текст - спроба сформулювати порядок стратегічних перетворень, необхідних поствоєнні Донбасу. 

Якщо коротко описати проблеми регіону, то вони зводяться до наступних речей (все інше - похідні): погано функціонуючі соціальні ліфти; низька соціальна мобільність; апатія; примітивна громадянська активність; слабка самоорганізація населення; панівний патерналізм. 

Щоб мешканці великий України особливо не загордилися, скажу: ці проблеми характерні для всієї країни, просто на Донбасі вони яскравіше проявилися. Якщо місцеві сепаратисти кричать «Росія», то десь на заході країни «Бандера прийде - порядок наведе!" 

Звідси наступна теза - для вирішення проблем на Донбасі потрібні фундаментальні структурні реформи в усій країні. 

Почнемо по порядку (але не за важливістю): 
1) Інституції самоврядування 
Патерналізм - страшна спадщина совка, що руйнує суспільство і держава. Якщо ви уважно прислухаєтеся до сепаратистських гаслам, то не знайдете там культурно-історичних вимог. Виключно надія на збільшення welfare`a та інших подачок. 
Коли люди навчаться без «царя зверху» вирішувати свої питання, то вони зрозуміють, що їм не потрібен ніякий Путін, Росія, ядерне православ'я, духовні скріпи, російський світ та інші принади. 

Про які інституціях йдеться? Від ОСББ (ОСББ) до об'єднання велосипедистів і церковних. Люди здатні без ЖЕКу управляти своїм будинком і під'їздом - інші (європейські) люди. Про взаємозв'язок сусідських об'єднань та ідеальної влади можна почитати тут. У зазначеній статті є важливий момент про т.зв. «Приватизації муніципальної влади в США», коли сусідські об'єднання переймають на себе обов'язки муніципалітетів (порядок і безпеку, охорону здоров'я, дошкільна і шкільна освіта і т.д.) і краще з ними справляються. 

До речі, цікавий феномен східної України - найбільш яскравими (у ЗМІ) громадськими активістами, які брали участь в евакуації та допомоги мирному населенню, були протестантські пастори Петро Дудник та Сергій Косяк. 

Знову ж: для цього необхідно прийняття відповідного національного законодавства, який спрощує створення і функціонування NGO, партій, сусідських об'єднань, релігійних громад і т.д. 

2) Зміна соціальної політики 
Зараз кошти держави (платників податків) та бізнесу витрачаються на виправлення помилок малоефективного менеджменту місцевого самоврядування (назвемо це так). Підтримка шахт, ремонт шкіл, лікарень, будівництво майданчиків тощо. Замість того, щоб відкривати центри перекваліфікації, сприяння соціальному підприємництву тощо. 

3) Зміна молодіжної політики 
Стипендії (на MA, PhD), літні школи, стажування, обміни для студентів у вітчизняних університетах рівня УКУ і НаУКМА і закордонних. Але перевагу варто віддавати не донецьким, а маріупольським, єнакіївським, горлівським, краматорським студентам. Життєвий досвід і емоції, що отримані в студентський час, глибоко відкладаються в спогадах на все життя. Щоб уникнути еміграції, можна продумати механізми щодо обов'язкового відпрацювання 3-5 років у рідному місті (якщо людина отримала scholarship від держави). 

4) Англійська мова 
Це більше технічній або тактичний пункт, але виніс його в окремий з двох причин: 1) незнання іноземних мов ускладнює доступ жителям регіону (особливо не з найблагополучніших міст) до всесвітнього банку знань та освітніх можливостей, до джерел інформації; 2) під гаслами «захисту говорити рідною мовою» ховається більш банальне прагнення захистити своє право не знати і не вивчати інші мови, крім російської («право на безграмотність»). 

5) Дитяче виховання 
Тут можна було б багато написати про україномовні дитячих садки з портретами Бандери і Петлюри, книжки тощо. Але найефективнішим інструментом буде розвиток мережі дитячо-юнацьких патріотичних організацій на кшталт ПЛАСТу. Табори по всій Україні, щотижневі заняття перетворять будь-якого вихідця з будь-якого регіону в полум'яного патріота. 

6) Культурна політика 
Знову ж, не йде мова про «рік Шевченка в Донецьку» та інших державні бюрократичні нікому непотрібні (крім бюджетного розпилу) заходи. Йдеться про перенесення / компіляції для Донбасу таких етнофестів, як «Шешори» або «Бандерштадт», літературні події «Книжковий Арсенал» тощо. Який-небудь «Книжковий терикон» або фест «СуперСтус» привернули б широку аудиторію, бо Донбас м'яко кажучи не розбещений подібними івентами. 

7) Перезавантаження силовиків 
Тільки ледачий не писав про ментів або СБУ з Донбасу, що встигли всім присягнути на вірність - від ДНР до покійного російського царя Миколи ІІ. Можна запропонувати формулу 50/50 або 70/30 (як завгодно), згідно з якою частина формується з місцевих патріотів "з вулиці" і чесних оперативників з інших регіонів (Кіровоград, Херсон, Миколаїв, Запоріжжя). Перші забезпечили б розуміння контексту і знання обстановки на місцях, а другі - професійним досвідом роботи силових структур. 

Але це прокляте «але». Припустимо, ми отримуємо 100% кришталево чесних і відданих справі силовиків. Але як довго вони протримаються на роботі з офіційною зарплатою міліціонера в 1,5-2 тис. грн або полковника СБУ у 8 тис. грн? Додаємо до цього збочену систему ефективності (% розкритих злочинів), забюрократизованість та ідіотське начальство в Києві. Думаю (оптимістично), через 3-5 років ми отримаємо ту ж ситуацію - 80% покидьків-корупціонерів і 20% чесних романтиків-ідеалістів. 

Потрібна реформа силових структур з обов'язковим підвищенням зарплат мінімум в 3 рази. Для зразка варто взяти американський, польський пострадянський і грузинський досвід реформування силовиків. 

8) Повернення кваліфікованих емігрантів на батьківщину 

Раніше я писав про «найстрашніше прокляття післявоєнного Донбасу» - відтік найбільш здорового елементу, креативного класу. Поки не запущені соціальні ліфти, а заміна ще сидить за шкільною або студентською лавою, репатріанти будуть цінним кадровим ресурсом, яким не варто нехтувати. Як їх повернути - запрошувати на держслужбу, залучати під інвестпроекти, обіцяти підйомні / житло - я не знаю. Але вони краще знають психологію і потреби свого регіону, тому вдасться уникнути втрати часу на «занурення в контекст». 

9) Інвестиції 
Почнемо здалеку. Я описував, що одна з фундаментальних проблем, що гальмують розвиток суспільства, - патерналізм. Його джерелом є умовне «індустріальне мислення»: є завод - є робота; «стабільність і впевненість у завтрашньому дні»; «підприємство про мені подбає» тощо. 

«Постіндустріальні» люди мислять такими категоріями як: підприємливість, індивідуалізм, інновації, пошук нових ідей і ніш тощо. Умовні «заводчани» шукають, насамперед, свого місця у величезній махині, яка про них обов'язково подбає. 
Тому якщо і повинні йти інвестиції, то лише в (або через) хаби, бізнес-акселератори, технопарки. Нехай це будуть хоч розробка електронної колупалки в носі. Подібний підхід сприятиме розкриттю найконструктивніших рис. Тим більше, що на Донбасі є технологічна база для подібних проектів. 

10) Жорстке дотримання КК щодо сепаратизму і поширення ксенофобських ідей 
Лукавлять, коли говорять, що ДНР став відповіддю на Майдан і «Київську хунту». Дерево сепаратизму давно пустило коріння і благодатно розвивалося. Наприклад, за півроку до подій в книжковому кіоску (підземний перехід на перетині Артема і Гурова) продавалася книга про Донецьку республіку. У місті русофіли при мовчазному схваленні силовиків проводили свої «російські пробіжки», надівши атрибутику з «імперкой». «Русские блоки», «Донецькі руси» та інші антиукраїнські сили проводили мітинги і пікети. Все це повинно припинитися. 

Точно також як і будь-які політичні спекуляції популістського штибу про те, що хтось когось годує, про «громадян 1 сорту», «западенців-нероб». За таке відразу кримінальну справу і строк. 

11) Розвиток туризму 
Чому вірять в казки про кровожерливих бандерівців, щасливе життя в РФ і мудрого правителя Путіна? Одна з причин - жителі Донбасу практично не виїжджали за межі свого регіону. Для периферії (Торез, Горлівка, Сніжне...) поїздка в Донецьк - це як для киян поїздка до Європи. Більшість з них не знають Україну, ніколи не бачили співвітчизників з інших регіонів, тому їм складно відчувати спільність, відчувати себе «уявною спільнотою». Потрібно возити на «Западенщину» з малого віку. Культивувати внутрішній туризм. Пустити в країну лоу-кости і спростити отримання віз, щоб люди могли побувати в Європі і зрозуміти де вони хочуть жити - з геями або бородатими Бабаями. 

12) Інформаційна політика 
Потрібні проекти на кшталт «Покажи їм! Львів-Донбас шоу» (на ТК« Донбас »). Такі медіа-продукти дозволяють зруйнувати стереотипи і подолати розділення. Ну а видання, що пропагують екстремістські та ксенофобські ідеї, повинні бути закриті. 

Більшість, прочитав ці тези, скаже: Навіщо мені Донбас? Що зробив / дав Донбас Україні? Чому я повинен витрачати свої ресурси на нього? 

Почасти, справедливі запитання. Але, водночас, це - спрощений і поверхневий погляд на реальність. 

Коли ви приходите на співбесіду в серйозну компанію на серйозну посаду, то вас ніколи не запитають: як вам вдалося добитися високих результатів в умовах сприятливої ​​зовнішньої кон'юнктури? У вас обов'язково дізнаються з якими кризами ви стикалися і як ви їх вирішували / долали. 

Криза на Донбасі - це найяскравіший прояв (в потворних формах ДНР, ЛНР з людськими жертвами і трагедіями) хвороб, якими хвора вся Україна. Тому ми всі разом повинні подолати цю кризу, щоб відбутися як суб'єкт сучасної цивілізації.