Дилеми Різдва

Вони, троє царів, теж, мабуть, не були достеменно переконані, що маленьке дитя у стаєнці — Той, про кого їм було провіщено. Однак вони йшли, їх підштовхувала віра і надія. І після виснажливої мандрівки золото, ладан і смирна вже не видавалися їм особливо дорогими, важливим було лише те, що вони досягнули бажаного, дійшли до мети й побачили те, чого бажали.

У всій різдвяній казці-історії не злічити схожих дилем. Але оця: дилема віри й жертви заради цієї Віри, особливо вражає і водночас вона повсякденна. Бо віра без жертви — марна, вона девальвується сірістю побуту, монотонністю днів і врешті-решт перетворює людину на викінченого циніка або нігіліста. Зрештою, як і безконечна жертовність без усталеної віри стає неймовірним тягарем, породжує розпач і депресію.

…Щось схоже подарував нам рік, що минає. Він, безумовно, залишиться в історії і пам’яті роком тектонічних зламів на геополітичній мапі, роком тривог і надій, нового досвіду і нових викликів. Але, так думаю я особисто, — головним сенсом прожитих нами 365 днів було все ж узгодження віри і жертви, адекватність офіри й мети. Окрилених ідеєю свободи і справедливості на Майдані виявилося значно більше, ніж готових на довшу дорогу, натхненних високими ідеалами стало менше, ніж тих, хто зміг осилити тягар жертви заради цих ідей. Ми й досі не даємо собі ради з проблемою воєнних втрат на Сході і тим, заради чого, власне, ці втрати…

Легше жити з думкою, що в Донбасі зібралися якісь недолюдки, і не варто туди посилати наших хлопців на заклання, аніж зрозуміти, що жертовність цих хлопців врешті-решт потрібна не стільки Донбасу, як всім нам. І не тільки тому, що вони у прямому сенсі боронять Україну від орди, але й з огляду на те, що своїм чином вони стверджують нашу з вами Віру у власну долю.

Я майже переконаний, хто буде Іродом у цьогорічному українському вертепі. Я майже знаю, що в ньому лунатиме знана на весь світ пісенька про кремлівського блазня. Але мені чомусь дуже хочеться, щоб, попри нотки ненависті та злоби, в українських оселях домінували Віра, Надія і Любов. Щоб, запаливши свічку на святвечірньому столі, ми згадали обов’язково всіх, кого немає на цій грішній землі, щоб знайшлися серед дванадцяти страв пайки тих, хто на фронті, щоб наша Віра у добро і справедливість, у перемогу світла над темрявою знайшла порозуміння із усвідомленням потреби Жертви задля цих речей.