Арестович в захваті від "прямої лінії" Путіна. Колонка Віталія Портникова

Ексрадник офісу президента України, скандально відомий блогер Олексій Арестович цього разу виявився у захваті від "прямої лінії", яку влаштував президент Росії Володимир Путін.

Арестович побачив і незручні запитання на екрані цієї віртуальної зустрічі Путіна із власними співвітчизниками, і те, що Путін називає росіян і українців єдиним народом і братами, а не свинями й орками, як зазвичай називають російських агресорів українські громадяни. І звісно ж, він вирішив, що перевага на боці Путіна. Ну, а на боці кого ще?

Можна було б звичайно сперечатися з Арестовичем за сутністю цих його заяв - ми прекрасно усвідомлюємо, що Путін називає росіян і українців єдиним народом насамперед для того, щоб виправдати агресію Російської Федерації проти України. Щоб пояснити, чому його війська знаходяться на чужій території, та ба більше, вважають її своєю. Йому потрібно, щоб у самій Росії, у світі, можливо в Україні, сприймали ті звірства, які росіяни творять на нашій території, у контексті громадянської війни. До речі, саме так ставилися у період першої української державності більшовики: вони також намагалися представити загарбницьку війну більшовицької Росії проти Української держави як елемент громадянської війни, і треба сказати, досягли в цьому неабияких успіхів, тому що і тоді було чимало таких людей, як Олексій Арестович, які були готові погодитися із цим дискурсом загарбника. І так ми багато десятиріч сприймали захоплення України як елемент громадянської війни на території Росії. Це, звісно ж, робилося навмисно, щоб не дати ніяких можливостей загарбаній державі відновитися.

Ну, не буду сперечатися щодо незручних питань, які ми бачимо на екрані. Як людина, яка багато десятиріч, на відміну від Арестовича, працювала у Російській Федерації, я достеменно знаю, що всі зручні й незручні питання, які з'являються на екранах чи задаються першій особі, узгоджуються в адміністрації президента РФ і ніколи не відбувається інакше. А якщо раптом відбувається, люди, які зададуть хоча б одне незручне питання, потім можуть просто зникнути з інформаційних радарів або бути вбиті у власному під'їзді, як моя колега Анна Політковська та ще багато російських журналістів, які намагалися ці незручні питання поставити.

Про екрани, на яких ці питання з'являються, я вже говорив. Якщо Олексію Арестовичу так подобаються великі пресконференції, хочемо нагадати, що Володимир Зеленський у перший період свого перебування при владі перед війною також полюбляв, за звичаєм лідерів пострадянського простору, багатогодинні спілкування з аудиторією. Саме тому, що в таких багатогодинних спілкуваннях, і про це знають і Володимир Путін, і Олександр Лукашенко, зникає будь-який реальний сенс того, що говориться. Однак Зеленському, на відміну від Путіна чи Лукашенка, довелося відповідати на справді професійні, незручні та жорсткі питання моїх колег, таких як Юрій Бутусов. 

Подібна ситуація в умовах російської інформаційної політичної дійсності є просто неможливою, тому що будь-який прояв політичної активності в Росії, це завжди вистава. А якщо не вистава, так багаторічне ув'язнення або еміграція, і це також потрібно усвідомлювати.

Хочу також нагадати, що українці почали називати росіян свинями тоді, коли російські війська опинилися на українській території, а не українські на російській. Коли російські військовослужбовці почали вбивати, ґвалтувати і грабувати громадян нашої країни. Коли ми зіткнулися зі звірствами в Бучі, Бородянці, Ірпені, Ізюмі, можна продовжувати далі. Я впевнений, що якщо росіянам вдасться ще кудись прорватися, там буде те ж саме. І звичайно ж, хотілося б поставити просте питання - так це брати ці звірства роблять, чи свині та орки? Окрім того, кажуть вже про те, що люди дуже часто використовують ці характеристики, щоб не називати росіян росіянами, тому що в уявленні багатьох, хто говорить про орків, росіяни - це щось зовсім інше, і краще про них не згадувати. Адже росіяни, вони ж не можуть творити такі злочини проти братів-українців, це ще залишається на підсвідомості.

Згадаємо, що в перші тижні після Бучі, багато кому хотілося б звалити відповідальність за ті звірства не на братів-росіян, а на бурятів, тувинців, чеченців, кого завгодно, тільки щоб росіяни не сприймалися як представники того самого народу, який вбиває, ґвалтує і грабує. Але це росіяни, і звичайно, разом із ними можуть діяти представники інших пригноблених росіянами народів РФ, але не треба забувати, хто є державоутворюючим народом у країні, яка збирається захопити Україну.

Так що скільки б не говорив Володимир Путін про братерство, але злочин проти людяності залишається злочином, і не українському громадянинові виправдовувати це.

Олексій Арестович говорить, що ми не хочемо дивитися нагору, хоча критика політичних дій влади не зникає в Україні навіть під час війни, а критика політичних дій російської влади зникла в цій країні багато десятиріч тому, коли зникло незалежне телебачення, потім незалежні медіа, потім став контролюватися інтернет, потім стали вбивати тих журналістів, які говорили правду, потім стали саджати до в'язниць тих, хто розповідав правду про злочини російської армії.

Довго можна про це говорити – це, врешті-решт, моя спеціальність розповідати вам про злочинність самої російської державності як такої, і про те, що ця державність не збирається зупинятися у своїх намірах знищити Україну та іншу сусідню державу. Але ж насправді тема цього ролику - це інформаційна гігієна. Всі висловлювання ідеологічного характеру, які ми чули від Олексія Арестовича протягом усього цього часу свідчили, що він набагато ближче до тих, хто напав, ніж до тих, хто захищає свою землю від жорстокого загарбника. Так часто буває, що паспорт не збігається з ідентичністю людини, але не залишає цій людині ніякого вибору у певний період, як відповідати вимогам цього паспорту. А потім все змінюється, як змінювалося із багатьма нашими співвітчизниками, які так і залишилися частиною імперського дискурсу.

Але багато хто з цих співвітчизників це ретельно приховував, а Олексій Арестович, треба надати йому належне, не приховував ніколи. Ну не може змінитися ідеологічно політична людина, яка одного прекрасного дня опиняється за одним столом з Дугіним та іншими ідеологами в боротьбі з українською державністю і сучасною цивілізацією. Якщо хочете, із добром, як таким.

Не буває таких змін в історії, тому що одна справа - це пристосуванство, яке ми неодноразово спостерігали у наших бізнесменів, що видавали себе за політиків, щоб зберегти гроші. А інша справа, коли це робиться від щирого серця, від щирого імперського серця.

І те, що величезна частина українців просто в обмін на заспокійливе слова, що все закінчиться не за два-три роки (в кращому разі), а за 2-3 тижні, готові були прийняти цей імперський дискурс саме тоді, коли імперія ухвалила рішення про остаточне вирішення "українського питання".

Це якраз ілюструє правильність слів Олексія Арестовича, що ми дуже часто не хочемо дивитися вгору, що ми готові обміняти гідність на седативні ліки, що наша політична еліта фактично позбавлена гігієни й готова видавати посади в обмін на відданість або корисність.

І це теж не дивно, тому що, якщо немає ніяких політичних поглядів, а є виключно жадоба влади, ти станеш союзником будь-кого. Так що з цієї історії просто потрібно робити висновки, і тим людям, які прийшли до влади в Україні у 2019 році і так і не усвідомили наслідки того, що таке непрофесійність і нездатність розбиратися у кадрах і людях. І українському народові який досі готовий шукати собі в будь-якій людині з приємним голосом і приємними обіцянками, які ніколи не здійсняться, месію та рятівника.

І цивілізованому світові, який, як правило, не розбирається в тому, хто реально може представляти Україну, а хто лише паразитує на її горі.

Ну, а тій частині російської аудиторії, якій подобається Арестович, ні в чому розбиратися не потрібно, бо ці люди точно розуміли, кого вони слухають, і хто їм подобається. 

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.