Американці не можуть зрозуміти "корінну природу" війни

Схожість цього сценарію зі "Судетами-2" настільки очевидна нам, наскільки неочевидна американцям, які в команді Віткоффа готують програми "ефективної співпраці" з Росією. Це з тієї ж серії, що коли запрацюють спільні українсько-американські підприємства з видобутку мінералів, Путін не буде їх бомбити.

Зараз американці знову вперлись в нереалістичну модель. Їх підхід ґрунтується на часових рамках. Мовляв, просуваючись нинішніми темпами, Росія все одно захопить цю частину Донецької області десь за 12 місяців. А якщо ще й не продавати Україні зброю, то й раніше — за 7-8. 

І американців у позаофіційних консультаціях ніяк не можна переконати, що війна — це не лінійна формула, тут все можливо. Як зі знаком плюс, так і знаком мінус. Ще невідомо, на чию сторону прилетить "чорний лебідь".

Навіть якщо теоретично розглядати черговий лаг в рік, треба розуміти, що ми зазнаватимемо великих втрат, але Росія зазнаватиме як наступаюча сторона їх в рази більші. Війна на виснаження і полягає в тому, хто протримається бодай на день довше.

Читайте також: Путін перейшов до прямих погроз Європі

Наступний - 2026 рік — дійсно може стати ключем до розвʼязання конфлікту. Бо він крім військової компоненти зачепить ще й політичну (в багатьох країнах), геополітичну та економічну сфери. А ще й американські вибори до Конгресу пускатимуть вібрації в різні напрямки, бо для Білого Дому буде важливо цю внутрішню баталію не програти.

В чому помилка американців, яка проглядається вже зараз — що вони свято вірять в те, що Путін віддасть наказ зупинятися на кордоні Донецької області, як в разі (гіпотетичного, а не реалістичного) відходу українських Збройних Сил, так і у разі тактичного успіху Росії.

Ця віра частини команди Трампа, помножена на бажання оточення привезти в Кремль нову кнопку "перегрузка" і зажити "звичним життям" з Росією, — базується на абсолютному небажанні зрозуміти "корінну природу" війни. Бо вона не за території, а за третій полюс глобального впливу, яку виторговує у США мʼясними штурмами Кремль.

Чи потрібне глобальне посилення Росії Штатам на перспективу? Чи потрібне воно Китаю? У вибудованій новій моделі G-2, третій точно зайвий. Це і має бути нашим аргументом для цих двох протилежних полюсів. Тому працювати треба з обома, граючи на їх геополітичних забаганках.

У цьому і має полягати тактика наступного року, який так само викристалізує поляризацію двох найбільших економік світу.

А що Росія? Ця імперія дійсно має шанс як ніколи піти у вічність. Свого часу колишній радник Путіна Сурков написав, що в нинішніх російських успіхах "нам главное - не надорваться". Щиро бажаю їм це наступного року зробити з великим тріском. Шанси є.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.