Чи може штучний інтелект розпочати ядерну війну? Ч.1

На міжнародному рівні вже давно пролунали перші сигнали стурбованості щодо допуску штучного інтелекту до систем управління ядерною зброєю. Щобільше, вже є навіть спільні міжнародні рішення на цю тему. Зокрема, спільна декларація США й Китаю 2024 року про те, що остаточне рішення про застосування ядерної зброї має залишатися за людиною, а не за алгоритмом. Також є політична декларація про відповідальне військове використання штучного інтелекту та автоматики 2023 року, яку станом на сьогодні підписали близько 60 держав. Декларація вимагає людського контролю у ключових ланках прийняття рішень. Відштовхуючись від цих перспектив та від нашого сьогоднішнього розуміння того, як може діяти штучний інтелект, пошукаємо відповідь на питання в заголовку  цієї статті.

В ширшому контексті аналітичні групи та експертні мережі провідних країн наполягають на збереженні "людини в циклі" у прийнятті військових рішень, одночасно визнаючи корисність штучного інтелекту для ситуаційної обізнаності. Тож за багатьма ознаками, наступний цикл міжнародних переговорів про контроль ядерних озброєнь та ядерне роззброєння, який одного дня розпочнеться, включатиме питання залучення штучного інтелекту та обмежень, із цим пов’язаних. Відштовхуючись від цих перспектив та від нашого сьогоднішнього розуміння того, як може діяти штучний інтелект, пошукаємо відповідь на питання в заголовку  цієї статті. 

перше термоядерне випробування 31 жовтня 1952 року, фото: gettyimages

Як влаштована американська система застосування ядерної зброї: політичний рівень

Як і для більшості інших видів зброї, щоб застосувати "ядерку", потрібно, умовно кажучи, зняти запобіжник і натиснути гачок. Водночас процедура застосування ядерної зброї можлива лише як комбінація політичної волі та військового виконання. Тож для ядерної зброї втілюється стара, але нова для війни загалом взаємодія людського наміру та машинної автоматики.

Розглянемо, як влаштована американська система застосування ядерної зброї – найстаріша, найрозвиненіша, найпрозоріша для дослідників і тому еталонна для інших ядерних держав. Про інші системи відомо менше. Однак навіть СРСР, який досяг ядерного паритету зі США (Китай ще не досяг цього рівня), а нині й РФ, рухалися у сфері ядерних озброєнь за американським еталоном. Хіба що робили це з певним часовим лагом через технологічне та інституційне відставання. 

Початково в першому поколінні ядерних боєприпасів запобіжник виглядав як неповне складання. Тобто залишався критично важливий для ініціації вибуху елемент конструкції, який встановлювався тільки перед застосуванням ядерного пристрою. Запобіжник ускладнювався і став схожим на кодовий замок захищеного сейфа. Швидко з’явилося політичне бажання автоматизувати систему запобіжників, зробити їх індивідуальними для боєприпасів, забрати коди від запобіжників у військових і передати їх вищому політичному командуванню. Американські військові були проти. Але погодилися, що це єдиний варіант контролю, коли у роки "холодної" війни виникла потреба розгорнути ядерну зброю в Європі на території союзників.

Так з’явилися технічні ланцюги контролю застосування (permissive action links, PAL). Ця система індивідуального контролю кожного боєприпасу удосконалювалася із розвитком технологій і поступово впроваджувалася на тисячах боєприпасів. Процес почався в 1960-х і завершився тільки наприкінці 1990-х, коли військові, в тому числі командири ядерних підводних човнів втратили технічну можливість повного контролю ядерної зброї на борту.

Якою є американська процедура зняття ядерного запобіжника та натискання ядерного гачка?

Політичний наказ може надійти тільки від президента, за його відсутності – від віцепрезидента, а за відсутності і його – за складнішою процедурою передачі повноважень. При цьому Президент США, як і глави держав і урядів інших ядерних країн, не мають "ядерної кнопки", яка б могла безпосередньо запустити ракети чи інші типи ядерної зброї.

"Ядерна валіза", ілюстрація: gettyimages

А що тоді показують нам у фільмах? Пристрої, які з’являються біля верховних головнокомандувачів у новинах і кінофільмах, – це прилади для автентичного політичного наказу, який передається центрам управління ядерними силами та їхнім аналогам. "Ядерна валіза" – пристрій із засобами надійного зв’язку з командним центром та інструкціями для санкціонування застосування. Там немає "кодів" для ядерної зброї; є лише "код" особи, що віддає наказ командному центру ядерних сил, без якого формування бойового наказу в рамцях військової системи управління неможливе. Спрощено кажучи, з боку першої особи зняття запобіжника полягає в тому, що він або вона автентифікує себе визначеною процедурою. А вже подальше "натискання гачка" полягає в обранні варіанта дії ядерних сил.

Людина на цьому етапі сама, умовно кажучи, читає інструкції, прикладає палець, тисне кнопку і телефоном називає специфічний "код". Автоматика забезпечує надійність самого каналу зв’язку, але не того, що через нього передається.

Отже, це перший рівень системи – політичний.

Як влаштована американська система застосування ядерної зброї: військовий рівень

Далі, на другому рівні в американській системі, спочатку центр управління ядерними силами, отримавши автентичний наказ верховного головнокомандувача, формує екстрені бойові повідомлення (Emergency Action Message, EAM). Це індивідуальні для кожного екіпажу ядерної платформи на суші, у повітрі та на морі бойові накази, які містять всю інформацію, необхідну для застосування. Формування бойових наказів неможливе без отримання командним центром специфічної інформації від першої політичної особи. Це військовий запобіжник верхнього рівня – він знімається з верхнього політичного рівня. Імовірно, робиться це зі значним покладанням на машинну криптографію, хоча достеменно це невідомо. Єдине, що більш-менш точно відомо: військовий командний центр не може власноруч зняти запобіжник для віддачі бойового наказу.

Згадані індивідуальні повідомлення EAM надходить з центру управління ядерними силами як бойовий наказ екіпажам, що перебувають на чергуванні в шахтах, на підводних човнах та на аеродромах. Вони передаються в електронному вигляді різними визначеними канали зв’язку, що мають зберігати функціональність навіть за умов ядерної війни. Автентичність EAM для екіпажів на суші, на морі та у повітрі завжди перевіряється двома особами, які отримують накази через незалежні канали. Якщо дві особи підтверджують автентичність та збіг змісту екземплярів бойового наказу, екіпаж має виконати цей наказ. Іншими словами, без інформації, яка міститься в EAM, застосувати ядерну зброю на рівні екіпажів ядерних платформ неможливо. 

Як виглядає ця інформація? 

У ній є дві компоненти. Перша дозволяє зняти запобіжник – PAL, який вбудований у кожний боєприпас. Друга частина інформації потрібна для натискання гачка – дані про час, ціль, траєкторію, потужність вибуху, тобто все, що визначає конкретні параметри ядерного удару. Ця інформація стосується не тільки боєприпасу, але й засобу доставлення. Зрозуміло, вона не сприймається зброєю, якщо запобіжник не знятий.

Але навіть коли дві відповідальні за застосування особи зняли запобіжник і визначили ціль, вони обидві ще мають узгоджено підтвердити людський намір. У фільмах це показано як синхронне натискання кнопок або повертання ключів. Головна ідея – людський намір. Це схоже на відсікання інтернет-роботів за допомогою "captcha": відносно проста і зрозуміла перевірка. Але її може пройти тільки людина.

Гідролокаційна кімната атомного підводного човна з балістичними ракетами USS Maine, фото: gettyimages

Нарешті, останній запобіжник міститься у самому ядерному боєприпасі. І тут найважливіше, що він недоступний вже людині, коли зняті всі інші запобіжники й ціль визначена. Це не гачок, а саме запобіжник. В американських боєприпасах він називається підсиленою системою безпечного підриву (enhanced nuclear detonation safety, ENDS). Знімається він відповідністю параметрів застосування визначеній цілі – тобто боєприпас має відчути, наприклад, прискорення при пуску ракети протягом певного часу, політ у невагомості протягом визначеного проміжку, гальмування в атмосфері протягом певного часу. Якщо фізичні параметри доставлення до цілі не збігаються із заявленими, детонація не відбувається.

Як влаштовані системи застосування "ядерки" в інших країнах

Що відомо про інші країни? У РФ "ядерна валіза" така сама, як у США – засіб автентичного зв’язку з командним центром. Чи мають всі російські ядерні боєприпаси запобіжники, аналогічні PAL, – невідомо. Однак усі постійно розгорнуті на носіях боєприпаси, найімовірніше, мають запобіжники, недоступні екіпажам біля зброї. 

Цікаво, що судити про це можна, зокрема, з драматичності та терміновості історії ядерного роззброєння України. Тепер це можна співвіднести з намірами РФ розгорнути ядерну зброю за межами власної території. Без технічних запобіжників це політично неможливо. Судячи з того, що Путін полюбляє проводити ядерні навчання в одній кімнаті з Лукашенком, у них, можливо, цих кодів безпосередньо немає. Вони десь у надрах військової машини, яка має реагувати на накази з автентичної "ядерної валізи".

російська міжконтинентальна балістична ракета "Тополь", фото: gettyimages

У Великій Британії управління централізоване на прем’єр-міністрові; однотипні з американськими ядерні боєприпаси, найімовірніше, мають кодові запобіжники, але британські військові, ймовірно, мають більше повноважень у застосуванні, ніж американські. У Франції система застосування, вірогідно, віддзеркалює американську логіку. 

Китайська система, ймовірно, залишається найбільш архаїчною. Відомо, що історично в Китаї робили акцент на жорсткій централізації й живучості управління з поступовим нарощуванням готовності носіїв. Найімовірніше, так само як в інших країнах, останні екіпажі на фінальній стадії проходження наказів мають виявляти людський намір. Це виглядає складним і схоже на користь "утримання запобіжника" проти "натискання гачка". 

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.