Невідомий Чингісхан, амазонки Моссаду і 29 куль у тілі вбивці - 5 книг, які навчать стійкості
Стійкість у сприйнятті нового в контексті відомих фактів і явищ – більш адекватна оцінка цих книжок, де багато чого летить шкереберть і стає догори дригом. Адже майже все на світі, як переконані їхні автори, було зовсім не так. Як саме – можна дізнатися з їхніх правдивих історій
Джек Везерфорд. Чингісхан та історія створення сучасного світу. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2024
В українській історії це ім’я завжди було символом загарбництва, асоціюючись з усіма нападниками і поневолювачами нашого народу. "У киреї чорній і кривавій / Він ішов – московський Чингіз-Хан", - віршував про Сталіна у 1942 році харківський поет Василь Боровий. Те саме, до речі, можемо сказати й про нинішнього його кремлівського правонаступника. Натомість у книжці Джека Везерфорда "Чингісхан та історія створення сучасного світу" великий хан Монгольської імперії відкриється для нас із неочікуваної сторони - не як невблаганний, кровожерливий варвар, який очолював кінні загони воїнів-кочівників під час загарбницьких набігів, а як інноваційний лідер та далекоглядний правитель. Ну наче Сталін, якого іноді називають "ефективним менеджером", чи не так? Хай там як, але ця приголомшлива праця, яку видано у 30 країнах світу, спонукає читачів переглянути дотеперішні уявлення про монгольського імператора і його роль у процесі створення сучасного світу. До речі, автор книжки – колумбійський антрополог, ушанований двома вищими національними нагородами Монголії, - єдиний західний учений, якому монгольський уряд дозволив заглибитись у національну тему-табу і допустив до секретного місця поховання Чингісхана. Можливо, саме там остаточно з’ясувалося, що Чингісхан, зокрема, ставив силу закону вище від власної влади; скасував тортури; заохочував релігійну свободу; спровокував безпрецедентний вибух у розвитку технологій та торгівлі. Наразі можна перевірити, прочитавши це, без сумніву, цікаве дослідження.
Росс Еджлі. Мистецтво стійкості: стратегії для незламного розуму і тіла. – К.: Наш Формат, 2024
"Я не був куленепробивним... Я просто розвинув стійкість завдяки перевіреним принципам спортивної науки й сили", - визнає автор цієї книжки, екстремальний авантюрист і спортсмен, який проплив довкола Великої Британії (2865 кілометрів), здолав марафон, тягнучи авто (1400 кілограмів), поставив рекорд зі скелелазіння (8848 метрів). І якого не спиняли ні виразки на тілі, ні низькі температури, ні медузи з двометровими мацаками, ні прогнози лікарів, які відмовляли від небезпечного задуму. Зокрема, у цій своїй книжці "Мистецтво стійкості: стратегії для незламного розуму і тіла" Росс Еджлі детально розповідає, як йому вдалося обпливти довкола Великої Британії, що додавало стійкості в моменти, коли тіло пекло від болю, а перевтома застилала очі. Тож не дивно, якщо книжка зацікавить тих, хто намагається зрозуміти межі можливостей власного тіла і знає, що в цьому житті не буває нічого неможливого. Особисту історію автор перемежовує з філософією стоїчної спортивної науки, висновками психологів та фізіологів, думками стоїків і власними уроками. І все це, щоб показати: людське тіло здатне на все. "Стійкість - це не надлюдський дар, яким можуть похизуватися лише сміливі й відважні. Це опція, закладена в нас природою, але вона вмикається тільки через стрес і подразники", - переконує автор, не забуваючи також про винахідливість, гідну навіть такого відомого мандрівника, як барон Мюнхгаузен. "Знаєте що в бананах найкраще? – питається автор книжки. - Їх легко жбурляти - як бумеранг. Завдяки бананам ми з командою придумали унікальний спосіб подання морських перекусок, який зводить до мінімуму час на логістику. Ми більше не марнували дорогоцінних хвилин, тепер мені не потрібно було підпливати до човна, щоб щось перекусити (що надзвичайно важливо, коли я перетинаю судноплавну смугу)".
Джеймс Холліс. Під тінню Сатурна. Чоловічі психічні травми та їхнє зцілення. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2024
Знаєте, як воно буває, коли ідеш, бувало, як писав класик, а серце ногу тягне? Так само, до речі, як у батька автора цієї книжки. "Дозвольте мені навести приклад зі свого дитинства, - починає він розмову. - Часом мій батько сміявся, або жартував, або навіть присвистував. Але, ще будучи дитиною, я поступово став розуміти, що, коли він свистів, справи були дуже кепські, до того ж навіть у тих випадках, коли я відчував у цьому свисті якийсь героїчний порив. Він "свистів у темряві", створюючи уявну маску добробуту. Згодом я почав розуміти, що, починаючи свистіти, він не відчував радості, а навпаки, йому було погано. Попри всі його зусилля приховати неприємності, я знав, що його справи йдуть не найкращим чином". До речі, "свистіти в темряві" - це стійке словосполучення, яке означає "поводитися так, наче не відчуваєш страху", хоч це, мабуть, мало помагало у період Великої депресії в Америці, про яку згадує автор. Тож не дивно, що книжка "Під тінню Сатурна. Чоловічі психічні травми та їхнє зцілення" юнгіанського психоаналітика Джеймса Холліса – чи не завдяки історії з батьком - присвячена проблемам чоловічих психічних травм та їх зціленню, пропонуючи власну ефективну методику, що заснована на багаторічному досвіді автора. Автор впевнений, що сучасний чоловік – попри всі його "сердечні" накульгування і "свистіння в темряві" - може стати по-справжньому зрілою та осмисленою людиною, яка довіряє собі й вміє будувати довірчі стосунки з оточенням, лише позбувшись усіх своїх травм, які могли бути викликані через відсутність коректного зразка маскулінності й присутність в негативному розумінні материнського комплексу. Ну, й батьківського, мабуть, теж.
Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль. Амазонки Моссаду. Жінки в ізраїльській розвідці. – К.: Наш Формат, 2024
Чи знали ви про розвідоперації, з якими могли впоратися тільки жінки? Чи що Моссад навчає майже порівну чоловіків і жінок? Таким чином, не лише у книжці Міхаеля Бар-Зохара і Ніссіма Мішаля "Амазонки Моссаду" жінки - це не "слабка стать" чи "спокусниці", які працюють власним тілом, а повноцінні бійчині, за підготовкою рівні з чоловіками. У книжці зібрано унікальні історії, що тривалий час були під грифом секретності, але заслуговують світової відомості. Вони про жінок, які рятували Ізраїль від ядерної небезпеки, розбивали скляну стелю, виживали під час Голокосту, вербували найкращих мусульманських агентів. Робили неможливе - часом надто дорогою ціною. "Коли бачите самотнього чоловіка вночі на розі вулиці, ви його підозрюєте. Коли бачите самотню жінку - хочете їй допомогти, - дізнаємося ми подробиці цієї історії - Тож жінки поступово приєдналися до бойової спільноти. Спочатку жінки Моссаду були секретарками чи "батлевая" - супутницями оперативників Моссаду, граючи роль дружини чи подруги. Пара завжди викликає менше підозр, ніж один або кілька чоловіків, наявність жінки в парі чи групі завжди зменшує підозри. Чоловік і жінка, які обіймаються в авто, не здаються підозрілими, і мало хто здогадається, що вони можуть вести спостереження чи навіть командувати таємною операцією неподалік". Так само перекладачка цієї книжки Катерина Диса нагадує, що початок цієї історії сягає часів, коли ще не існувало ні процедури, ні протоколу офіційного залучення жінок до роботи ізраїльських спецслужб, і жінки з власної ініціативи починали допомагати своїй країні, живучи у ворожих сусідніх країнах. "На індивідуальних прикладах ми дізнаємося про особливості роботи жінок у спецслужбах, - зауважує вона, - про небезпеки й ризики, пов’язані з їхніми завданнями, про їхню підготовку (чи її повну відсутність), про майже фантастичні успішні операції та про гучні провали. Книжка є вдалим поєднанням документалістики й художньої оповіді".
Барбі Латца Надо. Хрещена мати. Убивство, помста та кривава боротьба італійок. – Х.: Віват, 2024
"Пупетта запевняла, що не пам'ятає, як загнала у Великого Тоні 29 куль (за свідченнями поліції), - починається ця неймовірна історія, - та наполягала на тому, що зробила лише "один чи два постріли" з заднього сидіння автомобіля, та й ті з переляку". Адже не лише з книжки Барбі Латца Надо "Хрещена мати. Убивство, помста та кривава боротьба італійок" відомо, що перше завдання жінок в італійській мафії - передавати кримінальну культуру новим поколінням. Друге - опікуватися родинами, виконувати ролі довірених осіб і секретарок, залишаючись непомітними, бо "жінки не належать до мафії". Тож коли згадана Пупетта зухвало загнала 29 куль у тіло вбивці свого чоловіка, то зробила суто чоловічу справу. Але вона не єдина представниця "слабкої" статі, котрій вдалося залишити слід в історії італійської мафії. Поки поліція багато років поспіль вбачала у дружинах найбільш розшукуваних чоловіків лише безпорадних ляльок, ті ставали кістяком кримінальних організацій, виходили за межі очікуваного та дозволеного. Таким чином, розповідаючи історію Пупетти, авторка книжки знайомить нас із невиправдано романтизованим і надміру жорстоким кримінальним світом, де зневажають владу й поважають вендету. Де каятися, мати нетрадиційну сексуальну орієнтацію чи йти проти своєї мафіозної родини - непрощенний гріх. Де чоловіки мають бути сильними й владними, а жінки вірними й непоказними. Але все зовсім не так. "Ми сиділи на кухні її освітленої люмінесцентними лампами квартири в прибережному містечку із сумнівною славою на південь від Неаполя, де Пупетта народилася 1935 року в родині злочинців і де вона померла 29 грудня 2021 року, - починає авторка свою розповідь. – Важкі дерев'яні віконниці були зачинені, щоб не пускати в помешкання спеку, а підвісна лампа погойдувалася від ніжного вітерцю, створюваного благеньким, прикріпленим до стільниці пластиковим вентилятором. Це було за кілька місяців до того, як пандемія, яку спричинив коронавірус змінила світ, і найбільшим страхом Пупетти був інсульт, попри те що вона навіть не намагалася йому запобігти".
- Актуальне
- Важливе