Невже Ізраїль справді передасть зброю Україні, як завадити Росії виробляти озброєння та протидія дронам на оптоволокні. Колонка Сергія Згурця

Чи справді Ізраїль передасть озброєння Україні?

За два дні неодноразово виникала тема про можливу оборонну підтримку від Ізраїлю для України саме зброєю. А ця ситуація досить дивна, тому що раніше Ізраїль дотримувався підходу не продавати і не передавати ізраїльську зброю до українських Сил оборони.

Але зараз приводом для обговорення можливої зміни були повідомлення про те, що кілька військово-транспортних літаків С-17 військово-повітряних сил США з бази в Ізраїлі перелітали до польського Жешува. А це важливий хаб з перекидання озброєння до Збройних Сил України. 

Спочатку були підстави вважати, що з Ізраїлю до України було доставлено трофейне російське озброєння від "Хезболли" та інших сателітів. Зокрема лише під час операції Ізраїлю на півдні Лівану було взято як трофей понад 85 тисяч різного озброєння, ракет та військового спорядження "Хезболли". І от якраз були певні ініціативи в Ізраїлі, аби реалізувати намір з передачі цих озброєнь до України. Але потім посол Ізраїлю в Україні Михаель Бродський в інтерв'ю Радіо Свобода спростував, що такі плани будуть реалізовані.

Але зараз є нове продовження цієї історії з літаками з Ізраїлю, американськими літаками, які здійснювали приземлення на базі у Жешуві. Вважається, що цього тижня американські військові цими літаками перевезли близько 90 ракет для систем протиповітряної оборони Patriot з Ізраїлю до Польщі.

І це, якщо буде підтверджено, фактично найбільша поставка зброї з Ізраїлю до України. Про це повідомила агенція Axios з посиланням на три джерела, які обізнані з цією операцією, проте жодне з цих джерел не називається. І тут у що можна повірити: те, що дійсно з квітня минулого року Ізраїль зняв з озброєння низку систем протиповітряної оборони Patriot. Ці системи використовувалися в Ізраїлі понад 30 років. Це були ще одні з перших систем Patriot. В Ізраїлі було десь дев'ять чи вісім таких систем ЗРК Patriot.

Потім їх почали замінювати системою ППО ізраїльського виробництва, а оці вісім Ізраїль збирався повернути до Сполучених Штатів. І в цей час якраз українська сторона неодноразово зверталася і до Ізраїлю, і до американської сторони, аби ці ЗРК пройшли модернізацію, відновлення і були передані Україні.

На той час Ізраїль не підтримував таку ініціативу, але зараз, ймовірно, щось змінилося. Якраз видання Axios наголошує, що спочатку пішли ракети до України, які можуть використовуватися українськими ЗРК Patriot. А потім, можливо, після того, як ці батареї з Ізраїлю будуть відновлені у США, вони можуть бути передані до України. Дуже сподіваюсь на те, що така передача нарешті відбудеться, тому що це суттєво посилить можливості нашої системи протиповітряної оборони.

Росія просить допомоги у партнерів

А в цей час Російська Федерація робить ставку на своїх партнерів, на вісь зла. Ми знаємо, що зараз Північна Корея забезпечує Російську Федерацію значною кількістю боєприпасів. Нещодавно керівник ГУР Кирило Буданов повідомив, що Північна Корея також передає до Російської Федерації САУ "Коксан" калібру 170 міліметрів, 120 таких САУ вже передано і ще 120 буде передано впродовж трьох-шести найближчих місяців. І це якраз говорить про те, що зараз Росія намагається компенсувати всі свої проблеми, які стосуються артилерії, боєприпасів за рахунок таких своїх партнерів. 

І що з цим робити, які існують можливості в Європи, США, у нас самих, аби якимось чином протидіяти цій співпраці Російської Федерації та Північної Кореї? Про це розповіла директорка з питань аналітики, досліджень та розслідувань Ради економічної безпеки України, старша аналітикиня Truman Олена Юрченко.

Минулого року її команда зробила вкрай фундаментальне дослідження, яке було присвячене виробництву в Росії артилерії, боєприпасів, проблеми, які там існують із цим напрямком. Це дослідження робилося на замовлення, або разом з британським Королівським об'єднаним інститутом оборонних досліджень. Робота була досить ґрунтовна, важлива, цікава. І я думаю, що досі збирається інформація і триває спостереження за тим, що відбувається в Російській Федерації за цим напрямком. 

"Однозначно ми продовжуємо стежити за ситуацією із російським виробництвом артилерії та боєприпасів. Основний тренд, який тут потрібно відмітити, це передусім те, що мова йде не тільки про виробництво, а й про відновлення тих боєприпасів, які Російська Федерація має на балансі ще з радянських часів. І відповідно процес відновлення самих боєприпасів, тих же артилерійських стволів також потребує імпортних продуктів. Друге - це те, що загалом з точки зору Російської Федерації наявні потужності по виробництву артилерійського озброєння, боєприпасів є недостатніми просто в силу дефіциту робочої сили. А також загалом того, що капітальні виробничі потужності перевантажені", - сказала Олена Юрченко.

Вона зауважила, що російські заводи працюють у три зміни, але і капітальне обладнання також дуже виснажується за рахунок таких перепрацювань. У зв'язку з цим Росія змушена звертатися до своїх союзників, зокрема до Ірану, чи Північної Кореї. 

"А коли ми говоримо про всі ці проблеми, тут основний диявол криється, власне, в деталях в тому сенсі, що санкції - це не той інструмент, який ідеально прилаштований для того, аби швидко і ефективно вплинути на виробничі здатності Російської Федерації. Уявімо собі ситуацію, що якийсь умовний Воткінський завод або завод Калашникова має державне оборонне замовлення на певну кількість, наприклад, керованих крилатих ракет або балістичних ракет. Для цього йому потрібна велика кількість сировини, яка закуповується регулярно, але й велика кількість обладнання. Але проблема в тому, що більшість цього обладнання була закуплена ще до того, як санкції були запроваджені, ще 2014 або і раніше року. Так потрібне обладнання і компоненти, і розхідники для того, щоб це обладнання обслуговувати, але воно перебуває не під такими суворими санкціями, як, наприклад, повномасштабне обладнання, не знаю, конкретний верстат", - зауважила експертка.

Вона наголосила, що навіть якщо обладнання і перебуває під санкціями, то обмеження стосуються переважно прямих постачань до Росії. Й ніхто нічого не говорить про постачання до Казахстану, Киргизстану або Китаю.

Олена Юрченко констатувала, що шляхи знаходять і надалі будуть знаходити.

"З точки зору російського військово-промислового комплексу зараз середній чек, який вони змушені витрачати на закупівлю необхідного обладнання і сировини, росте на третину. А якщо ви додаєте до цього те, що посередників санкціонують регулярно і те, що купувати треба у великих масштабах, то ми опиняємося в ситуації, коли ці транзакційні витрати просто накопичуються, інколи доходять до половини вартості самого товару зверху на ту ціну, яку завод має заплатити. Тобто це все чудово, але воно має тільки кумулятивний ефект снігової кулі, який не дуже очевидний прямо зараз, це по-перше", - вважає вона. 

Разом з тим з точки зору оцінки ситуації із російським забезпеченням артилерії і боєприпасів проблема полягає в тому, що не всі дані доступні. Особливо, що стосується, наприклад, імпорту та експорту комплектуючих і сировини.

"Не завжди доволі репрезентативні ті OSINT-дані, які ми маємо стосовно наявної техніки на балансі і того, що ще Росія може гіпотетично виготовити, а що може повернути з ремонту. Тому що ми опиняємося в ситуації, коли українські експерти вже третій рік підряд проголошують кінець російських танкових військ або артилерійських військ, але якимось дивним чином Російська Федерація все ще знаходить ресурси і для виробництва, і для зняття з балансу, для відновлення. Тому ситуація однозначно непроста, але той факт, що Росія звертається до союзників вже показує, що їй дуже важко справлятися своїми силами", - розповіла аналітикиня.

Олена Юрченко також дала свою оцінку того, якими можуть бути рекомендації партнерам, аби якимось чином впливати на обмеження російського потенціалу.

"Найкращі санкції, які тільки можливі з точки зору України, це, звичайно, фізичне зруйнування або кінетичні дії стосовно конкретних російських виробників того чи іншого виду озброєння. Наприклад, комбінату Свердлова, який єдиний в Росії виробник октогену і гексогену. Або, наприклад, компанія "Нозіт", єдиний виробник перхлорату амонію, який потрібен у твердому ракетному пальному. Навіть санкції проти цих заводів, якщо вони не чинять прямої дії, а з точки зору, наприклад, санкціонування посередників, які їх забезпечують, також дуже і дуже помічні. Але, звичайно, найкраще - це те, щоби дані компанії, дані заводи фізично вибивалися і втрачали виробничі потужності", - зауважила вона.

На її думку, окремим членам санкційних коаліцій, зокрема у Європейському Союзі, необхідно з більшим ентузіазмом і масштабом підходити до обмеження посередників, які залучені до процесу постачання.

"Немає зараз таких кейсів, коли прямо на, я не знаю, Воткінський завод, наприклад, або концерн Калашніков, хтось із Європи поставить вам, наприклад, титановий сляб, чи упаковку із гексогеном чи октогеном. Найбільш ймовірним є сценарій, коли товар може бути виготовлений в Мозамбіку, або на Шрі-Ланці, або в Італії, поїхати в Російську Федерацію через Казахстан, Китайську Народну Республіку, ще якусь третю юрисдикцію. Тому дуже багато цих от посередників, вони часто залишаються поза увагою санкційної коаліції. Проривною в цьому, звичайно, є практика Сполучених Штатів, які дуже активно застосовують вторинні санкції", - вважає експертка.

Від початку повномасштабного вторгнення понад 500 компаній потрапили саме під вторинні санкції з боку Сполучених Штатів Америки, але іншим членам санкційної коаліції потрібно багато працювати до цього. 

"Чесно скажемо, не всі воєнні заводи перебувають під санкціями деяких членів санкційної коаліції. І, звичайно, це робота із посередниками і виробниками. Що мається на увазі під посередником: в даному випадку це необхідний етап, коли транзакція має пройти через банк. Тобто працювати з банками для того, щоб вони могли брати участь у контролі транзакцій, які стосуються товарів подвійного або воєнного призначення. І зрештою ця робота із самими виробниками цієї продукції, вчити їх, зобов'язувати їх до належної перевірки компанії, з якими вони торгують. Тому що з нашого досвіду, в тому числі доповіді, про яку ви згадували, майже 90% компаній, з якими ми стикаємося, як російськими імпортерами, так і іноземними постачальниками, дуже часто це компанії-одноденки, які мають чіткі червоні прапорці таких, що були явно створені для обходу санкцій. Але чомусь виробники їх не помічають", - додала Олена Юрченко. 

Вона розповіла і про посередництво Казахстану. Чи змінилося за цей час використання цієї держави як країни-посередника у постачанні зокрема бавовни або інших складових з інших країн.

"Казахстан - це доволі непростий кейс в тому сенсі, що він потрапляє в поле зору розслідувачів з одних питань, наприклад, нітроцелюлоза. З іншого боку він залишається такою собі великою санкційною юрисдикцією в тому сенсі, що він часто використовується для обходу. Беручи до уваги те, що доповідь концентрувалась тільки на тих процесах і ресурсах, які потрібні у виробництві артилерії, якщо вірити торговим даним, які ми бачили за 2024 рік, тепер ту нітроцелюлозу, яку Казахстан постачав раніше в Російську Федерацію, зараз його клієнтами стали західні країни. Тобто ситуація змінилася", - сказала вона.

Проте, за словами Олени Юрченко, Казахстан далеко не єдиний, є інші країни Центральної Азії, які продовжують цю роботу. 

"І є, наприклад, ще такий прекрасний компонент, як уротропін, який необхідний для виробництва гексогену, октогена, який також іде через Центральну Азію. Є такий прекрасний компонент, як натрію хлорат, який використовується для виробництва перхлорату амонію, відповідно ракетного палива, і це також іде через Узбекистан, наприклад. Тобто, ситуація міняється, але інколи вона міняється в тому сенсі, що на заміну одному підсанкційному (або подвійного призначення компоненту) приходить інший. Тобто юрисдикція перебирає на себе роль, як транзитний пункт для чогось іншого. Це дуже точкова часто історія про тисячу порізів, і яку дуже важко оцінити в моменті", - зауважила директорка з питань аналітики, досліджень та розслідувань Ради економічної безпеки України, старша аналітикиня Truman Олена Юрченко. 

Боротьба з ворожими дронами на оптоволокні

Ми неодноразово казали про те, що противник активно використовує дрони на оптоволокні. Це засоби враження, які досить важко знищувати з точки зору традиційного способу протидії FPV-дронам, зокрема засобами РЕБ.

І от вчора було вкрай цікаве відео від бригади "Птахи Мадяра", яка отримала на озброєння детектори, РЛСки, які здатні виявляти дрони на оптоволокні. І от що цей компонент, зокрема, що ці РЛС дали в розпорядження Птахів Мадяра. 

Ми бачили перший приклад виявлення дронів на оптоволокні і потім їхнє знищення за рахунок наших FPV-дронів. Ця тактика буде набирати обертів за умови, якщо, дійсно, буде збільшена кількість таких РЛС, які виявляють ці дрони на оптоволокні. До речі, за такою ж методикою українська сторона здійснює полювання і знищення російських розвідувальних дронів, таких як "Орлан", Zala, SuperCam, які так само виявляються РЛСками, а потім за рахунок дронів протиповітряної оборони, скажімо так, знищуються.

Тобто можна говорити про те, що зараз така технологічна гонитва, перегони тривають. І, до речі, у "Птахах Мадяра" так само на озброєнні є дрони на оптоволокні, які мають дальність аж до 40 кілометрів. Так що зараз вкрай важливо і мати дрони на оптоволокні, і мати можливості знищення таких дронів, які також є у противника. Тож у будь-якому разі зараз потрібна ініціатива і головне - масштабування тих раціональних, ефективних напрацювань, які от ми бачили на відео.