Стратегічна інфантильність: Євросоюз знову не визнає реальності в Чорному морі

Матеріал підготовлено в партнерстві з Консорціум оборонної інформації (Consortium for Defence Information, CDI), що об’єднує українські аналітичні та дослідницькі організації і спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Співзасновники консорціуму: Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express; Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння; Михайло Самусь,  директор New Geopolitics Research Network, Олексій Їжак, експерт Національного інституту стратегічних досліджень.

В останні дні травня Європейський Союз представив нову стратегічну ініціативу — "Стратегічний підхід до безпеки в Чорному морі" (Strategic Approach to Security in the Black Sea). Що засвідчив цей документ? На жаль, небажання Європи брати на себе відповідальність за безпеку в регіоні та неготовність  протистояти російській загрозі. Стратегія залишається скоріше декларативним текстом, аніж реальним інструментом впливу на баланс сил у регіоні. 

Водночас ЄС має шанс виправити ситуацію. Однак для цього слід нарешті визнати реальність, в якій Росія веде агресивну війну проти України та безповоротно руйнує систему міжнародного права у Чорноморсько-Азовському регіоні і перейти до дій. Без цього нові європейські стратегічні ініціативи знову перетворяться на наївні мрії без жодної перспективи на реалізацію.

Європейська стратегія: ілюзорна спроба забути чорноморські катастрофи 2014-го і 2022-го років

Стратегія "Strategic Approach to Security in the Black Sea" має амбітну назву, але, на жаль, позбавлена реалістичних моделей реалізації інтересів європейських країн в Чорному морі. Документ пропонує шість пріоритетів: зміцнення співпраці між країнами регіону, збереження екології та біорізноманіття, розвиток “блакитної економіки”, цифрової трансформації, спільне управління ризиками і підвищення інституційної спроможності. Ключове послання - забезпечення стабільності та інклюзивності, уникаючи “ліній поділу”.

Проте цей гуманітарно-економічний підхід ігнорує реальність війни та трансформацію Чорного моря в зону активних бойових дій. Найбільш тривожним є акцент на “інклюзивному діалозі” - тобто фактичне запрошення Росії до співпраці попри те, що саме вона є агресором і джерелом стратегічної нестабільності в регіоні. Це - помилка не лише політична, а й моральна. Вона підриває довіру до ЄС як безпекового актора.

Офіційно, в стратегії декларується намір реалізувати три флагманські ініціативи «щоб розкрити потенціал Чорноморського регіону для зростання», водночас реагуючи на актуальні безпекові виклики:

«Ініціатива з морської безпеки Чорного моря» передбачає створення Чорноморського хабу морської безпеки. Вона спрямована на посилення безпеки мореплавства, захист критично важкої морської інфраструктури та морського середовища. Також планується активізація регіонального співробітництва у сфері розмінування та протидія ризикам для довкілля і безпеки на морі.

«Програма розвитку інфраструктурної інтеграції», узгоджена з розширеною мережею транс’європейських транспортних, енергетичних та цифрових коридорів, має на меті розбудову відповідних мереж. Це дозволить використати потенціал Чорноморського регіону як ключового коридору між Європою та Центральною Азією через Південний Кавказ, стимулюючи економічне зростання та конкурентоспроможність.

«Підвищення готовності прибережних країн і секторів «блакитної економіки» дозволить країнам Чорного моря долати наслідки воєнних екологічних руйнувань, адаптуватися до кліматичних ризиків та використовувати можливості для сталого розвитку.

Для цього стратегія фіксує три ключові завдання:

1. системне розмінування акваторій після масованого мінування РФ у 2022–2024 роках;

2. боротьба з російським "тіньовим флотом", який порушує санкційний режим, транспортує нафту та озброєння в обхід контролю;

3. забезпечення свободи навігації - особливо через гуманітарні коридори з українських портів.

російський нафтовий танкер "Невський проспект", фото: reuters

Іншими словами, мова йде фактично про "поствоєнну" стабілізацію ситуації в Чорному морі, а не протидію російській військовій агресії, яка залишатиметься основним деструктивним фактором для регіональної безпеки ще довгі роки. Позитив хіба що в тому, що стратегія передбачає розвиток інфраструктури подвійного призначення - мостів, портів, логістичних хабів і аеродромів, які здатні забезпечити швидке перекидання військової техніки, підрозділів та логістики у разі ескалації. Для України це може означати пришвидшення транспортування західної військової допомоги, включаючи важку техніку, боєприпаси та засоби ППО, через чорноморські логістичні вузли, зокрема Одесу, Ізмаїл та Констанцу.

Ще один пункт - контроль за власністю над критичною інфраструктурою. Йдеться про запобігання ситуаціям, коли стратегічні порти, аеропорти чи логістичні хаби опиняються у власності юридичних осіб, афілійованих з ворожими державами або компаніями з подвійним підпорядкуванням. Це відповідає новій концепції безпеки ЄС, де господарські зв’язки та інвестиції прирівнюються до потенційної загрози, якщо вони не проходять поглиблений аналіз з боку контррозвідки.

Варто відзначити, що стратегія прямо називає безпеку України “невід'ємною частиною стабільності Чорного моря”. Це означає політичне визнання ключової ролі України у європейській та, зокрема, чорноморській безпеці. Згадується навіть потенційне використання Центру морської безпеки для моніторингу дотримання умов перемир’я - що прямо натякає на залучення ЄС до майбутніх миротворчих або гарантійних механізмів.

В той же час, всі ці положення стратегії ЄС поки що сприймаються як декларації та непідкріплені ресурсами побажання. Більше того, складається враження, що сама стратегія розроблялась у відриві від ключових документів ЄС у сфері безпеки і оборони, насамперед, ReArm Europe. Відсутність конкретних напрямків створення інструментів стримування Росії в Чорному морі, в тому числі, через розвиток оборонно-промислової співпраці та розбудови сучасних військово-морських сил на основі досвіду України (зокрема, в стратегії немає жодного слова про успіх українських військово-морських інновацій, скажімо, морських дронів) свідчить про дефіцит комунікації між структурами Євросоюзу, котрі намагаються сформувати політику ЄС в Чорному морі і розвивають оборонний сектор Євросоюзу. Відтак, якщо на стратегічному рівні лідери ЄС (Франція, Великобританія, ФРН) дискутують створення спільного потенціалу та спроможностей у оборонній сфері, то в чорноморському контексті цей аспект взагалі не згадується. 

Знову ж таки – в чорноморській стратегії ЄС не говориться про фінансові ресурси для реалізації завдань, визначених стратегією. Зважаючи ж на досвід діяльності європейської бюрократії, це означає, що перелік ідей у стратегії – це лише побажання, які далекі до практичної реалізації, оскільки сам процес бюджетування в ЄС це ще одна окрема історія.

Українська морська революція: нова A2/AD зона у Чорному морі

В той же час, Україна наразі реально, а не теоретично змінила геополітичні розклади в Чорному морі. Морські дрони, розроблені ГУР  Міноборони та СБУ стали символом нової епохи морської війни. Системи типу Magura V5 і V7 та Sea Baby не просто атакували кораблі - вони створили нову стратегічну реальність, у якій Росія була змушена вивести свій Чорноморський флот з окупованого Севастополя до Новоросійська, а морські операції ЧФ РФ (особливо в західній частині Чорного моря) поставлені на паузу. Більше того, знищення морським дроном Magura V7  російського винищувача Су-30 остаточно завершило створення української A2/AD (anti-access/area denial) зони для російських збройних сил в Чорному морі. Це сталося вперше з часів Другої світової війни і це - дійсно нова військово-стратегічна реальність. 

морський дрон Magura V5

Більш того, дії українських Сил оборони в Чорному морі створили парадоксальну ситуацію: якщо з 2014 до 2022 року Росія називала Чорне море "руським озером" (через повне домінування, руйнацію морського міжнародного права та відсутність будь-якої реакції НАТО та ЄС), то після лютого 2022 року (коли Сили оборони України почали діяти рішуче і знищили значну частину ЧФ РФ) російський флот заперся в Новоросійську і не наважується виходити в західну частину Чорноморської акваторії. Іншими словами, Україна продемонструвала на практиці, якою має бути ефективна стратегія НАТО та ЄС в Чорному морі. Але, на жаль, в опублікованій стратегії Євросоюзу нова військово-стратегічна ситуація на морі взагалі не згадується, а про успішний досвід України – ні слова.

Російська реакція: копіювання української моделі та гібридна ескалація

Які наслідки такого підходу? Імпотентна стратегія ЄС може продемонструвати Росії, що Європа й надалі не буде здійснювати практичні кроки щодо протидії агресії РФ у Чорному морі. А це означає, що Москва може негайно спробувати відновити свій вплив на чорноморському театрі. Про це сигналізує  створення Росією власних морських дронів і на їх основі – нової, асиметричної концепції ЧФ РФ. Буквально на початку травня Росія створила на всіх своїх флотах (ЧФ, Балтійський, Тихоокеанський, Північний) окремі полки безпілотних систем, котрі будуть відповідати за розвиток та застосування дронів (авіаційних, морських, наземних) у військово-морських операціях. Це означає, що вже у найближчий час, Росія може вдатися до масового копіювання українського підходу у створенні морських дронів (російські прототипи морських дронів створювалися вже у 2023-2024 рр.). За такого розвитку подій застосування Росією атак морських дронів проти цивільного судноплавства та економічних проектів на шельфі в Чорному морі (а також, зокрема, і Балтійському) створить нові загрози, які країнам ЄС та НАТО буде необхідно вирішувати негайно, з максимальною концентрацією доктринальних та виробничих зусиль. На жаль, у європейській чорноморській стратегії така перспектива не прораховується  взагалі. 

Крім того, Кремль може повернутись до перевіреної гібридної моделі: “навчань”, “екстрених операцій з безпеки судноплавства”, блокувань морських коридорів, саботажу підводної інфраструктури. Це вже було у 2014–2022 роках, коли Росія регулярно створювала в Чорному морі «зони заборони» для цивільного судноплавства під виглядом маневрів. Без активного реагування ЄС та НАТО цей сценарій може повторитись, але з високою ймовірністю вже на новому технологічному рівні.

російські кораблі в Чорному морі, фото: gettyimages

Ще один аспект, на який варто звернути увагу – врахування питання Чорного моря у переговорному процесі та припинення вогню між Україною та Росією. Якщо режим припинення вогню буде стосуватись лише сухопутної частини фронту, це відкриє Росії двері для ремілітаризації Чорного моря. Оскільки, Україна не зможе використовувати морські дрони для стримування російського флоту (такий крок може бути трактовано як «порушення режиму припинення вогню»), ЧФ РФ матиме шанс повернутися у західну частину Чорного моря. Під прикриттям “мирних ініціатив” Кремль отримає час та простір для відновлення морського потенціалу. Крім того, слід враховувати положення Конвенції Монтре. У випадку припинення вогню та зняття формальних підстав для заборони, Туреччина буде змушена відкрити Босфор - і Росія отримає можливість перевести кораблі з Балтійського, Північного та навіть Тихоокеанського флотів до Чорного моря. Це означатиме різку зміну балансу сил не на користь України, а разом з нею і Румунії, Болгарії, Туреччини, а також НАТО та ЄС.

Українські стратегічні червоні лінії

Враховуючи це, в ході переговорів з Росією стосовно припинення вогню Україна має чітко зафіксувати стратегічні вимоги щодо врахування фактору Чорного моря.

По-перше, Чорне море має бути включене до умов перемир’я. Неврахування морської компоненти відкриє шлях до відновлення російського домінування в Чорному морі.

По-друге, демілітаризація Криму повинна бути ключовою вимогою. Без повного виведення російських військ та флоту з Криму Росія зможе постійно загрожувати стабільності та безпеці в регіоні.

По-третє, необхідне юридичне закріплення заборони на військову діяльність Чорноморського флоту РФ в західній частині Чорного моря.

По-четверте, слід унеможливити перекидання в Чорне море кораблів з інших російських флотів. Для цього слід створити постійний контрольний механізм в межах НАТО чи ЄС.

І, нарешті, необхідно ініціювати створення міжнародної моніторингової місії, що фіксуватиме порушення режиму припинення вогню не лише на суходолі, а й у морі та повітрі.