У чому секрет естонського успіху на шляху до вступу в ЄС: розмова з правозахисником Криштафовичем

Ви пройшли шлях інтеграції економіки Естонії в загальноєвропейську економіку вже досить давно, порівняно з іншими країнами. Для нас це вже стало чимось звичним. З вашого естонського досвіду які етапи ви вважаєте найбільш критичними та важливими?

Це насправді дуже хороше питання, адже для Естонії вступ до Європейського Союзу та НАТО були основними цілями після відновлення Незалежності. Ці цілі визнавалися як головні як політичними елітами, так і великою частиною населення. І коли у 2004 році Естонія вже стала членом Європейського Союзу, з'явилося відчуття: куди далі, до чого прагнути? Це справді було відчуття фрустрації, тому що стало незрозуміло, в якому напрямі рухатися.

Тоді вже колишній президент Естонії Леннарт Мері сформулював завдання: Естонії потрібна власна Nokia. Але сьогодні це, мабуть, не найактуальніший лозунг. Якщо ж говорити про те, що підштовхнуло естонське суспільство до активної європейської інтеграції, то це, безумовно, була свіжа пам'ять про Радянський Союз. Про те, що ніхто не хоче повернення до тих часів - ані економічно, ані соціально, ані в оборонному сенсі. Хоча це більше стосується НАТО, а меншою мірою - Європейського Союзу.

Саме тому виконувалися всі вимоги, пов'язані з єдиним європейським ринком. Естонія чітко рухалася в напрямі інтеграції з моменту, коли отримала запрошення приєднатися до ЄС. У 1995 році була подана заявка, у 1997 році Естонія отримала статус асоційованого члена, а у 2004 році, разом з іншими 10 країнами, вступила до Європейського Союзу.

Це був досить швидкий процес, і Естонія виконала всі вимоги значно краще за інші країни-члени. Мотивація була надзвичайно високою. У країнах Балтії вона була, ймовірно, навіть вищою, ніж у наших колег по Східній Європі. Звісно, нам було легше, адже країна мала населення близько 1,3 мільйона людей, що дозволяло здійснювати економічні перетворення швидше й ефективніше.

Щодо соціальних та законодавчих реформ, то тут розмір країни не має суттєвого значення. Це завжди вимагає певного перелому у свідомості. У 1990-му - на початку 2000-го було достатньо легко впроваджувати ці зміни, оскільки існувала велика громадянська готовність до реформ. Сьогодні я вважаю, що в Україні розуміння необхідності цих перетворень буде також високим, адже люди розумітимуть, для чого це робиться, коли війна завершиться.

Пане Євгене, я розумію, що, коли Естонія долучалася до загального європейського ринку, ви сподівалися на певні переваги. На вашу фахову думку, дивлячись на те, що відбувається зараз, чи готовий Європейський Союз прийняти Україну та її економіку?

Питання єдиного європейського ринку для будь-якої країни, що вступає до ЄС, є досить складним і має багато нюансів. Для деяких країн це питання болісніше, для інших - менше, оскільки це залежить від структури їхньої економіки: які сектори потрібно більше захищати, чи потрібна протекціоністська політика.

Завжди, коли мова йде про прийом країни до ЄС, це передбачає довге обговорення. У випадку з Естонією в нас не було особливо болючих питань, де нам доводилося від чогось відмовлятися чи робити серйозні поступки. Існували певні незначні питання, які вже давно забуті, але щодо аграрного сектору чи інших аспектів, важливих для багатьох інших країн, у нас таких питань не було.

Також варто згадати, що у 2004 році багатьох хвилювало питання, як відкриття кордонів для робочої сили вплине на ситуацію в ЄС. Звісно, це не стосувалося всіх естонців, але десятки мільйонів поляків, які отримали можливість працювати в країнах ЄС, стали частиною цього процесу, і виникло питання, чи буде відкритий ринок праці для всіх або ж з перехідним періодом. Що стосується України, то більшість країн ЄС, включно з Естонією, радіють можливості для української робочої сили та взаємного обміну. Це не є перепоною, а навпаки, приваблює всі країни ЄС.

Однак, я підозрюю, що багато секторів вашої економіки зіткнуться з обтяжливими регулюваннями, які існують в ЄС. Ці регулювання, звісно, доведеться враховувати, зважуючи на вигоди та можливі втрати. Проте в цілому від спільного європейського ринку буде більше користі, навіть якщо деякі виграють більше, а деякі менше.

Якщо порівнювати з іншими країнами Балтії, Латвією та Литвою, мені особисто здається, що Естонія зробила більший прорив, ніж вони. У чому ж секрет естонського успіху?

Якщо порівнювати з балтійськими країнами, чесно кажучи, дуже складно точно сказати, чи дійсно ми успішніші за Латвію і Литву. Це залежить від того, за якими параметрами оцінювати. Якщо говорити про глобальні речі, чому ми досягли успіху в проведенні реформ чи були швидшими, наприклад, у переході на євро, то Естонія одна з перших серед тих, хто приєднався до Європейського Союзу в 2004 році. Ми були однозначно раніше за Латвію та Литву. Це пов'язано з тим, що необхідні фіскальні, бюджетні та інші реформи, проведені в Естонії, більше відповідали вимогам, встановленим Європейським Союзом, зокрема в галузі монетарної політики. Ці реформи були зроблені швидше, ніж у наших сусідів.

Ми часто жартуємо, що виконуємо будь-які закони з німецькою педантичністю: швидко, чітко і іноді навіть без зайвих сумнівів. Це іноді ставлять нам у провину в контексті внутрішньої дискусії, що Естонія дуже рідко вступає в суперечки в Європейському Союзі. Тільки в останній час ми почали частіше сперечатися, і це сталося переважно через війну в Україні. Кожного разу, коли обговорюється можливість скорочення допомоги Україні, перший, хто виступає на захист, - це естонський єврокомісар. Але тим не менше Естонія завжди виконувала ці критерії дуже відповідально.

Коли у 2004 році стояло питання, чи готові всі країни-кандидати вступити в Європейський Союз одночасно або ж буде поділ на групи, Естонія, без сумніву, була в першій групі вступу, оскільки всі критерії були виконані. Потім було прийнято політичне рішення прийняти всі країни одночасно, хоча це не означало, що, наприклад, всі країни могли перейти на євро одночасно - через строгі критерії. Естонія ж увійшла в зону євро в 2011 році, оскільки ми виконали всі необхідні вимоги. У цьому, мабуть, і полягає секрет нашого успіху.

Інші фактори, такі як кількість населення або проблеми з реформами, є схожими на ситуацію в інших балтійських країнах. У цьому аспекті немає нічого унікального для Естонії.

Наскільки сильно станом на 2004 рік економіка Естонії була залежною від Росії і як важко було розірвати ці зв'язки?

Росія завжди допомагає розірвати з нею відносини. І хоча ситуація тоді не йшла в порівняння з нинішнім станом, варто зазначити, що важливим моментом для розвитку економічних відносин стала криза 1998 року в Росії. В результаті цього різко скоротилися економічні зв'язки з Росією, і це було природно -  не доводилося вдаватися до якихось адміністративних змін. Тому, мабуть, у 2004 році розрив зв'язків пройшов максимально безболісно.

Росія, можна сказати, завжди готує своїх сусідів до вступу в Європейський Союз. І хоч це звучить як гірка іронія, вони дійсно роблять значні зусилля для цього. Вони успішно розривають економічні та інші відносини зі своїми сусідами, що змушує їх переорієнтовувати економіку, політику, оборону та багато іншого на інших партнерів. Чи варто за це дякувати Росії? Імовірно, ні, але факт залишається фактом.

Що стосується громадян Естонії, то як вони відчули переваги життя в Європейському Союзі?

Коли у 2003 році відбувся референдум перед вступом до ЄС, необхідно було змінити естонську Конституцію, щоб дозволити делегувати частину повноважень Європейському Союзу. Отримати відповідь "так" на референдумі не було дуже складно, хоча це передбачало серйозну громадянську дискусію. Серед активних політичних сил були й ті, що виступали за ізоляціонізм, тобто проти вступу в Європейський Союз.

Вступ до НАТО не піддавався сумнівам, але згідно з естонською Конституцією питання щодо державної оборони не можуть ставити на референдум, тому навіть не було можливості організувати голосування з цього питання. Але якщо б це було зроблено, 99% громадян, ймовірно, проголосували б за.

Звісно, я трохи перебільшую, але відсоток був би дуже високий. Щодо Європейського Союзу я не пам'ятаю точний відсоток, але понад 60% голосів було за.

Це був великий мандат від громадян, і відсоток тих, хто проголосував, був також високим. Можна сказати, що, з одного боку, для естонців Європейський Союз був своєрідною емоційною зв'язкою: а що ще Естонія, як не частина Європейського 

Союзу? З іншого боку, формальна калькуляція була такою, що Естонія отримувала від Європейського Союзу більше, ніж віддавала, зокрема у вигляді інфраструктурних проєктів. На момент вступу й досі ми отримуємо більше підтримки з ЄС, ніж віддаємо.

Простий приклад: ми будуємо в Таллінні нові трамваї на 80% за гроші Європейського Союзу. Також розробляється залізнична гілка від Таллінна до Берліна через Латвію та Литву -  і все це фінансується зі структурних фондів ЄС. І це зараз. А у 2004 році таких проєктів було ще більше, і вони були зрозумілі й помітні для кожного громадянина.

За європейськими правилами все, що фінансується ЄС, має бути належним чином марковано, з європейським прапорцем та інформаційними написами, щоб громадяни могли це побачити.

Люди це помічають, вони розуміють, що ці процеси відбуваються не лише за наші гроші, а й за кошти європейських платників податків. Чому їм це важливо - також зрозуміло: щоб на всьому просторі нинішнього та майбутнього Європейського Союзу був більш-менш однаковий рівень життя. І оскільки нам дуже очевидно, як різниться рівень життя, приміром, в Естонії та Фінляндії, які розташовані всього за 80 км одна від одної, ми розуміємо важливість цього процесу.

Я, наприклад, у гарну погоду з вікна свого будинку можу побачити той берег. Він настільки близько, що можна буквально торкнутися. Всі хотіли б, щоб економічний і соціальний стан у нашій країні був на рівні таких країн. Це також підтримувало європейський оптимізм.

Я вважаю, що подібна ситуація була в більшості країн, які приєднувалися до Європейського Союзу. За останні роки, якщо подивитися на нових членів ЄС, їхній ВВП на душу населення був, як правило, нижчим за середній по ЄС. Це стосується і Румунії, і Болгарії, і Хорватії. Всі ці країни мали дещо нижчі показники, але вони йшли на поступове покращення.

Швейцарія та Норвегія поки що не планують приєднуватися. Тому для населення не стояло питання, що вони щось втрачають у фінансовому сенсі, навпаки - виграють. Цей союз вигідний для всіх.

Можливо, для України цей процес буде складнішим, оскільки ваша країна велика. У вас велике населення, потужна економіка, і це накладає певні зобов'язання. Однак для нас усіх, бо й наші парламенти повинні це ратифікувати, очевидні переваги вступу: єдиний ринок з таким перспективним партнером, як Україна, дає потужний імпульс для розвитку всіх економік.

Це вигідний союз. Я вважаю, що країни, як Естонія, будуть в перших рядах за приєднання України. Інші країни-члени ЄС також швидко і з великим консенсусом підтримають цей процес. Я думаю, для українського народу це не буде великою дилемою.

Дуже цікаво, що ви сказали про те, що насамперед потрібно хотіти стати членами Європейського Союзу, долучитися до нього та його економіки.