Сьогодні 70 років з дня початку геноциду проти кримськотатарського народу (ФОТО)

17 травня 1944 вночі представники каральних органів були підняли по тривозі.

Згадує колишній боєць військ НКВС A. Веснін: «Кілька годин йшли і рано вранці 18-го травня досягли в степу села Ойсул. Навколо села виставили 6 ручних кулеметів. Ударами приклада по дверях і вікнах будили людей. Змушували відкривати двері в будинках. Входив офіцер з солдатами. Увійшовши, офіцер голосно оголошував: «Іменем Радянської влади, за зраду Батьківщині, ви виселяєтесь в інші райони Радянського Союзу».
На збори відводили 10-15 хвилин. Дозволяли з собою брати вузлики з речами не більше 10-15 кілограм. Тих, хто чинив опір або не міг йти, розстрілювали на місці.

Згадує Абдурафіева Султаніє: «18 травня в 2:00 ночі в двері голосно постукали. Батько встав в нижній білизні і відкрив двері. На порозі стояли троє військових з автоматами. Батька відразу заарештували. Наказали стояти на місці, а не те розстріляють. Мамі наказали протягом 10 хвилин зібрати дітей. Дозволили взяти тільки ложки, каструлю і чашки. Мама, як була в сукні з короткими рукавами, так і вийшла з дому».

Людей збирали за межами села. Потім підганяли вантажні машини, грузили і вивозили на залізничну станцію. Там вже чекали ешелони, які були оточені озброєними солдатами. Старих, жінок і дітей, штовхаючи прикладами, заганяли в брудні товарні вагони, вікна яких були оповиті колючим дротом. Всередині вагони були обладнані 2-х ярусними дерев'яними нарами. Туалетів і води не було. Тіла померлих викидали з вагонів на зупинках - про те, щоб родичі могли їх нормально поховати по прибутті, мови не йшло.

Згадує Абібулаєва Леніє Меметовна: «У вагоні було так багато людей, що спали по черзі. Кілька днів харчувалися тим, що встигли взяти з дому. Медичного обслуговування не було. У нашому вагоні померло кілька людей, їх залишили вздовж залізничного полотна. Один труп з нами їхав кілька днів. Одна жінка народила, але дитина через кілька годин померла, сказали, що її просто викинули у вікно».

За період 18-20 травня 1944 року відправили 193 тисячі кримських татар, з них старих - 19,5%, жінок 36,7 % і дітей 43,8 %. Депортовані були розподілені й відправлені в 70 регіонів Радянського Союзу. Таким чином, були роз'єднані понад 40 тисяч сімей.

Згадує Мустафа Джемілєв: «В Узбекистані була проведена пропагандистська робота - везуть кримських татар, зрадників батьківщини, через яких загинули ваші батьки і діти, брати і сестри. Коли ми висаджувалися з вагонів, в нас кидали каміння. Потім, правда, одумалися, почали міркувати: які ж це зрадники батьківщини - на пероні жінки, діти».

Всі споруди, сільгосппродукція, предмети домашнього вжитку, посіви та городи депортованих кримських татар були передані місцевим органам влади. Значну частину віддали переселенцям з Росії. Коли йшов поділ награбованого, «ешелони смерті» зі своїми жертвами рухалися на Схід, устеляючи свій шлях померлими в вагонах. Останній ешелон з висланими прибув до Узбекистану 8 червня 1944 року.

Згадує Зера Аблякімова: «На початку червня прибули на роз'їзд № 69 Джамбайского району Узбецької РСР. Звідти нас на 2-х колісних гарбах повезли в кишлак Дехканабад. Поселили під деревами у великому саду, і тільки восени ми перейшли жити до стайні. Я добре пам'ятаю цю конюшню, там було стійло для коней, бабуся спала в годівниці, там вона і померла від дизентерії. Першим помер братик Асан, потім бабуся. У березні 1946 року захворіла мама і її поклали в лікарню. Старший брат ходив її відвідувати, одного разу прийшов і каже, що мама одужала і її виписують, але у неї вкрали сукню. На другий день він відніс інше плаття, а йому сказали, що мама померла».

Під час депортації загинуло за даними радянських органів до чверті кримських татар, за даними самих татар - до 46%.

Ілюстрації - кадри з фільму «Хайтарма». Режисер Ахтем Сейтаблаєв. Виробництво – Україна.