Чи вийде з Порошенка український Саакашвілі

Чи є шанси на подібну трансформацію при новому, демократично обраному президенті України, чий рейтинг довіри хоч і нижчий, ніж безпрецендентнх 96% на старті у Саакашвілі, але чи не вперше в історії України є достатньо високим у всіх без винятку регіонах держави?

При тому набір викликів, що стоїть перед новим українським президентом, практично ідентичний грузинським проблемам. Мова йде про захмарний рівень корупції, роздутий і неефективний державний апарат, близький інфраструктурний колапс, проблеми з Росією і сепаратистами.

І якщо грузинський досвід у поверненні проросійських сепаратистів до бажаних результатів не привів, і з трьох „надміру автономних” територій повернути вдалось тільки Аджарію, а Абхазія і Осетія втрачені надовго, то економічні і соціальні реформи явно заслуговують на увагу.

Дебюрократизація – радикальне спрощення процедур спілкування з органами влади (отримання довідок, оформлення прав власності зменшення кількості дозвільної документації для приватних осіб, тощо). На спробу втілення цього елементу грузинського досвіду Петро Порошенко буде вимушений піти, оскільки сьогоднішній рівень забюрократизованості стосунків між владою і приватною особою вимагає гігантської армії чиновників, утримувати яких український бюджет фактично не в стані. Подальше зниження зарплатні низової ланки чиновників не видається доцільним, оскільки призведе до катастрофічного погіршення якості і без того неідеальних бюрократичних „послуг”, а вивільнені кошти, ймовірно, доведеться повертати тим самим людям уже у вигляді соціальних пільг як малозабезпеченим. А скорочення кількості чиновників автоматично вимагає і скорочення поля їхньої діяльності.

Лібералізація економіки – зменшення кількості податків, спрощення їх виплати, скорочення кількості імпортних тарифів, і т.д. Ця реформа дозволила Грузії у 2011 році в рейтингу Doing business, посісти престижне 16 місце зі 183 країн по простоті й зручності ведення бізнесу. І Петро Порошенко, як фаховий бізнесмен, скоріше за все, піде на певну  лібералізацію економіки. Сприятимуть цьому, вочевидь, і міжнародні кредитні інституції, без підтримки яких збалансувати реалістичний держбюджет Україні в найближчі роки не вдасться. Головна проблема, щоб цей процес не відбувався за відомим російським принципом: друзям – все, ворогам – закон, а здійснювана лібералізація та дерегуляція торкалась всіх без винятку сфер ведення бізнесу.

Тотальна приватизація – з 2004 року грузинська держава розпродала переважну більшість своєї власності – землю, промислові об’єкти, інфраструктуру. Одним з найболісніших для населення моментів стала фактична приватизація у сфері охорони здоров’я, перемогти корупцію в якій не вдавалось жодним іншим способом. В Україні подібний крок теж видається цілком доречним – особливо у царині охорони здоров’я, де зникають гігантські кошти без видимого ефекту для якості надання медичних послуг, та у сфері житлово-комунального господарства, помітну частину якого ніхто вже й не схоче приватизувати навіть задарма. Біда в тому, що реформатор, котрий піде на ці кроки, фактично, оголосить про політичне самогубство серед електорально найбільш активних верств населення – працівників бюджетних установ та пенсіонерів. До цього слід додати гігантську армію безробітних кадрів, котрі використовували бюджетні установи як соціальні притулки  в силу повної власної неконкурентоспроможності на сучасному ринку праці. І на цей крок Петро Порошенко, скоріше за все, не піде – не зважаючи на його доконечну необхідність. А неефективні й наскрізь прогнилі – як труби у „хрущовках” структури будуть поглинати життєво необхідні країні кошти.

І останній за списком, але не за значенням, пункт у переліку грузинських реформ – це боротьба з корупцією. Безпощадна боротьба на всіх рівнях – від міністрів до постових даішників. З масовими арештами, звільненнями і реорганізаціями, зі скляними спорудами МВС І непідкупним Вано Мерабішвілі на вершині піраміди. Безумовно, світом ширились чутки про „елітну корупцію” в Грузії, активно поширювані російськими каналами. Була вона чи ні – мало хто може сказати напевне. Але очевидним є факт, що корупційне навантаження на економіку Грузії знизилось н декілька порядків. При тому боротьба з корупцією – це той пункт, який вибрав одним з ключових у своїй програмі Петро Порошенко. Наскільки щирим при тому був обережний бізнесмен, обласканий тендерними комітетами за різних часів і різних президентів, сказати напевне поки неможливо. Але від реальних кроків у цьому напрямку повернути довіру населення до влади буде цілком неможливим, і черговий український шанс, куплений вкрай недешево, виявиться примарним.

А загалом, порівнюючи особистості Михайла Саакашвілі та Петра Порошенка, виникає одна невідчепна думка. Про те, що наш новообраний президент швидше схожий на іншого персонажа грузинської політики – Бідзіну Іванішвілі. Він теж мільярдер і крупний бізнесмен, він теж має немалі активи у Росії – про які, хоч не хоч, доводиться дбати, він теж має чимало небідних друзів, у яких є свої інтереси. При тому і сам Іванішвілі на посту прем’єра, і підконтрольні йому політики з „Грузинської мрії” цілком непогано справляються з керуванням країною. Штука лиш в тому, що „Грузинська мрія” їде у світле майбутнє на велосипеді, складеному Михайлом Саакашвілі. Якого в Петра Олексійовича, на жаль, немає. Кум Саакашвілі - і самого Порошенка - свого часу виявився поганим механіком.