Який парад потрібен Україні на День Незалежності 24 серпня 2014 року

Останній великий парад до Дня Незалежності проводився в Україні ще 2009 року, за часів президента Ющенка. Наступний президент Віктор Янукович не надто шанував День Незалежності і більше переймався святкуванням Дня Перемоги 9 травня. Тому, навіть 2011 року, на 20 років Незалежності вирішили обійтися без параду, пояснивши це економією державних коштів.

Власне, нова-стара ініціатива Порошенка теж породила певну дискусію в суспільстві стосовно майбутнього параду. Спробуємо ж проаналізувати аргументи обох сторін. Власне будь-який військовий парад має перш за все символічне значення для суспільства. Подібне дійство повинно продемонструвати як власним громадянам, так і сусідам усю військову потугу держави. 

Власне, військові паради полюбляють перш за все мілітаристські, агресивні суспільства. Згадаймо хоча б грандіозні паради в СРСР, в яких брали участь не лише спеціально вишколені вояки, а й найпотужніша військова техніка з ракетами, танками та авіацією.  Теж саме зараз спостерігаємо і в сусідній «поднімающєйся с калєн» Росії, Північній Кореї, Китаї та деяких інших не надто розвинених державах.

В країнах ЄС, чи навіть в США військові паради проводять значно спокійніше. Військову техніку зазвичай не демонструють, надаючи перевагу військовим в історичних одностроях, що марширують не агресивним прусським кроком, який практикувала армія СРСР, і за інерцією українська, а спокійнішим і природнішим британським. Загалом, паради в ЄС та США більше нагадують театральні дійства, а не погрозливу демонстрацію військової потуги.

Україна ж прагне миру, хоч і мусить воювати, тому ані європейська парадна традиція, ані російсько-китайська для нас в ці дні, швидше за все, не є актуальною.

З одного боку, проведення параду має підняти бойових дух як військових, так і звичайних громадян. Але з іншого, рум’яні юнаки що браво маршируватимуть по Хрещатику, в той час, коли такі ж вояки, але в трохи більш запилених одностроях, ризикують життям на справжній війні, виглядатимуть м’яко кажучи дещо цинічно. 

Також вже неодноразово відзчено, що на реальній війні одразу забуваються всі «надважливі» в мирній армії види діяльності - марширування, паради, білі підкомірці та начищені ґудзики. Якщо в мирний час вся ця ритуальна маячня покликана спрямовувати енергію молодих солдат в якесь організоване русло та привчати до бездумного виконання наказів, то на війні всі ці ритуали втрачають жоден сенс з абсолютно зрозумілих причин. Тому і сподіватися, що красиві шеренги на Крещатику на День Незалежності якось всерйоз вплинуть на бойовий дух бійців АТО, мабуть не варто. Вони уже давно знають справжню ціну паркетним генералам і караульним ротам. Тим більше, що грандіозні показушні паради на День Незалежності часів пізнього Ющенка, аж ніяк не заважали генералам розкрадати армію та нищити обороноздатність держави.

Противники проведення параду також нагадують про не надто оптимістичну ситуацію в українській економіці, а отже кошти краще виділити на потреби реальної армії в зоні АТО, ніж на демонстрацію звитяги на Хрещатику.

В контексті цьогорічного параду на День Незалежності згадують знаменитий парад у Москві 7 листопада 1941 року, значення якого прирівнюють до військових операцій з оборони російської столиці. Звісно, ситуацію з АТО на Донбасі мабуть не дуже коректно порівнювати з тією катастрофою, на межі якої була Москва і весь СРСР восени 41-го. Проте один з моментів параду в Москві Україні варто було б запозичити. Більшість військових частин, що брали участь в параді на 7 листопада, одразу з Красної площі відправлялися на передову захищати обложену ворогом столицю.

В Києві зараз достатньо військових, в тому числі і добровольців, які готуються до відправки на Схід. Саме вони і лише вони мусять взяти участь в майбутньому параді. Без бутафорії. Це позбавить дійство непотрібного фальшивого пафосу і зробить його проведення зрозумілим як самим учасникам параду так і його глядачам. Участь в параді допоможе бійцям розумітимуть кого і що вони захищатимуть на Сході та відчути реальну підтримку людей. Прості ж українці зможуть надихнути власних вояків значно краще бравурної музики, струнких маршів та паркетних генералів.