Крик французів по допомогу був почутий російським командуванням. І саме в той момент коли німецькі війська, зламавши опір фортець Льєж і Намюр, нестримним потоком покотилися на Францію 17 серпня 1914 року 1-ша і 2-га російські армії генералів Павла Реннекампфа і Олександра Самсонова вдерлися в Східну Пруссію, маючи на меті розгромити 8-му німецьку армію генерала Макса фон Прітвіца.
Зліва направо: Павло Реннекампф, командуючий 1-ю російською армією; Олександр Самсонов, командуючий 2-ю російською армією; Російський план вторгнення в Східну Пруссію, серпень 1914 року
Німці були шоковані. Вони не чекали, що росіяни так швидко відмобілізуються. Командуючий німецькими військами в Східній Пруссії генерал Прітвіц своїми 4-ма корпусами вже не сподівався відбитися від російської армії і почав готуватися до відступу за Віслу. Складність для німецької армії була в тому, що при спробі розпочати активні дії проти однієї з російських армій відразу виникала загроза підставитися під удар іншої. Фон Прітвіц 19 серпня віддав наказ атакувати 1-шу російську армію армію Павла Реннекампфа при Гумбіннені, в 40 кілометрах від кордону. Проте, вже увечері 20 серпня стало зрозуміло, що атака не вдалася. Німці понесли великі втрати (до 14 тисяч чоловік ) і почали відступ. Росіяни втратили ще більше, понад 16 тисяч, але тим не менше, продовжили рухатися вперед.
Зліва направо: Макс фон Прітвіц, командуючий 8-ю німецькою армією в Східній Пруссії; Август фон Макензен, командуючий 17-м німецьким корпусом; Карта операції російської і німецької операцій при Гумбіннені, 20 серпня 1914 року
Більше того, фон Прітвіца охопила паніка. Під час телефонної розмови з командуючим німецьким Генеральним штабом Гельмутом фон Мольтке він дійшов до істерики, заявивши, що про загрозу втрати всієї Східної Пруссії. Більше того, припустив, що навіть на Віслі закріпитися не вдасться, оскільки вона мілководна. Одним словом: катастрофа.
Сучасне покоління українців може зрозуміти настрої німецького командування, за час Майдану, сепаратистських заворушень та антитерористичної операції на Донбасі воно неодноразово ставало свідком того, як раптово поширюються хвилі паніки. Особливо в ситуації коли з’являються повідомлення про поразку і значні втрати серед наших військ. В такі часи здатність зберегти холодну голову і не піддатися панічним настроям дорого вартує.
Карта бельгійського театру воєнних дій; Відклики війни, «Нива» №34 від 23.08.1914 року
«Купленная кровавою ценою, блестящая победа при Гумбиннене имеет огромное стратегическое значение. Она отдает в нашу власть всю восточною привисленскую Пруссию и открывает дорогу для движения на запад в обход Мазурских озер с укрепленными перешейками. Разбитые германские корпуса лишились способности к энергичному сопротивлению и спешно отходят на северо-запад к Кенигсбергу…, - писали оглядачі журналу «Нива в серпні 1914 року, - Германские корпуса сжимаются с двух сторон железными тисками и будут вынуждены или спешно отступать, бросая свои, считавшиеся неприступными укрепления с громадными складами оружия и провианта, или же рисковать очутиться в плену. Двойное наступление, начавшееся широким фронтом в сто верст, начавшееся уже на 17 день со дня объявления войны, угрожая своим дальнейшим развитием центру Германии, страшно невыгодно отзовется на германских операциях западного фронта»
Ситуація і справді була для німців вкрай складна, але істерика, погана порадниця. Особливо на війні. Начальник німецького генерального штабу фельдмаршал Мольтке і сам був стані крайньої напруги, оскільки вся його увага була прикута до німецького наступу у Франції де німці відповідно до «плану Шліффена» намагалися зім’яти французький фронт і взяти Париж. І тут раптом паніка на сході. Мольтке спробував закликати генерала фон Прітвіца до дисципліни.
Перша шпальта «Ниви», союзники по зброї: Микола ІІ, російський імператор, Георг V, король Великобританії; Альберт, король Бельгії; Члени імператорської родини які перебувають в діючій армії та на фронті
Після цього його доля була вирішена. Моментально було прийнято рішення про відставку. Війна ставила нові вимоги і німецьке командування, хоча й без великого бажання, але ставило на керівні посади не друзів, знайомих і фаворитів, а досвідчених ветеранів і, головне тих, хто виявив себе на фронті.
22 серпня о 15:00 в квартиру відставного генерала Пауля фон Гінденбурга при йшла телеграма з штаб-квартири імператора Вільгельма ІІ: чи готовий Гінденбург до негайного виконання обов’язків у Східній Пруссії? – генерал тут же телеграфував: «Я готовий».
Начальником штабу Гінденбурга командування призначило генерал-майора Людендорфа. До війни він вважався технічним експертом, але проявив себе на фронті у в Бельгії як грамотний, здатний стратегічно мислити командир. Згодом виявилося, що це кращий німецький стратег часів Першої світової війни. Оскільки всі генерали, до яких керівництво Генштабу мало прихильність, були при ділі і готувались до тріумфу в Парижі, то зупиняти росіян послали Людендорфа. Треба відзначити, що до війни, обидва генерали (і Гінденбург, і Людендорф), м’яко кажучи, не були фаворитами верховного командування. До 48 років Людендорф взагалі так і не став навіть командиром полку, і тільки війна відкрила його талант стратега. Людендорф відбув в Східну Пруссію за 15 хвилин після отримання наказу про призначення.
Англійський флот в Портсмуті
«З прибуттям дуету Гінденбург-Людендорф в штаб Східного фронту починається «наукова» війна німецького командування проти хороброго але позбавленого стратегічного бачення і організації російського війська», - відзначає сучасний російський історик Анатолій Уткін. Ідеї популярного в Росії полководця кінця XVIII століття Олександра Суворова про те, що «пуля дура, а штик - молодець» і до сього часу популярні серед росіян, а 100 років тому, вони в цьому були свято переконані.
Натомість німці робили ставку не тільки на здатність солдатів до мордобою і різанини, але й на досягнення науки і техніки. На кулемети, артилерію, та дирижаблі, але особливо на новинки в галузі зв’язку, зокрема на широке використання радіозв’язку. В той час, як росіяни практично не вміли користуватися раціями, то у німців на радіозв’язку базувалася вся координація військових частин. Російські зв’язківці часто втрачали рифрові коди і передавали повідомлення у відкритому ефірі.
Микола ІІ у Москві, виходить з дзвінниці Іверської Божої матері; Звернення царя до дворянства, земства і купецтва; Маніфестація на честь приїзду царя біля Кремля
Окрім того, німецькій розвідці стало відомо, що російські командуючі Реннекампф і Самсонов ворогують один з одним і навіть не розмовляють, більше того їхню дуель свого часу зміг зупинити тільки цар Микола, тому якщо котрийсь із них потрапить в халепу, то інший навряд чи буде поспішати на допомогу.
Тим часом, окрилені успіхами росіяни готувалися розвивати наступ. Реннекампф отримав наказ взяти столицю Східної Пруссії - Кенігсберг. Проте німці перехопити радіоповідомлення російського командування. Для них це було справжньою удачею, оскільки ставало очевидно, що російські армії Самсонова та Реннекампфа не мають наміру зближуватися і тим паче координувати свої дії. Німці отримали можливість громити їх окремо одна від одної…
Тим часом, фон Мольтке все ще сумнівався, що генерали, яким він не дуже симпатизував до війни, впораються з довіреною роботою. І вирішив підстрахуватися. 26 серпня оперативне командування німецького Генштабу повідомило Людендорфа, що для посилення угруповання в Східній Пруссії, буде спрямовано додатково три корпуси і кавалерійська дивізія з західного фронту. Той відповів, що підмога не потрібна, все одно вона прибуде пізніше, коли справу з росіянами буде завершено. Тим паче, він добре пам’ятав вимогу «плану Шліффена» ні в якому разі не послаблювати правого флангу німецьких військ які наступають на Париж. Проте, начальство відповіло, що потреби в цих корпусах на Заході наразі нема, там все розвивається за планом і Париж і так скоро візьмуть, а от в Східній Пруссії треба навести лад.
Сперечатися з начальством яке щось вбило собі в голову справа марна, тому Гінденбург і Людендорф взялися за планування операції проти армії Самсонова яка швидко просувалась в глибину німецької території.
Рекламні шпальти «Ниви»: реклами все менше, а військових оголошень більше
Тим часом, як ми вже бачили, російські журналісти тішилися першими перемогами, а журнал «Нива» відзначав вдалі, на його думку, дії російських військ. Окрім того, журналісти писали про поразки австрійців які вкрай невдало діяли проти сербів і несли великі втрати. В межиріччі Дрини і Савви серби розбили кілька австрійських корпусів. При цьому австрійська армія втратила до 30 тисяч чоловік вбитими і пораненими. Це були ще не всі неприємності австрійців, оскільки росіяни самі якраз готувалися завдати удару по Галичині...
Окрім військової хроніки «Нива» пише про поїздку царя Миколи в Москву, де його зустріли грандіозними маніфестаціями, а також, не відкладаючи в довгий ящик, ставлять питання, хто ж насправді винен в у війні? Зробивши невеличкий екскурс в новітню історію німецької зовнішньої політики передвоєнних років робиться переконливий і напевне, доволі об’єктивний висновок, про особистий внесок німецького кайзера Вільгельма у світову катастрофу. Особливо цікаво, що претензії які журналісти «Ниви» пред’являють кайзеру, нині дуже добре екстраполюються на політику, яку веде російський президент Володимир Путін. Зокрема журналісти відзначають, що свого часу німецький народ покладав великі надії на молодого Вільгельма, про те вони не виправдалися. Імператор прагнув безмежної влади руйнував федеративні засади конституції Німеччини. Австрію, яка взагалі була окремою державою, він розглядав як частину своєї імперії, яка просто поки що не ввійшла до її складу. «Вильгельм ІІ считает, что все немцы живущие в Австрии так и в других странах, суть гра ждане единой Германской империи, а глава этой империи и монарх – Вильгельм ІІ», - відзначає «Нива». Більше того, думки кайзера простягалися так далеко, що і британці германський народ, а значить потенційно він і їхній лідер. Якби такі ідеї захопили пересічного громадянина, то найімовірніше він завершив би кар’єру в медичних закладах, котрі спеціалізуються на лікуванні душі, але, оскільки це був глава держави, то все виявилося набагато трагічніше.
Тим паче, як відзначає «Нива», тодішні німці в абсолютній більшості поділяли погляди свого кайзера. Їм було дуже приємно усвідомлювати себе могутньою нацією, яку всі бояться, а значить, на їх думку, поважають. Те що така політика об’єднує проти Німеччини мало не увесь світ на той момент мало турбувало німців. Нині можна відзначити, що аналогічні ідеї захопили пересічних росіян.
Проте історичний досвід, не зважаючи на всю трагічність, надихає. Кайзер погано закінчив і Німеччині гегемоністські плани вилізли боком. Єдине, що шлях до щасливого фіналу був важким і кривавим.
(Далі буде)
Читайте також:
Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії
Що цар Микола II міг би розказати Путіну
Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі
Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни
Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все
Як кайзер Вільгельм ІІ перетворився на предтечу Путіна
Як конкуренція з поляками спонукала українців до війни з Росією
Як росіяни мріяли приєднати до себе всіх поляків і українців
