100 років від початку Першої світової. Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни

Поки на Балканах наростала політична криза, а Відень заручившись підтримкою Німеччини завершував підготовку ультиматуму уряду Сербії, французи вирішили, що негоже їм залишатися в стороні. Тому 15 липня 1914 року  з порту Дюнкерк курсом на базу військово-морського флоту Російської імперії місто-фортецю Кронштадт вийшла ескадра французького флоту на чолі з флагманом лінійним кораблем «Франс». На борту флагмана знаходилась представницька делегація, разом з президентом Французької республіки Райномом Пуанкаре. Візит був далеко протокольним.

Французька ескадра прибуває в Кронштадт

Навіть обраний французами морський маршрут мав глибоко символічне значення

Незважаючи на те, що залізницею до Петербурга можна було потрапити швидше, проте французька делегація , по-перше, аж ніяк не хотіла пересікати територію Німеччини, а по-друге, бажала підкреслити союз морських сил Антанта, потрійного союзу Франції, Росії і Великобританії.

На той час вже чверть віку французи мали тісні союзницькі відносини з Росією, то ж склад делегації був вельми представницьким окрім президента ще й прем’єр-міністр і міністр іноземних справ Рене Вівіані. Вже через 5 днів, 20 липня французька ескадра кинула якір на рейді Кронштадту. Попередньо було вирішено, що візит буде тривати 81 годину і хоча, ніяких особливо важливих документів під час візиту не підписали, зате пропагандистський ефект був шалений: Російська імперія продемонстрували підтримку союзників, підкреслила свій статус великої держави.

Французька делегація в Санкт-Петербурзі

Навіть пішли чутки про формування морської конвенції між союзниками, яка повинна була скріпити Антанту, а це  було у сприйнятті Німеччиною як відкритий виклик.

Німецький імператор Вільгельм II зустрівся з послом Австрії запевнив його в повній підтримці. А оскільки імператор був переконаний, що Росія наразі до війни не готова, то австрійцям слід користатися моментом і остаточно навести порядок в Сербії. Тим паче кайзер був переконаний, що це взагалі незрозуміло що за держава, скоріше збіговисько бандитів (чи як тепер би сказали - терористів).

Передвоєнна французька карикатура на кайзера Німеччини Вільгельма II

Кайзер, на той час був свято переконаний, що при підтримці Німеччини Австро-Угорщина, користуючись тим, що вона сторона постраждала, так би мовити жертва теракту, зможе максимально дотиснути сербів і відновити свій престиж як великої держави. Зрозуміло, що відчуваючи підтримку з боку Німеччини, спостерігаючи за патріотичним запалом мешканців Австро-Угорщини, які вимагали просто таки негайно покарати винних, а окрім того маючи моральну підтримку світу, австрійський уряд заходився редагувати ультиматум сербам, мріючи скористатися моментом і раз і назавжди забезпечити мир і порядок своїх південних кордонах.

Кайзер Вільгельм II

Слід відзначити, що і у Відні, і тим паче в Берліні, розуміли, що запорукою успіху повинна стати локалізація конфлікту. Саме  таке завдання стояло в той час перед німецькими дипломатами. Щоб ніхто не поспішив захищати сербський режим.

Німцям здавалося, що у них навіть є певні успіхи.

Так, німецький посол в Парижі навідався в МЗС Франції і поцікавився, що вони собі думають з цього приводу? На що вони відповіли, що хочуть миру і готові бути посередниками в переговорах між Австро-Угорщиною і Росією, а от якщо виникнуть проблеми між Німеччиною і Росією, то французи осторонь не залишаться. Німці залишилася задоволені – вони вирішили, що французи так собі кажуть, а насправді слабкі і не сьогодні, так завтра їх статус як великої держави залишиться лише в підручниках з історії XIX сторіччя.

Залишалося з’ясувати позицію Великобританії, проте тут кайзер Вільгельм був переконаний, що зуміє переконати свого двоюрідного брата, короля Георга V зберігати нейтралітет. Сербія, загалом не цікавила британців, натомість дуже цікавила Франція і спроби німців перетворити її на другорядну державу, м’яко кажучи, їм не подобалися.

Тим часом, поки Австро-Угорщина ще тиждень узгоджувала ультиматум, сербський уряд думав як йому викрутитися з ситуації, а патріоти обох країн готувалися вчепитися один одному в горлянку, Росія насолоджувалась великодержавним статусом.

Гортаючи «Ниву» за липень 1914 року можна виявити, що не тільки східноєвропейські сусіди відверто побоювалися росіян. Сто років тому такі емоції не чужі були шведам. Зокрема, в 1914 вони  дуже боялися російського вторгнення, хоча до цього востаннє воювали з Росією більше як 100 років до того, ще в 1809 році, коли зрештою і втратили Фінляндію, а тим не менше страх не покидав скандинавів.

Заспокоювати шведів, після візиту в Росію довелося Пуанкаре. Він завітав в Швецію і  почав доступно пояснювати, що мовляв росіяни союзники французів і англійців, і доки існує потрійний союз, то боятися війни шведам не варто, оскільки росіянам просто не вигідно нападати на них. Варто відзначити, за останню сотню років риторика не дуже змінилася, приблизно в такому ж дусі європейські політики заспокоюють українців, проте поки нам щастить менше ніж шведам.

Загалом,  в такій душевній обстановці Пуанкаре було не складно переконати шведів відмовитися від союзу з німцями і чітко дотримуватися нейтралітету. Звісно, цим дуже тішилися росіяни, мовляв Німеччина не змогла компенсувати впливу на Румунію посиленням союзницьких відносин з Швецією. Тепер за північно-західні кордони можна не переживати і концентруватися на омріяних, теплих і сонячних Балканах, не забуваючи мрії про повернення Константинополя.

Тим часом, наш путівник по 1914 року, журнал «Нива» повідомляв про відкриття в Кронштадті, саме напередодні візиту Пуанкаре найбільшого в світі «Олексіївського» доку. Журналісти «Ниви» були переконані, що це яскраве свідчення відродження військової могутності держави, яка після катастрофи військового флоту в 1905 році у війні з Японією, тепер відроджує морську могутність. От мовляв, тепер будуть не тільки сучасні лінкори, але й місце де їх можна при необхідності полагодити.

Імператор Микола II на відкритті Олексіївського доку в Кронштадті

Традиційна для тогочасної «Ниви» увага до культури. Головна подія для журналу це 70-річчя Іллі Юхимовича Рєпіна. Звичайно, Рєпін при житті користувався визнанням, проте нині годі собі уявити, щоб якийсь з українських тижневиків вважав за головну подію ювілей видатного художника, при тому, що на Балканах криза, рідна держава мріє про відновлення могутності, президент союзної країни прибув з візитом у столицю, а на головній військово-морській базі країни відкривають найкрупніший у світі док. Можливо в такі ситуації відводити перші шпальти художникам? Нині це нереально, а сто років тому, будь ласка.

Перша шпальта «Ниви» - 70 років з дня народження Іллі Рєпіна

При цьому однією першою шпальтою, редакція не обмежилась.

Тут вам і особисті спогади ювіляра про буремні роки дитинства і юності, і розповідь дочки художника, про будні геніального батька. Виглядає на те, що в ті час деталі біографії видатного художника були куди цікавіші для читаючої публіки, аніж перипетії політичної боротьби.

Проте вже за тиждень, півтора все змінилося…

100 років від початку Першої Світової. Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

100 років від початку Першої світової. Що цар Микола II міг би розказати Путіну

100 років від початку Першої світової. Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі