100 років від початку Першої світової. Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все

Незважаючи на те, що австрійський ультиматум від 23 липня був суворий, серби прийняли його майже по всіх пунктах, за виключенням єдиного: участі австрійських чиновників в розслідуваннях на території Сербії. Здавалося Австро-Угощина отримала все. Коли канцлеру Вільгельму доповіли про фактичну капітуляцію Сербії, він відзначив, все, мовляв, приводів для війни тепер нема. «Блискучий успіх! Це більше, ніж можна було очікувати! Великий моральний успіх Відня!», - записав кайзер Вільгельм  у своєму щоденнику.

Зліва направо: Імператор Австрії, король Угорщини Франц-Йосиф ІІ, Начальник австрійського генерального штабу Конрад фон Гетцендорф, ерцгерцог Фрідріх, генеральний інспектор австрійської армії

Проте, як це часто буває, успіх зіграв з кайзером злого жарта: він почав радити австрійцям ні в якому разі не зупинятися, а вимагати більшого. Така підтримка потужної держави надала впевненості «партії війни» у Відні, окрім того, народ на всіх майданах Відня вимагав від уряду рішучих дій, щоб покарати сербських терористів.

Австрійському уряду здалося, що відступати нікуди. І 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну…

Зліва направо: Король Сербії Петро, королевич Олександр, воєвода Радомир Путник, посланник в Санкт-Петербурзі М. Сполайковський

Ситуація відразу склалася вкрай паскудна. Австрійська армія виявилася далеко не в кращій формі. Оголошена часткова мобілізація йшла не так гладко як хотілося. Генштаб заговорив, про те, що до активної фази сухопутної операцій можна приступити не раніше ніж 15 серпня. Більше того, з першими пострілами Австрія фактично перестала бути жертвою і перетворилася на агресора. І хоча народні маси на майданах Відня і Берліна зайшлися в екстазі, справі це допомагало мало.

Окрім того, серби мали досить непогану армію, яка володіла бойовим досвідом. Проблема була зі зброєю, але тут як водиться, допомогу пообіцяли росіяни. За даними «Нивы» в 1912 році, в мирний час сербська армія нараховувала 30 тис. чоловік, а під час війни з Болгарією Сербія виставила вже 400 тисячну армію, себто на одного солдата кадрової армії приходилося 14 резервістів. Якщо додати до них ще й армію Чорногорії, то вона сягала 600 тис.

Зліва направо: Віденці радіють оголошенню війни Сербії. Австрійська армія їде на війну

Слід відзначити, що серби мали грамотного начальника генерального штабу, воєводу Радомира Путніка, якого, за словами репортерів «Нивы» називали «сербським Мольтке», на честь знаменитого німецького фельдмаршала, стратега, який був розробником плану переможної для Німеччини франко-прусської війни 1870 року. Під час балканської війни він працював один, безвихідно знаходячись у своєму кабінеті , маючи перед собою лише карту військових дій з прапорцями військових частин. Розпорядження про переміщення військ віддав по телефону.

«Главнокомандующий не должен слышать ни гула орудий, ни стона раненых, не должен видеть трупов убитых и друзей и близких. Он должен оставаться один и быть холодным  руководителем военных действий», - цитує сербського полководця «Нива». Відзначимо, що нині така заява навряд чи сподобалась би патріотам, проте під керівництвом Путніка війська досягали видатних результатів.

Карта театру воєнних дій, опублікована в «Ниві», 26.07.14 (за старим стилем)

До речі, в день оголошення ультиматуму Сербії він був захоплений в Австрії, оскільки саме перебував на лікуванні у місті Грац, проте, звичаї в ті часи були такі, що австрійці допровадили його до кордону і відпустили. Після цього Путнік очолив генштаб.

Відзначимо, що збройні сили Айстро-Угорщини в мирний час налічували до 600 тис. солдатів, а під час війни Відень розраховував виставити 2,3 млн. чоловік. Хоча австрійці розраховували «локалізувати» конфлікт, справа відразу виглядала доволі масштабно.

Більше того, партія «рішучих дій» була не лише у Відні, але й у Санкт-Петербурзі. І у відповідь на австрійський удар по Белграду, російський генштаб переконав царя Миколу II оголосити мобілізацію.

Спочатку часткову. Цар, все таки, побоювався війни з німцями, але військові переконали його, що на кону майбутнє слов’янського світу і Росії як світової потуги, тому відступати ніяк не можна.

«В лице Сербии руководимая берлинскими политиками Австрия наносит удар всему славянству, сломив молодое славянское государство, растущая сила которого внушает венским немцам  тревожные опасения за будущее воинственный германизм, затем мечтает разделаться и со старым. Их расчет разъединить естественных союзников, чтобы разить их поочередно, - это уже слишком явная спекуляция на близорукость русской дипломатии. Советовать в таких условиях «невмешательство  в австро-сербский конфликт», значит, открыто призвать Россию к тому, чтобы предать Сербию, к измене славянству и самой себе, к самоубийству в будущем, во имя обманчивого покоя в настоящем. Судьба великой славянской державы нераздельна от судьбы всего славянства. Нападая на Сербию воинственный германизм, наступает в то же время и на Россию», - писали оглядачі «Нивы» в липні 1914 року. Відверто кажучи, стилістика вражаюче схожа на заклики нинішнього покоління російських патріотів до захисту «русского мира» і так званих, «народних республік» на Донбасі.

Перша шпальта «Ниви» від 26.07.1914 р.

Більше того, росіяни тут таки завели свою традиційну пісню, мовляв, ополчились проти нас невдячні, кому ми з давніх-давен допомагали. «На Россию ополчились две страны, которые обязаны нам своим нынешним могуществом, которые Россия вывела из страха и позора: Германию спасла в 1812-1813 годах от занесенной над нею руки наполеоновской Франции, Австрию – от поражений 1848 года. Молебно обращавшиеся к России руки наших отныне кровных врагов постепенно складывались в бронированный кулак, создавший ужасы вооруженного мира», - ображено писали репортери «Нивы».

Реклама в «Ниві»

Зрозуміло, що терпіти далі не було сил, а тому, з 27 липня була оголошена часткова мобілізація в Російській імперії. Для початку в чотирьох військових округах: київському, віленському, одеському, ну і звичайно, варшавському.

Тут уже затялися німці і оголосили одразу два ультиматуми: один Росії, мовляв, з нас досить, припиніть негайно, другий – французам, мовляв, це не ваша справа, зберігайте спокій. Проте, шанс на те, що Франція буде зберігати спокій були невеликі.

Проти війни активно виступав впливовий лідер французьких соціалістів Жан Жорес. Він був категорично проти того, щоб давати уряду дозволи на військові позики і закликав у випадку проголошення мобілізації до загального страйку. Але, на той час французів охопив патріотичний запал і надзвичайно впливового колись соціаліста 31 липня застрелили просто в кафе в Парижі.

Більше перешкод для війни у Франції не залишилося.

Зліва направо: Повідомлення про смерть Жана Жореса. Французька мобілізаційна листівка. Французькі призовники співають Марсельєзу.

Проте останнє слово в будь якому випадку мало буди за найпотужнішою державою тогочасного світу – Великою Британією. Для початку, відчувши, що справа йде до війни, британський уряд зібрався 27 липня (у вихідний день!) і заявив, що не має наміру втручатися в конфлікт. Це дуже втішило німців, але вони вирішили ще раз пересвідчитися. Брат кайзера зателефонував в Букінгемський палац до короля Георга V, поговорив, після чого радісно повідомив брату: англійці залишаться нейтральними. Принаймні він так зрозумів.

Проте вже 4 серпня виявилось, що вийшло непорозуміння. Він просто неправильно зрозумів короля. Велика Британія і справді не мала наміру втручатися в конфлікт, якщо Франція підтримає Росію і почнеться війна з Німеччиною. Але при одній умові… Німці за жодних обставин не повинні чіпати нейтральну Бельгію. Ніякого іноземного панування над Бельгією Британія не допустить. В принципі, тут не було чогось нового. Британці так себе поводили останні 300 років.

Командуючі 4 військових округів Російської імперії, в яких була оголошена мобілізація

Між тим, німецький генеральний штаб з 1905 року розробляв концепцію удару по Франції саме через Бельгію. Оскільки безпосередній франко-німецький кордон французи укріпили потужними фортифікаційними спорудами, то розгорнути там широкомасштабний наступ було неможливо, от вони і вирішили обійти, фортеці і, так би мовити, зайти з боку. Через Бельгію.

Англійці попередили – бельгійців не чіпати і цим ламали німцям всі плани…

Проте в той момент, німці про це ще не знали. Навпаки, хибно зрозуміле повідомлення про те, що начебто Британія буде тримати нейтралітет надихало. Кайзер Вільгельм вірив: тевтонський дух здатен на рішучі дії і подвиги! Подвигів і справді було багато, але загальний результат підвів.

Проте тоді цього ще не знали…