100 років від початку Першої світової. Як конкуренція з поляками спонукала українців до війни з Росією

Оголошення війни викликало шалену хвилю національної ейфорії в Німеччині. Німці були переконані – місяць, півтора, їх армії візьмуть  Париж, а далі розгром чекає і на Російську імперію. Вони були втішені, щасливі і переконані, що кайзер Віллі всіх переграв. Далі їх чекав славний шлях.  Від перемоги, до перемоги. Німецькі газети виходили під гаслами: Чим більше ворогів, тим більше честі!

Увесь серпень німці просто божеволіли від віри в перемогу. Що цікаво, віра охопила не тільки пересічних німців, досвідчені генерали заключали парі на той, чи інший вересневий день, коли німецькі війська переможно увійдуть в Париж. Ні на що інше німці не розраховували.

Тим не менше вже у Бельгії плани німецького командування почали пробуксовувати. 4  серпня 25 тисяч німецьких солдатів і офіцерів перейшли бельгійський корон  і рушили до бельгійської фортеці Льєж, яка прикривала переправу через ріку Маас. 

Тут вони і застряли. До 16 серпня…

Форти бельгійського міста Льєж (сучасний стан).

Довелося підтягувати додаткові сили. Кайзер  Вільгельм був просто таки розлючений затяжним штурмом міста, особисто прибув в Аахен, який знаходиться неподалік Льєжа, щоб надихнути солдатів до штурму і пригрозив  позбавити увесь корпус військових звань. Під Льєж німці стягнули величезну кількість артилерії і розпочали масований обстріл міста. Тільки за перші два дні штурму по місту випустили понад 200 тисяч снарядів.  Застосовувались і новинки тогочасного військо-промислового комплексу гаубиці  «Велика Берта» і «Худа Емма».

Німецька 305 мм гаубиця фірми «Skoda» («Худа Емма»); Транспортування гаубиці; Підготовка до стрільби.

Частина фортів старої фортеці була зруйнована вщент, проте здаватися бельгійці і не думали.  Тим часом  французи і англійці отримали додатковий час щоб відмобілізуватися, підтягнути резервістів і навіть спробувати завдати зустрічного удару по наступаючих німецьких арміях в Ельзасі.

Подекуди вони  досягали локальних успіхів але під натиском переважаючих сил німців повинні були відступити.

Зліва направо: Альберт І, король Бельгії, Головнокомандуючий бельгійської армії; Жозеф Жоффр, генералісімус французької армії; Англійський воєнний міністр лорд Кітчінер.

Тим часом почалися перші  бої і на російсько-німецькому фронті, котрий проліг територією сучасної Польщі. Німці взяли Каліш і ще кілька прикордонних сіл.

Німецький балтійський флот завдав артилерійського удару по базі російського флоту в  Лібаві (сучасне латвійське місто Лієпая), але цим і обмежився. В Північному морі британці заблокували німецький флот в портах базування. На цьому в серпні 1914 року його героїчні подвиги завершилися.

6   серпня Австро-Угорщина,  на чотири дні пізніше за Німеччину, таки  оголосила Російській імперії війну і вже 8 серпня спробувала завдати удару  в напрямку на Варшаву з півдня, проте нічого з цього не вийшло, росіяни відкинули австрійські частини.

Після оголошення війни Австро-Угорщиною Микола ІІ видав черговий  маніфест до підданих, мовляв,  проти нас піднялись могутні німецькі держави, але  Російська імперія справжня захисниця слов’янства і попереду перемога.

Цесаревич Олексій, спадкоємець російського престолу; Маніфест царя Миколи ІІ з приводу війни з Австро-Угорщиною, 26 липня* (6 серпня) 1914 року.  

Державна Дума висловила повну підтримку владі і погодилась  припинити засідання. Поки до 1 лютого 1915 року. Якщо не трапиться чогось надзвичайного, а трапитися, на думку російської еліти нічого не повинно, запорука цьому могутні союзника і головне – підтримка всього слов’янського світу.

Сергій Сазонов, міністр закордонних справ Російської імперії в 1914 році; Депутати Державної думи Росії після прийому імператора в думу, 26 липня (6 серпня) 1914;  Маніфестація в Москві з приводу оголошення війни Австро-Угорщині.

Проте, тут плани також плани  мали розбіжності з реальністю. Відверто кажучи, з прагненням Росії постати в образі захисника інтересів всього слов’янства справа не залагодилась з самого початку. Зокрема, через дві найбільші після росіян слов’янські нації:  поляків і українців.

Поляки вже  понад сторіччя офіційно перебували в статусі офіційних ворогів Російської імперії, а тут скориставшись моментом оголошення війни російській імперії Юзеф Пілсудський оголосив формування легіонів польських, які повинні були розпочати боротьбу на боці Австро-Угорщини і Німеччини проти Росії. 

Юзеф Пілсудський, ініціатор створення Легіонів польських в складі австрійської армії; Пілсудський зі своїм штабом;  Марш Легіонів польських, 1914 рік.

Легіони польські  відразу стали подразником для українців Галичини які, в свою чергу, мерщій взялися до організації власних військових формувань. Благо в Галичині вже діяла розгалужена мережа військово-спортивних організацій «Сокіл» і «Січ», тому військові формування опиралися на потужний організаційний фундамент. Так співпало, що саме в день загибелі Франца Фердинанда українські військово-спортивні організації  провели масову маніфестацію у Львові. 

Слід відзначити, що  на відміну від поляків, які раз разом організовували повстання проти царату, український рух  півтораста років, носив здебільшого мирний характер. «Майже немає польських родин, в яких би не було борців від 1831 і до 1863 років. Боротьба за самостійність Польщі це не спомин, не традиції записані на пожовклих від старості документах, але щось близьке. Скільки з нинішніх польських Легіонерів бавилися в дитинстві зброєю, вищербленою на кістках російських жовнірів, скільки разом з молоком матері ссало її гіркі сльози, якими оплакувала втрату мужа, батька чи брата… А українська кров за волю України проливалася так давно, що нинішнє покоління українців знає про це лише з книжок… сама ідея державної самостійності України – це  у нас українців плід політично-економічних роздумів», - писав в 1915 році  член Бойової управи Українських січових стрільців Володимир Темницький  у своїй книжці «Українські Січові Стрільці».

Українська бойова управа – ініціатор створення Українського легіону січових стрільців (УСС), в центрі голова Управи Кирило Трильовський;  Бориславські добровольці легіону УСС;  навчання добровольців УСС, 1914 рік. 

Тим не менше, не дивлячись на скромні  бойові традиції останніх півтораста років, українці вже 4 серпня створили Головну Бойову Управу, вже через два дні в день оголошення війни Російській імперії  був оголошений збір добровольців до Українського легіону січових стрільців (УСС). За три тижні, в серпні 1914 року  в УСС записалось 28 тисяч добровольців.  

На Великій Україні, яка в той час знаходилася в складі Російської імперії  не доводилось навіть мріяти про окремі українські військові формування. Тим не менше, Симон Петлюра  вже 30 липня (12 серпня)  опублікував статтю-відозву «Війна і українці» і спробував означити ставлення українців до війни взагалі  і до Російської імперії, зокрема.  Він закликав українців виконати свій обов'язок перед  російською державою і висловив сподівання, що колись  в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться…

Проте, це мало бути в майбутньому, а в серпні 1914 року українці опинилися в паскудній ситуації. Мало того, що українські землі ставали одним з важливих театрів безпосередніх бойових дій,  так ще й виникала  малоприємна перспектива воювати з своїми земляками, які волею долі опинилися по інший бік кордону і повинні були «виконувати обов’язки» перед державою, яка була переконана, що насправді ніяких українців не існує, а є лише частина російського народу, можливо трохи зіпсута польськими впливами.  Навіть катастрофа  Першої світової війни не примусила росіян змінити свої погляди, але  натомість, вона багато чого навчила українців.

Тим часом, реагуючи на запити військового часу «Нива» друкує спеціальний нарис присвячений найновітнішій зброї – авіації. Мовляв, потужна і корисна штука. Тут тобі і бомбометання, і коригування артилерійського вогню, проте загальний вплив на військову тактику і стратегію, на думку експертів тодішньої «Ниви» буде доволі обмежений, адже солдати до всього звикають, в тому числі до бомбардування з повітря.  

Перші і останні шпальти «Ниви»: реклами стає менше, військових повідомлень стає більше…

Тут же «Нива» повідомляє про те, що відомий французький льотчик Ролан Гаррос, відомий перельотом через Середземне море, таранив німецький дирижабль збив його, але загинув. 

Проте, журналісти помилилися. Француз  вижив і ще встиг повоювати, потрапити в полон, втекти і воювати знову, і так аж  до 25 жовтня 1918 року. 

Саме він  через рік, у 1915 році додумався встановити на літак кулемет і став винахідником винищувача. До цього льотчикам доводило обмежуватися револьверами та карабінами, а декому доводилося  навіть жбурляти в противника заздалегідь заготованою каменюкою…

Описуючи перші прикордонні бої,  журналісти «Ниви» зі знанням справи (що не дивно оскільки Російська імперія кінці XIX на початку ХХ століття часто воює) відзначають, що перші тижні війни завжди непевні, час тягнеться повільно, оскільки противники тільки-но підтягують війська, проводять мобілізацію і всілякі успіхи чи невдачі носять тимчасовий характер.   

Проте, журналісти «Ниви» в цілому оптимістично дивляться на перебіг подій, особливо їх надихає підрахунок економічних втрат Німеччини та Австро-Угорщини після вступу у війну Великобританії та початку блокади німецького торгового флоту.

Виходячи з досвіду воєн за попередні 50 років, журналісти «Ниви» роблять оптимістичний висновок: довго війна тривати не може: надто дорого обходиться військова кампанія, це просто таки зруйнує економіку і ніякий державний бюджет  не витримає такого навантаження. 100 років тому це була домінуюча думка серед експертів.

Проте, вже в серпні 1914 року, були поодинокі спеціалісти, зокрема воєнний міністр Великобританії лорд Кітченер, які прогнозували затяжну війну на виснаження. Кітченер, вважав, що війна може затягнутися як мінімум на 7 років.

Згодом виявилося, що помилилися всі...

Читайте також:

Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

Що цар Микола II міг би розказати Путіну

Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі

Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни

Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все

Як кайзер Вільгельм ІІ перетворився на предтечу Путіна