Історія сержанта Леоніда Кічаткіна. Життя та смерть за царя Х

20 серпня українські журналісти виклали в Інтернет непрямі докази присутності псковських десантників в Луганській області - на опублікованих фотографіях видно документи з іменами бійців, зброя, десантні берети.

«У районі Лутугиного наші захопили БМД-2, бортовий номер 275, зі складу 1-й парашутно-десантної роти в/ч 74268, Псковської повітряно-десантної дивізії, комвзводу ст. лейтенант Попов. У машині вся документація: журнал нарядів, вечірньої перевірки. Російські сухпайки випуску березня цього року. Екіпаж ... ну, скажімо, загубився по дорозі», - написав журналіст Леонід Швець.

Леонід Кічаткін знаходиться під номером 15 в журналі вечірньої перевірки псковської роти десантників, який виявили українські військові в захопленому БМД-2. Він старший сержант, і відповідно до його профілю "ВКонтакте" йому було 30 років.

В суботу пізно ввечері хтось помітив, що на сторінці Леоніда з'явилося оголошення від імені його дружини.

На сторінці Світлани Вікторової, яка знаходиться в списку "best friends" у Леоніда та Оксани (ймовірно, вона мати Оксани), теж з'явилася траурна фотографія з віршем про те, який він був хороший чоловік.

На наступний день, в неділю, трагедія стала на очах перетворюватися на фарс. Сторінку ВК Леоніда Кічаткіна видалили, і його профіль у «Однокласниках» теж. Приблизно в цей же час Оксана Кічаткіна (або хтось інший, у кого був контроль над її аккаунтом) видалила всі скорботні статуси зі своєї сторінки і написала наступне: «мій чоловік живий і здоровий і зараз відзначаємо хрестини доньки».

Хто повинен був натиснути на Оксану Кічаткіну, переконати її стерти записи і написати брехню про те, що чоловік живий? «Все банально просто, - пише російський блогер Анатолій Воробей. Говорять, що пенсію платитимуть, тільки якщо сім'я буде мовчати і приховувати, або ще додаткову компенсацію обіцяють. Який блядский режим, яка нещасна країна. Якими покидьками треба бути, щоб тиснути на дружину і змушувати її приховувати смерть чоловіка і брехати про неї - і все для чого, щоб продовжити ще трохи царську брехню якогось Хуйла?»

Тим часом російські журналісти і блогери звернули увагу на раптове припинення активності в акаунтах «ВКонтакте», які належать псковським десантникам. Блогер Віктор Кадочников зазначив, що в цілій групі акаунтів, які раніше активно оновлювалися, останніми днями заходу стали 15 і 16 серпня.

«Одна людина зайшла 17 серпня. Все! Після 17 серпня жоден зі списку нижче не з'являвся на сайті. Мабуть, 15-16 серпня був якийсь бій, і більшості з них вже немає в живих», - написав Кадочников в «Живому журналі».

Вчора десантника Леоніда Кічаткіна поховали. Ось що пишуть про це сумну подію журналісти видання «Псковська губернія»:

"Храм був оточений військовими. Поруч стояли два автобуси і десятка півтора легкових машин. А машини все під'їжджали і під'їжджали, в тому числі велика вантажівка, покрита брезентом. За кермом були військові. Трохи пізніше під'їхав мікроавтобус, який надає ритуальні послуги. До цього часу в храмі вже знаходилась одна труна. Поруч з нею стояв військовий почесний караул і родичі".

"Відспівування ще не почалось, але перебувати в храмі або біля храму було вже небезпечно. Присутні люди у формі стали видивлятись сторонніх. Здається, частково це їм вдалося. Розігралася не сама пристойна для останнього прощання сцена. Удар, загрози, спроба обшуку тощо. Усе, зрештою, закінчилося втручанням поліцейського. Церемонія прощання тим часом почалася. Машини з військовими продовжували під'їжджати по розбитій ґрунтовій дорозі".

Після полудня на краю сільського цвинтаря з'явилися дві свіжі могили. Другий раз ми приїхали на цей цвинтар після 16.00 і не відразу знайшли ці могили. Нам підказали місцеві жителі: «Шукайте могили військових? Тоді повертайтеся до великого зеленому сміттєвого контейнера. Це орієнтир».

В метрах п'ятдесяти від контейнера дійсно швидко знайшлися дві свіжі могили. На одній стояв великий дерев'яний хрест. На ньому була табличка: «Кічаткін Леонід Юрійович, 30.09. 1984 - 19.08. 2014». Прізвище-ім'я-по батькові збігалося з тим, що було записано у тому самому списку вечірньої перевірки. Внизу, в вінках і в кольорах, стояла фотографія людини у військовій формі.

Це був той самий чоловік, чиї фотографії до останнього були виставлені на сторінці соціальної мережі «Вконтакте» - до тієї пори, поки не зникли.

Зовсім поряд знаходилася ще одна могила з таким же хрестом, але без фотографії. На чорній табличці золотистими буквами було написано: «Осипов Олександр Сергійович, 15.12.1993 - 20.08.2014». На вінку була траурна стрічка з написом: «Від особового складу ВДС гв. 104 ДШП ».

У молодих російських десантників були кохані, дружини, діти, друзі. У них було все, заради чого варто було жити. Тепер у них немає нічого. Вони загинули, щоб продовжити ще трохи царську владу Путіна.