Життя налагоджується. Луганські історії – 3

В окупованому Луганську за офіційними даними залишилося близько 200 тис. мешканців. Люди, які з різних причин не змогли виїхати з міста, змушені були тривалий час виживати в екстремальних умовах.  Окрім постійних обстрілів, вони були позбавлені найнеобхіднішого – води, електроенергії. Тривалий період в місто не постачалися продукти, ліки і паливо, а зарплати та пенсії не виплачуються й досі. Більше місяця луганчани готували їжу на багатті, збирали дощову воду та пересувалися містом пішки. Вони не могли зв’язатися з рідними та  перебували в невідомості що з ними. А єдиним джерелом інформації були плітки та нісенітниці від озброєних бойовиків, які увесь цей час  співіснували поряд. Після того, як місто припинило трястися від розривів снарядів і почало повертатися до хоч-якогось життя (нормальним його назвати складно) «відживілі» луганчани всі як один твердять, що в них зараз все добре. Адже єдине, за їхніми словами, до чого не можна звикнути – це вибухи поряд.

***
Діалог з луганчанином, який весь час з родиною залишався в місті (працює в «Луганськгазі»): 
- Як ти? Живий?
- В нас все добре, не вір нікому. Школи працюють - от 20-та відкрилась, 26-ту планують відкривати – тож може і донька скоро в школу піде, треба ж вчитися. Роботи зараз стільки, ти не уявляєш. Ми через день працюємо. Всі виїхали, нема кому працювати.
- Тобі хоч зарплату підняли за те, що працюєш у таких умовах?
- Та навіть ту не дають. У нас вся верхівка виїхала, вони ж всі з Дніпропетровська. Тут зараз все на ентузіазмі. Як би ми не працювали, місто б вже давно в повітря злетіло. Тут порив за поривом. Ти знаєш, я навіть пишаюся луганчанами, люди стали такі відкриті, допомагають один одному. Нещодавно всі на суботник виходили.
- Нікого з керівництва немає? А як же ви працюєте?
- Ні, нікого. Та взагалі всі керівники з міста виїхали, не тільки наші. Один Пілавов (Маноліс Пілавов – в.о. міського голови – авт.) залишився. Єдиний нормальний мужик. Але я тобі скажу, що в них все  й віджали. Всі ці ВАШІ  Голенки, Кравченки – в них все позабирали. А с нас простих роботяг, що візьмеш.  Так що в нас все добре. А, до речі, що там в світі коїться, бо в нас тут жодної інформації? Кажуть, що Родакове вже звільнили від «нациків»?
- Гм… Так армія залишила Родакове.
- Добре, що зараз не стріляють. Сподіваюсь, що перемир’я триватиме. Хоча мені тут ополченець розповідав, що «укри»  можуть його зірвати. Начебто НАШІ сказали, що обмінюватимуть полонених  тільки українців. А ти ж знаєш, на боці «нациків» і американці і негри воюють, і вони не згодні на таке. То ж можуть знову почати стріляти.

***
Житель Луганська, який все літо провів в селі і повернувся в місто після оголошення перемир’я: 
- Тут все нормально. Жити можна (посміхається). Воду підвозять. Світло обіцяють дати. Правда задовбався воду тягати на 12 поверх. Ліфти не працюють. Але буду міцніше. 
- А як же ви готуєте, в вас же пічка електрична?
- А ми на загальному балконі збираємося всім поверхом, багаття розпалюємо і готуємо. То ж в нас весело. Все одно світла немає, то ми всі вечори на балконі й проводимо. 

***
Знайомому, який повернувся в Луганськ, щоб вигнати машину, пояснюють правила дорожнього руху в обласному центрі: «Загалом так, правил немає. Їдеш і не зупиняєшся. Якщо почнеш гальмувати на світлофорах та пропускати пішоходів – одразу зрозуміють, що ти немісцевий. Головне – це машини ЛНР. Їх треба пропускати».

***
Той же знайомий  вражено розповідає, що його 90-річний сусід, ветеран ВОВ, увесь цей час їв сире зерно та крупу і завдяки цьому вижив.

***
Розмова з жителем Сєвєродонецька по скайпу:
- Ось збираюся йти в Нацгвардію (посміхається скептично), бачиш камуфляжну форму вдягнув.
- Де роздобув форму?
- Да в мене було два комплекти. Один батько ополченцю подарував. Та форма була краще, американська.
- Навіщо подарував? Сподівався, що він вас захищатиме?
-  Та який там захищатиме. Просто знайомий з нашого будинку. Взагалі його вже застрелили… В моїй камуфляжці…