Чи можуть німці викинути Грецію з зони євро

Схоже, що на ЄС чекає період "асиметричних конфліктів", для подолання яких, ймовірно, доведеться змінити принципи існування ЄС.

Історія з німецько-грецьким публічним протистоянням розвивається, як сюжет телесеріалу.

Для початку у Берліні трапився витік у ЗМІ – не виключено, добре спланований – про те, що канцлер ФРН Ангела Меркель і міністр фінансів Вольфганг Шойбле при необхідності готові допустити вихід Греції з єврозони і вважають, що загальноєвропейська валюта з цим впорається. А потім у ЗМІ потрапила інформація, що в німецькому уряді вважають вихід Греції з єврозони дуже ймовірним, якщо на виборах в Греції переможе ліва партія "Сіріза", яка явно не збирається оздоровлювати економіку колишньої колиски європейської цивілізації шляхом скорочення соціальних виплат.

В Греції на цей випад демонстративно промовчали. Можливо, тому, що після третіх невдалих виборів президента і розпуску парламенту оперативно відповідати було нікому.

Проте позицією Німеччини, схоже, зацікавилися в Брюсселі. І оскільки фрау канцлерін навряд чи змогла пояснити, по якому такому праву її уряд роздумує про те, хто залишиться, а хто покине єврозону, Берлін був змушений дати демонстративний задній хід.

Заступник голови СДПН Карстен Шнайдер заявив, що зміна позиції по Греції не була погоджена всередині правлячої коаліції. За його словами, вихід Афін з єврозони може призвести до ланцюгової реакції. Міністр фінансів Баварії, представник ХСС Маркус Зедер заявив, що якщо спочатку був обраний шлях збереження Греції в зоні євро, то треба дотримуватися цієї лінії далі і не погрожувати грекам.

Потім до них приєднався віце-канцлер ФРН, голова Соціал-демократичної партії Німеччини Зігмар Габріель.

Хвиля спростувань і вибачень все наростала і наростала – до такого степеню, що німецькі ЗМІ почали відверто писати про втрату Німеччиною можливості впливати на економічну політику всередині ЄС.

На цьому фоні достатньо голосно прозвучало зауваження бюрократів ЄС на ту тему, що членство Греції в єврозоні взагалі-то неможливо скасувати. По тій простій причині, що "належність до зони євро не має зворотної дії, це записано в третьому параграфі 140-ї статті лісабонського угоди", як заявила представник Європейської комісії Анніка Брайдтхардт

Проте будь-які юридичні документи можуть бути змінені, і передбачливі європейські банкіри про всяк випадок спробували змоделювати, що трапиться, якщо Греція таки вийде з зони євро – і провели відповідний стрес-тест. Результати його поки невідомі. Хоча якими б вони не були, експерти вже й без нього пов'язували, наприклад, різке падіння курсу євро з повідомленнями про можливий вихід Греції з Євросоюзу.

Натомість в Афінах, вочевидь, підбадьорені німецьким відступом на "європейському фронті", організували свій "злив" у ЗМІ. Який полягав у тому, що Міністерство фінансів Греції підрахувало, що Німеччина насправді винна Греції 11 мільярдів євро, які Берлін примусово позичив ще під час Другої світової війни. Ну, не євро, звісно, позичив – їх тоді наче не було, а еквівалент цієї суми у доларах. Зважаючи на давню і багату історію Еллади, такий хід думки є вельми перспективним. Його можна довести, як мінімум, до визначення шкоди, завданої грецьким за походженням мешканцям давнього Риму германськими племенами. З пропозицією шкоду цю компенсувати вже і негайно – для подальшого збільшення соціальних виплат непрямим нащадкам.

Врешті, і грецький уряд можна зрозуміти. В Афінах чесно намагалися вводити режим суворої економії і скорочення соціальних виплат – поки вдячне населення, принаймні, його ультраправі представники – не почали підривати потужні бомби в урядових кварталах. Поки що вони робили це максимально делікатно – вночі, і з попередженням за кілька хвилин для евакуації всіх там присутніх, проте така практика, ясна річ, може легко змінитись.

Попри весь злегка комедійний характер німецько-грецького протистояння, воно продемонструвало, що в ЄС фактично відсутні механізми для економічної регуляції фіскальної поведінки національних урядів. Особливо – небагатих і нестійких урядів, залишених в умовах кризи сам на сам із незадоволеними громадянами.

І подібні механізми доведеться створити, більше того – прийняти і виконувати, не зважаючи на волю дрібніших і слабших економік ЄС.

Бо наразі у ЄС спостерігаються дві взаємо протилежні тенденції. З одного боку, потужні економіки ЄС – в першу чергу, Німеччина, намагаються продемонструвати дрібним й економічно не надто вдатним членам що союз, в принципі, може існувати й без них. Особливо якщо вони й далі будуть порушувати фіскальну дисципліну, витрачати більше, ніж заробляють, і влазити в дедалі глибші борги.

Натомість ці дрібніші економіки абсолютно прозоро натякають на безсилля потужних сусідів якось реально вплинути на незалежні національні держави, чия нерозважлива поведінка загрожує спільному ринку і спільній валюті. В кінцевому підсумку, у прийнятті чіткої, прозорої та справедливої процедури контролю за фінансовим здоров'ям – із можливістю застосувати економічні санкції проти затятих порушників – зацікавлені обидві сторони цього конфлікту. В іншому разі, все може піти по сценарію неприємної сімейної сварки – з розлученням і поділом майна.