Чи вдасться Путіну виміняти голову Асада на добробут Росії

Повідомлення про те, що Саудівська Аравія намагається чинити тиск на російське керівництво, щоб переконати Путіна припинити підтримку президента Сирії Башара Асада в обмін на скорочення видобутку нафти встигла викликати легку паніку у всіх, хто має бути нещастя сусідом Росії. Сусідом не тільки по континенту – навіть по планеті. За голову Асада саудівська сторона готова використовувати свою домінантну позицію на світовому нафтовому ринку в момент, коли Росія дедалі сильніше страждає від наслідків зниження цін на нафту

На перший погляд, угода може вийти достатньо простою і вигідною для обох сторін. Без російської підтримки Асад, навіть за дієвого іранського сприяння, довго не встоїть. Зі зниженням видобутку в Саудівській Аравії ціни на ринку неухильно підуть вгору. Обидві сторони отримують те, чого хочуть. Кінець історії.

На щастя, не все так просто. По перше, на значне одноосібне скорочення видобутку Саудівська Аравія не піде ні за яких умов. Хоча б тому, що навіть за відомою інформацією, в бюджеті країни дірка розміром в 38 мільярдів – з тенденцією до зростання. І, приміром, скорочення видобутку на третину – навіть при зростанні ціни відсотків на 10-15 – стане для країни фатальним. А зниження видобутку відсотків на 5-10 одним, хай і найбільшим поставником не викличе якогось грандіозного зросту цін.

Крім того, скорочення видобутку поставить хрест на стратегічному маневрі, задуманому іще покійним королем Абдаллою та його економічними радниками. Який полягав у тому, що на хвилі падіння цін саудити сподівалися знешкодити, чи принаймні тимчасово вивести з гри компанії, які налагоджували масований видобуток сланцевої нафти, а також видобуток в північних морях.

І це Саудівській Аравії частково вдалося. Бо якщо собівартість видобутку в Саудівській Аравії становить від 8 до 17 доларів за баррель, за даними різних експертних джерел, то собівартість видобутку "проблемних" вуглеводнів далеко вища, і сам процес видобутку при теперішньому рівні цін близький до збиткового. Відповідно, різко скоротились прибутки від сланцевої нафти – що унеможливило подальший технічний прогрес у цьому напрямку, бо видобувні компанії просто не мають на це коштів. З "арктичною" нафтою і того гірше – чимало бурових вишок припинили видобуток, були законсервовані, а персонал був відправлений додому. Для "фіксації" цього успіху потрібно декілька років, а скорочення видобутку саме зараз перекреслить всі попередні зусилля.

Крім того, є у цій всій угоді ще один вельми неприємний для Росії момент. Здати Асада Путін може. Сама інформація про відмову Москви від підтримки Дамаска може багатократно стимулювати тиск на сирійського диктатора. Падіння режиму, який за сприяння Москви вже четвертий рік купає в крові власну країну, може стати питанням місяців.

І тоді контролювати виконання Саудівською Аравією своїх обіцянок Росія не зможе ніяк. За короткий час після падіння Асада рівень видобутку може бути знову збільшений – з поясненнями, приміром, що таким було бажання Вашингтону, якому в Ер-Ріяді протистояти не змогли. Чи пославшись на те, що економічні інтереси королівства вимушують збільшити видобуток. Натомість відновитись за декілька місяців Росія явно не зможе, а антиасадівські угруповання ісламістів, зв’язані поки в Сирії, невдовзі зможуть знайти собі нову роботу – в Дагестані, Інгушетії, Чечні чи Середній Азії. І там протистояти їм доведеться вже російським солдатам, а не сирійцям з російською зброєю.

Схоже, що економічна реальність сьогоднішнього дня, а також глибока недовіра сторін стоять на заваді досягненню угоди. Тому переговори, розпочаті ще в листопаді минулого року, все тривають та тривають – без видимих поки результатів. І сумувати нам з цього приводу, звісно, не варто.