Ада Роговцева про Донбас: Якщо ти розділяєш їхнє життя - стаєш своїм

Про Донбас

Ми виступали на визволених територіях. Прекрасно було. Коли у Слов’янську були, вийшов чоловік, каже, що плакав з нами від мистецтва, а не від війни.

Спілкуванням і творчістю, і серцем важливо пробитися до серця, до душі, щоб людина сіла і поплакала, а не щоб людина входила в цей "політичний сюжет".

Що також там побачила: коли вони розуміють, що ти повністю розділяєш їхнє життя і проблеми – стаєш своїм. Бо буває, що думають, що ось ви там живете і нічого в вас не змінилося… Коли ти разом з людиною поплачеш… буває дуже, дуже корисним.

Про лідерів народу

Мені здається, що мають бути лідери. В кожній професії, в кожному осередочку має бути лідер, людина, яка розуміє, вболіває. У нас був день народження Ліни Костенко – вона є, через те і ми є. Тому що саме вплив таких людей вирішує долю народу.

Про російський шовінізм

Вони, в Росії, рідні мені люди, тому що все життя пропрацювала в Росії, так складалося моє життя. Вони ж мене люблять, любили, "наша Адочка" казали. Зараз, коли я приїжджала туди, відчула, не до себе, а до своєї національності, холод. Я колись з Гафтом (Валентин Гафт, радянський та російський актор театра та кіно, - Ред.), коли ми одержували премію в Харкові, сидимо з ним, я запитала, чому фестиваль української книги в Харкові йде російською мовою. А він каже: "а де вона є?". І я пішла виступати, у мене таке натхнення з’явилося. Люди там поплакали, послухали. Я виходжу зі сцени, а він каже: "Ні, ти дивись, є мова". Вони дивуються, що є мова, література, мистецтво. Я не можу зрозуміти чому така агресія.

Ще пам’ятаю, коли тільки сталася наша незалежність, я сиджу на фестивалі з однією актрисою російською в Україні і вона мені каже: "Ну шо ж это такое, ну какая незалёжность! Ну что это за незалёжность такая?". Так хочеться развернуться і… Народжується агресія так ставитися до людей іншої національності, іншої культури, іншої! Вони не можуть зрозуміти, що вона інша!

Про Майдан

У мене немає розчарування. Те, що було, мало бути так, як було. Якби не сталося це, то важко думати, як би ми жили. Але нині - диво станеться, зглянеться Господь на нас.

Про Крим

Ні з ким з Донбасу, з Криму не спілкуюся. Тільки з тими, хто виїхав. Нині ніхто не дзвонить навіть. Залякані.

Про реформи в культурі

Гроші нам треба і все буде добре. Таланти є і бажання є. Немає ледачих акторів, вони тільки "б’ються", щоб отримати ролі. В тих реформах, які робляться, в тих можливостях, які є, треба думати, що познімати, що зіграти.

В державних театрах, коли немає декорацій, грошей на костюми, є вистава, а немає коштів, щоб поставити. Театр – це така справа, її дуже легко зруйнувати і важко відновити, але цим треба займатися. Вчора у нас зал був переповнений. Люди хочуть йти до театру, хочуть живого спілкування, живої, людської, гарячої думки. Не треба, щоб це вмерло!

А кіно – то індустрія. Театр – це не індустрія. Якщо не буде в нас кіно, то в нас не буде діла. Без кіно, без його впливу буде гірко, я не знаю, що ще може так впливати. Бо телебачення має вплив, але це не пробиває серце в серце, розум в розум, як це робить художній твір. От "Хайтарма" Ахтема (фільм режисера Ахтема Сейтаблаєва, - Ред.), наприклад.

Про Глухів

Моя мала батьківщина – Глухів. Я ж там була в окупації. Все моє дитинство там пов’язане з війною. Я в 45-у році до Києва приїхала. Але там були найкращі роки життя тата, мами, бабусь моїх, там коріння моє.

Глухів – російськомовне місто. Я коли в Росії виступала, запитували люди чи я московська, чи петербурзька.

Про людей України

Люди стали ріднішими один одному. І так горнуться один до одного і такі гарячі обійми зараз, наче їх не було раніше. Обіймаються люди не так просто, щоб привітатися, а просто передати один одному ту енергію і добро.

Про трагедію втрати українських синів

Коли ми зараз шануємо, відзначаємо загибель воїнів, то і Господь береже пам’ять вічну наших хлопчиків, чоловіків, які гинуть, і поза цим батькі стоять. І цьому вже нічим не зарадити, я це знаю, тому що втратила сина. І особливо жінка, мати, яка втрачає сина, - це вже біда, яка буде до їхньої смерті, а може і поза. І ця біда, вона накопичується, вона не буває агресивною, злою, але це все одно вбивство подвійне.

Про те, чого бракує політикам

Що це таке, що загубили той "золотий батон", прокуратура загубила?! А мільярди ці вкрадені! Я знаю, що це все не просто. І не робиться того, щоб стало простішим. Люди не можуть купити ліки. Жити не можна. Раніше також я не відчувала, що людям жити було простіше.

Зараз кризова ситуація. Потрібно політикам не виходити на шоу, де вони між собою спілкуються, а до людей виходити, до села, до інтелегенції, до акторів, до вчених, до докторів і говорити!

Я грала у Віктюка французьку примадонну російською: "Говорите, говорите друг с другом". Вся наша біда від мовчання. Оце "говорити" - не між собою, а з тими, з ким треба говорити.