10 радянських фільмів про війну, які можна дивитися сьогодні

Під 9 травня минулого, 2014 року, Інститут національної пам’яті під керівництвом історика Володимира В`ятровича рекомендував українцям, які стрічки про Другу Світову війну не містять російсько-радянської пропаганди. А отже, в цілому відповідають історичній правді про ті події. Значить, таке кіно можна й треба показувати в телеефірах в дні святкування перемоги над фашизмом. Серед безпечних для масової свідомості згадувалося лише два радянських фільми – «Перевірка на дорогах» Олексія Германа та "В бій ідуть лише "старики" Леоніда Бикова. Останній, до всього, ще й створений українцями в Україні, на студії ім. Довженка.

Тоді, на мою думку, не було враховано два важливих фактори. Перший – пряме російське вторгнення в Україну. Воно сталося, за різними оцінками, в період із 23 по 25 серпня 2014 року. Згодом, нехай і з запізненням, Верховна Рада визнала Росію державою-агресором. Другий, котрий став похідним від першого: 9 квітня парламент ухвалив курс нашої країни на декомунізацію. Що передбачає, серед іншого, заборону в Україні будь-якої радянської символіки, прирівнює комунізм до нацизму, доповнює "закон Княжицького – Денисенка" про заборону російських фільмів, котрі прославляють російсько-радянські силові структури. Значить, із огляду на це Інститут національної пам`яті мав би або внести корективи в уже існуючі рекомендації, або – запропонувати нові.

Бо формально противники "заборони ідеології", серед яких не лише В`ячеслав Піховшек та Нестор Шуфрич, а й маса цілком адекватних наших громадян з "лівими" переконаннями, отримали безліч приводів для тролінгу. Буквально: в тій же "Перевірці на дорогах" показують радянських партизанів у формі з червоними зірками на шапках, і значить, це кіно треба заборонити за пропаганду. Звісно, вестися на це не треба. А навпаки – розширити рекомендаційний список.

Радянська кіноспадщина доводить: якщо історію Другої світової викривити в російсько-радянському форматі "Великої Вітчизняної", поставити на безальтернативні в СРСР рейки масової культури й розігнати, матимемо вату в головах співвітчизників. Проте позитив у тому, що на фоні десятків тисяч "Падінь Берліна", "Великих переломів" та інших "Дум про Ковпака", "Освобождений" та "Битв за Москву" (не кажучи вже про бойовики, в яких радянські розвідники кришили в капусту німецьких дурників) вирізняються справді чесні фільми. Іноді – чесні по-своєму, з озиранням на цензуру та добу, іноді – просто чесні, без ремарок.

Далі пропоную згадати десять таких стрічок, знятих у СРСР у різний час. Майже всі вони мають непросту історію створення, більшість довго йшла до глядача. Всякий раз перед тим, як сказати гнівне «ні» на ту чи іншу позицію, пропоную все ж таки зробити поправку на контекст. Бо інакше "Тараса Бульбу" Миколи Гоголя спіткає така сама гнівна оцінка – адже ми з вами з дитинства й дотепер читаємо цю повість у другій редакції. Де Гоголь підправив фінал на догоду російській імперській цензурі. Спекулюють же на цьому лише ідеологи держави-агресора, ну і доморощені справедливі «ліваки» разом із ватниками.  

1. "Іди і дивись". 1985 рік, "Мосфільм", "Білорусьфільм". Режисер Елем Климов

За "Хатинською повістю" Алєся Адамовича. Білоруський підліток Флоріан, а по простому – Фльора, відправлений командиром партизанів разом із господарським взводом далі від війни. Але на війні від війни ніхто не втече. Фльора, відбившись від своїх, за короткий час проходить усі кола дантового пекла. Чим ближче до жахливого, апокаліптичного фіналу, тим менше шансів у глядачів із слабкими нервами. Під час прем`єрних показів біля кінотеатрів часом чергували машини «швидкої допомоги». Жорстка правда про те, як поводяться на твоїй землі окупанти.

2.  "Перевірка на дорогах". 1971 рік, "Ленфільм". Режисер Олексій Герман

За повістю батька режисера, Юрія Германа "Операція "З Новим роком". Режисерський дебют Германа був заборонений для прокату в СРСР через, цитата, "дегероїзацію народного опору ворогу". За сюжетом, партизани беруть у полон поліція, і дають зраднику шанс спокутувати провину кров`ю. Ставлення політрука до цього рішення – негативне, а рядові партизани знущаються з полоненого. Гуманний партизанський командир, котрий постійно рефлексує, був названий "викривленням образу радянського партизана".

3. "Сходження". 1976 рік, "Мосфільм", режисер Лариса Шепітько

За повістю Васіля Бикова "Сотников". Білорусія, 1942 рік. Двоє партизанів, Сотников та Рибак, йдуть у село за продуктами для загону. Спершу Сотников хоче розстріляти місцевого селянина за зраду, а Рибак зупиняє страту. Потім обоє потрапляють в полон, і зрадником стає Рибак, стративши Сотникова, котрий не зламався під тортурами. Хоче повіситися в сортирі, але зашморг маленький, голова не пролазить. Стрічка Шепітько, дружини Елема Климова, опинилася на межі заборони через те, що радянські ідеологи побачили тут релігійну притчу.

4. "Батько солдата". 1964 рік, "Грузія-фільм", режисер Резо Чхеїдзе 

Старий селянин Георгій Махарашвілі привозить пораненому синові-танкісту гостинці в госпіталь. Але син одужав і знову на фронті. Батько вирішує наздогнати його, і сам потрапляє до війська. По слідах сина Георгій доходить до Берліна, де син помирає в нього на руках. В Грузії це – один із культових фільмів. У Кахетії стоїть пам’ятник Георгію Махарашвілі. І є історія про те, як цензура вирізала з фільму епізод, в якому обурений грузин Георгій б`є в обличчя молодого російського офіцера – той своїм танком наїхав на виноградну лозу й не зрозумів, що накоїв.

5. "В бій ідуть лише "старики". 1974 рік, "Студія ім. Довженко", режисер Леонід Биков

Будні ескадрильї винищувачів, у якій всі відгукуються не на імена, прізвища чи звання, а на прізвиська, вони ж – позивні. Командир – Маестро, механік – Макарич, новачки – Ромео, Смуглянка, Кузнєчік. Новачки – "жовторотики", досвідчені воїни – «старики». У перервах між повітряними боями льотчики співають у самодіяльному хорі. А хто не співає – той дурак. Фільм хотіли заборонити, як то кажуть, на злеті, і за стрічку заступилися Олександр Покришкін та Іван Кожедуб.

6. "Женя, Женєчка і "Катюша". 1967 рік, "Ленфільм", режисер Володимир Мотиль

Найгірший солдат у підрозділі – це інтелігентний Женя Колишкін. У фронтові будні він вписується так само, як Йозеф Швейк чи Іван Чонкін. Ідіотизм війни підкреслюють комічні ситуації, в яких постійно опиняється романтик Женя. Наприклад, ніс новорічні подарунки своїм – а потрапив до німців у окопи, ще й напився з ними. Стрічка визнана шкідливою для радянської людини без додаткових пояснень, у цілому. Як, з рештою, всі наступні фільми Мотиля.

7. "Білий птах із чорною ознакою". 1970 рік, "Студія ім. Довженка", режисер Юрій Іллєнко

Буковина, середина ХХ століття. Братів Дзвонарів розводить війна. Петро в Червоній Армії, Орест – в УПА, Георгій намагається бути нейтральним, Богдан – працює в священика. Типове переплетення доль та родинних історій простих українців. Фільм у нинішньому вигляді порізаний цензурою, інакше не вийшов би на екрани. Але навіть у порізаному вигляді забрав безліч престижних професійних призів на Заході. 

8. "Летять журавлі". 1957 рік, "Мосфільм", режисер Михайло Калатозов

Борис та Вероніка вирішили одружитися напередодні нападу Німеччини на СРСР. Борис йде на фронт, Вероніка обіцяє чекати. Борис гине та помирає в багнюці, рятуючи товариша. Вероніка, не знаючи цього, одружується з братом Бориса, якого не любить. Але, навіть дізнавшись про загибель нареченого, все одно чекає на нього – а раптом. Микита Хрущов особисто висловився на адресу стрічки, назвавши Вероніку «шлюхою». Коли фільм отримав Золоту пальмову гілку в Каннах, в СРСР про це намагалися широко не говорити.

9. "Ати-бати, йшли солдати". 1977 рік, "Студія ім. Довженка", режисер Леонід Биков

1944 рік. Молодий, тільки з прискорених курсів, лейтенант, якого солдати прозвали Сусликом, отримує взвод, в якому є обстріляні бійці. Лідер – єфрейтор на прізвисько Сват. Не дуже тривалий процес притирання, перший же бій, і всі гинуть, кидаючись під танки з гранатами. Сильний та сміливий епізод – суперечка лейтенанта з солдатом, котрий був на окупованій території і пахав на німців, аби вижити. Зрадник? Дуже актуальна сьогодні тема.

10. "А зорі тут тихі…". 1972 рік, "Студія ім. Горького", режисер Станіслав Ростоцький

За однойменною повістю Бориса Васильєва. Новий фільм, котрий зараз показують у кіно – навіть не рімейк, а бліда копія, хай і кольорова на противагу чорно-білому оригіналу. Оригінал починається з анекдоту: старшині Васкову в глухий гарнізон у Карелії набридли питущі підлеглі, просить непитущий контингент, присилають два відділення жінок-зенітниць. Одна потай бігає в самоволку годувати дитину, бачить двох німецьких диверсантів. Старшина думає зловити їх за добу, тому бере для кількості п`ятьох дівчат. Німців виявляється шістнадцять, одна дівчина тоне в болоті, друга гине – здають нерви, третю вбивають випадково, четверта помирає від ран, п`ята гине в бою. Все це без притаманного радянським фільмам пафосу, який у новій версії зашкалює.