Чому Україні не потрібні російські біатлоністки

Ірина Варвинець, Юлія Джима, Валентина Семеренко та Олена Підгрушна втерли носа господаркам траси – німкеням, випередивши їх у запеклій боротьби.

З одного боку, ми звикли до нашої непереможної естафетної жіночої біатлонної четвірки. Регулярні тріумфи на етапах Кубку світу і головне – Олімпійських іграх у Сочі-2014. До речі, Джима, Семеренко і Підгрушна вже два роки живуть і виступають у статусі олімпійських чемпіонок.

З іншого боку, перемоги в естафеті ми і зачекалися. Адже востаннє наші дівчата вигравали в цій дисципліні якраз у Сочі-2014. Минулого сезону українки мали лише одну "бронзу" на 4-му етапі Кубку світу в італійському Антхольці. Це обумовлювалося тим, що збірну покинули одразу дві олімпійські чемпіонки. Віта Семеренко – через проблеми зі здоров'ям, а Підгрушна вирішила взяти тайм-аут в активній спортивній кар'єрі, пересівши у крісло заступника міністра спорту.

Цей сезон Віта знову пропускає, а от Олена повернулася на лижню. Причому яскраво – на першому ж етапі двічі фінішувала третьою в особистих гонках.

За відсутності двох основних біатлоністок тренерський штаб незмінно робив ставку на натуралізованих росіянок – Наталію Бурдигу й Ольгу Абрамову. Зазвичай, український квартет доповнювала одна з них, але були гонки, коли вони виступали обидві. Тоді ж наставники збірної залучали до естафети й Ірину Варвинець, яка відзначається стабільністю стрільби.

Та з поверненням Підгрушної ситуація різко покращилася. Вона закрила проблемну позицію. І тепер у двох гонках сезону ми маємо дві медалі – бронзову і золоту. Третьою Україна фінішувала і завдяки зусиллям Абрамової, яка нещодавно захворіла, поступившись місцем у збірній Варвинець. І от перемогу ми здобули тоді, коли виступали всі українки. Ірина блискуче впоралася зі стрільбою, достойно бігла по лижні, передавши естафету Юлії Джимі другою з мізерним відставанням від норвежок – 0,4 секунди.

Експерименти з росіянами, які приймають українське громадянство, поки що не приносять очікуваних результатів. Так, безсумнівно, добре, що свого часу наші лави поповнила Лілія Єфремова, яка стала бронзовою призеркою Олімпійських ігор-2006. Проте це швидше був щасливий виняток, ніж закономірність. Не применшуючи заслуг Лілії, але в особистих гонках вона лише раз піднімалася на подіум етапів Кубку світу – за бронзовою нагородою. Біатлоністка була швидкою, але завжди мала проблеми зі стрільбою. Всі зірки зійшлися якраз у Турині-2006, коли вона не припустилася жодного промаху і фінішувала третьою у спринті.

До української збірної просяться ті росіяни, яким не знайшлося місця у їхній рідній збірні. Тобто не найсильніші. Тим паче, ще й немолоді. І як показує практика, це нестабільні спортсмени. Особливо – за показниками стрільби.

Президент Федерації біатлону України пояснював залучення росіян до збірної конкуренцією, яку ті створюють у команді і за рахунок якої зростають результати. Однак, як свідчать результати, за позицію лідера синьо-жовтої борються саме українки. Так, в окремих гонках Абрамова задавала тон конкуренції Підгрушній, але все одно програвала їй. Зокрема, так було на першому етапі Кубку світу в цьому сезоні. Але! Одна – дві гонки – не показник, якщо ми говоримо про високі результати, а вони приходять разом зі стабільністю.

Тим паче, що у нас підростає достойна зміна – чемпіонка світу серед юніорів Юлія Журавок, багаторазова призерка юнацьких першостей світу Анастасія Меркушина, які, до речі, є чинними чемпіонками світу серед юніорів в естафеті разом з Юлією Бригинець.

До речі, в Кубку IBU, де виступають другі номери збірних, наша 21-річна Меркушина йде третьою в загальному заліку – 315 очок, поступаючись лише значно старшим росіянкам – Галині Нечкасовій (346 пунктів) та Світлані Слєпцовій (316). Сьоме місце утримує ще одна наша біатлоністка – 25-річна Яна Бондар.