Шлях дипломата Сергеєва: Непотрібний Києву знадобився Йєлю

Звільнення Сергеєва з посади голови української місії в ООН відбулося ще в грудні минулого року. Це, а також призначення на його місце екс-посла України в Росії Володимира Єльченка, вже тоді було неоднозначно сприйнято в українському сегменті Facebook та інших соцмережах.

Незрозуміле звільнення

Збігалося разом занадто багато фактів. Україна з нового року стала членом Радбезу ООН – того самого органу, який ухвалює ключові рішення з багатьох гарячих міжнародних питань і де Росія має право вето. Навіщо міняти досвідченого представника тоді, коли в нього мало побільшати важливої роботи, було незрозуміло. МЗС, на жаль, не дав з цього приводу чітких пояснень суспільству.

А сам Сергеєв тоді писав у своєму Twitter, що йде на пенсію та для початку хоче відпочити. Втім, здавалося цілком логічним, що в Міністерстві закордонних справ не стануть нехтувати цінними кадрами та запропонують Сергеєву достойну роботу. Особливо зважаючи на те, що Україна досі не призначила послів у деяких ключових країнах.

І от на вихідних стало відомо, що за майже три місяці керівник МЗС Павло Клімкін не знайшов часу поспілкуватися з Сергеєвим, хоча той і просив його про це. Тому Юрій Анатолійович погодився на запрошення Йєльського університету.

Цей вуз є одним з найпрестижніших у світі. У ньому навчалися п'ять президентів США (Вільям Тафт, Джеральд Форд, обидва Джорджа Буша та Білл Клінтон), держсекретарі США Хілларі Клінтон та Джон Керрі, керівники інших держав (італійський прем'єр Маріо Монті, турецький прем'єр Тансу Чіллер, мексиканський президент Ернесто Седільо), відомі актори та режисери як Пол Ньюман, Олівер Стоун, Меріл Стріп, Джоді Фостер).

Йєльський університет також входить у "Лігу плюща" та разом з Гарвардським і Прінстонським університетами складає так звану "Велику трійку".

Дотепер в Йельському університеті був лише один український професор – Марта Кузьма, яка нещодавно очолила Школу мистецтв при університеті.

У Сергеєва вже є у Йєльському університеті свій робочий кабінет із табличкою. За тиждень, 2 березня, має відбутися його дебют на публіці вже у якості йєльського професора, розповів Еспресо.TV український журналіст Андрій Васильєв. Останній керує в США невеликою студією Press AV і активно висвітлює події в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, тому добре знайомий з Сергеєвим.

"Буду використовувати цю трибуну для донесення правди про Україну", - пообіцяв сам Юрій Анатолійович у своєму Twitter.

"Працювати з Сергеєвим – це челлендж"

Навіть критики визнають, що Сергеєв – фахівець високого рівня. Про це свідчить навіть той факт, що дипломат мав змогу обирати між Йєлем та Сорбонною, розповів Еспресо Андрій Васильєв.

"Переміг Йєльський університет. Це добре, адже Сергеєв і надалі буде доступний для консультацій збоку ООН. А це, безумовно, піде на користь державі", - зазначає журналіст. Дійсно, Йєльський університет знаходиться в містечку Нью-Гейвен, штат Коннектикут, що за мірками США зовсім неподалік від Нью-Йорка і, відповідно, штаб-квартири ООН.

"Сергеєв – це певний челлендж, виклик у професійному плані. Це дуже вимоглива людина, яка мислить на кілька кроків наперед. З одного боку, це цікаво, а з другого – дуже складно. Це дуже високо задана планка", - розповів Еспресо.TV голова правління фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко.

Яременко каже, що був поверхово знайомий з Сергеєвим з часу його роботи на філологічному факультеті Київського національного університету ім. Шевченка. А в 1993 році Юрій Сергеєв запросив його на роботу до інформаційного управління МЗС.

У відомстві після публічного оголошення Сергеєва, що міністр так і не знайшов часу на зустріч із ним, відмовчуються.

"Хотілося б прозорості, пояснень кадрової політики в зовнішньополітичній сфері. Особливо на тому тлі, коли у нас вакантними залишаються зо два десятки посольських місць", - зазначив заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Він нагадав, що Сергеєв входив і входить до десятки найбільш авторитетних українських дипломатів. Широкому загалу дипломат став відомий після анексії Криму, коли дебати в Радбезі ООН за рейтингом популярності могли легко побити за рейтингом популярності серіали. Але більш вузькому колу, наприклад журналістів-міжнародників, він став відомий ще з 1990-х, коли очолював інформаційне управління МЗС.

Юрій Сергеєв давно відомий журналістам. Фото: UN United Nations Photo/Mark Garten

Причини звільнення

Існує кілька версій щодо звільнення Сергеєва. За однією з них, його звільнили тому, що він "пересидів" на посаді голови місії – ротація, як правило, відбувається раз на чотири роки.

Ще за місяць до офіційного звільнення "Європейська правда" з посиланням на власні джерела писала, що президент Порошенко має намір поміняти Сергеєва на іншого дипломата. Це повідомлення супроводжували два пояснення.

Перше – про те, що Сергеєв і так занадто довго обіймав посаду голови дипмісії. Це не виглядає переконливим аргументом, бо, наприклад, "знаменитий" представник Росії в ООН Чуркін обіймає цю посаду ще довше – уже 9 років.

У другому поясненні, знову ж таки з посиланням на джерела, йшлося про те, що нібито "є зауваження" до роботи Сергеєва в Адміністрації президента та МЗС. "Він не працював в Україні з 2003 року, коли поїхав послом до Франції, і за цей час дещо втратив відчуття реальності", - стверджував співбесідник видання.

Цікаво, що приблизно так само говорили в неофіційних бесідах з Еспресо.TV представники вітчизняного дипкорпусу. Мовляв, Сергеєв з 2003 року працює за кордоном, і підібрати щось відповідне для його фаху та бажань складно.

Один із наших співрозмовників, зокрема, казав, що на посаду заступника міністра Сергеєв точно не піде – занадто багато рутинної роботи. Так само навряд чи б він погодився їхати послом до країни, яка вважається у дипломатів "непрестижною" (найвище ціняться країни Старої Європи та США).

Богдан Яременко називає такі твердження обливанням брудом. На його думку, це свідчить про "збереження в системі МЗС найгірших традицій зневаги один до одного". В одному зі своїх дописів у Facebook він зауважував, що саме через професіоналізм Сергеєва так довго тримали за кордоном. У 2003 році він був призначений послом у Франції, а в 2007 році, перебуваючи в Парижі, отримав призначення в якості постпреда в ООН.

"Сергеєву так нічого і не запропонували тому, що він розумний, йому треба все пояснювати, до нього не можна ставитися як до бидла, як до дурня, і тому він є серйозним конкурентом для своїх керівників. Розумні люди там ні Порошенко, ні Клімкіну не потрібні, бо на їхньому фоні вони виглядають як профани", - каже Яременко.

Він припускає, що саме популярність Сергеєва могла стати причиною для відкликання: "Як дипломат він був популярніший за міністра".

А журналіст Андрій Васильєв вважає, що Сергеєв вирішив піти на пенсію самостійно.

"Вісім з половиною років жити у відрядженні - це серйозний іспит для будь-якої людини. Тому його повернення цього місяця до Києва виглядало цілком природньо. Я бачився з ним у Нью-Йорку за пару днів до від'їзду. Сергеєв був у гарному настрої і був готовий до пропозицій збоку МЗС. Те, що керівництво МЗС України так і не знайшло часу для зустрічі і не запропонувало Сергеєву своє бачення його місця і ролі в структурі міністерства, для мене було абсолютною несподіванкою", - каже Васильєв.

Робота в ООН

Першою заслугою Сергеєва в ООН після окуповування Криму стало засудження анексії півострова Росією більшістю країн – членів ООН.

"Саме завдяки роботі Сергеєву і його команди з іншими місіями світ не визнав незаконну анексію Криму Росією на березневій сесії Генасамблеї ООН у 2014 році. Тоді за підтримку територіальної цілісності України і засудження незаконної анексії Криму проголосували 100 країн-учасниць ООН", - розповідає Андрій Васильєв.

Також Сергеєв, який користувався у 2014 році авторитетом серед колег, однозначно підтримав нову владу, назвавши твердження росіян про те, що в Україні відбувався державний переворот, абсурдними. Для дипломатів, які не були обізнані щодо подій на Євромайдані, це мало неабияке значення.

Одна справа, коли переворот заперечує новий маловідомий широкому загалу представник, а інша – коли про це каже авторитетна й добре знайома людина.

Потім Сергеєв розповідав світу про те, що в Луганській та Донецькій областях є російські військові, що перетворює Росію на країну-агресора, про "гумконвої", про те, що малайзійський "Боїнг" збили проросійські терористи з російського "Бука". В інтерв'ю для "Главкома" два роки тому Сергеєв зазначив, що саме з лютого 2014 року не тисне руку постпреду в ООН від РФ Чуркіну.

"Він собі дозволив деякі публічні речі, які нормальний дипломат дозволити собі не може. Маю на увазі його ставлення, його оцінки того, що відбувається в Україні. У нього є заступник, з яким ми підтримуємо робочі стосунки. З Віталієм Чуркіним ми спілкуємося винятково на засіданнях Ради Безпеки ООН", - говорив тоді Сергеєв.

Його виступи мали неабияке значення й для самих українців. "Головна функція, яку виконував Сергеєв після революції, він повертав віру в українську дипломатію та українську державу. На тлі повної зневіри до органів влади його виступи на Радбезі ООН надихали людей", - відзначає Яременко.

Щодо дипломатичної роботи, то Сергеєв просто не міг самотужки вирішити всі проблеми. Одна з ключових серед них – добитися визнання на рівні ООН Росії країною-агресором, тобто стороною конфлікту, вважає експерт Сергій Солодкий.

"Росія, якщо не брати до уваги санкції, що були запроваджені США, ЄС та деякими іншими країнами, залишилася фактично безкарною і спокійно продовжує засідати в Радбезі ООН. Але не думаю, що в цій ситуації він один міг щось зробити, бо міжнародне право закладало основи для зловживань і подвійних інтерпретацій, якими скористалася РФ", - уточнив Солодкий.

Це питання перейшло у спадок до наступника Сергеєва в ООН – Володимира Єльченка. Також лишається робота щодо позбавлення Росії права вето в Радбезі ООН, яке дозволяє їй блокувати будь-які невигідні для себе резолюції. Зокрема, так сталося під час спроби створити міжнародний трибунал з розслідування авіакатастрофи з малайзійським "Боїнгом". Це завдання також частково лягає на плечі Єльченка.

Ну а російські ЗМІ радісно обсмоктували той виступ Сергеєва, де він розповів, що Радянський Союз оббрехав Степана Бандеру, виставивши його злочинцем.