Старої Туреччини більше немає: доля країни і Ердогана

Поки що превалює точка зору, що провал військового перевороту полегшить президенту країни Реджепу Тайіпу Ердогану можливість встановлення власного авторитарного режиму. Перші дії турецької влади підтверджують ці висновки: йдеться про можливість повернення смертної кари для того, щоб покарати учасників перевороту, відбуваються масові арешти учасників путчу, звільнені дві з половиною тисячі суддів. Вже завтра Ердоган може стати диктатором. Але це - тільки на перший погляд.

Поразка путчу - наслідок збігу інтересів як прихильників Ердогана і його партії, так і тих, хто не хоче жити при військовому правлінні з його вічної невизначеністю. У минулому військові не тільки "рятували демократію", а й встановлювали корпоративні корумповані режими. В історії Туреччини так і не склалося однозначного ставлення до ролі військових в демократичних процесах. Якщо житель країни вчиться в університеті імені Аднана Мендереса, відлітає з аеропорту імені Аднана Мендереса, живе на вулиці Аднана Мендереса і знає, що Мендерес - це глава уряду, який був скинутий і повішений військовими після перевороту 1960 року, то чому він повинен бути впевнений в тому, що військовий переворот - це добре? Тим більше, що вже за Ердогана учасників останнього військового перевороту 1980 року було позбавлено імунітету і засуджено. Всього два роки тому колишній президент Туреччини генерал Кенан Еврен і його найближчий соратник генерал Тахсин Шахінкаї були засуджені судом до довічного ув'язнення і розжалувані у рядові. І було за що: за час правління Еврена 178 тис. осіб було арештовано, 64 тис. ув'язнено, 30 тис. - позбавлено громадянства, 450 осіб загинуло під тортурами, 50 було страчено, тисячі вважаються зниклими безвісти. Правда, непоганий результат "повернення до демократії"?

Але якщо Ердоган почне встановлювати власну диктатуру, ситуація відразу ж зміниться. Ердоган - не загальнонаціональний лідер, якому немає альтернативи, він не аятолла Хомейні і навіть не Путін. Це політик, який прийшов до влади демократичним шляхом - і вижив завдяки демократії. І якщо він вирішить від неї відступати - це неминуче призведе до нового перевороту, тільки на цей раз справжнього. Цей переворот організовують саме ті, хто його підтримав. І тоді вже турецькому президенту не врятуватися.

Але якщо Ердоган ризикне залишитися в демократичних рамках, він цілком може зберегти владу і вплив на довгі роки - хоча рано чи пізно йому доведеться цією владою поділитися. Уже недавні парламентські вибори показали, що вплив правлячої партії падає. Для того, щоб сформувати однопартійний уряд, Ердогану довелося ініціювати дострокові вибори. Але опозиція є досить впливовою - і буде слабшати тільки якщо її будуть знищувати силоміць. Тому що сама ситуація в Туреччині не сприяє зростанню популярності влади.

Як політик-демократ, Ердоган може перемагати, програвати і повертатися до влади - між іншим, саме такою була кар'єра другого президента Туреччини, спадкоємця Ататюрка Ісмета Іненю. Як політик-автократ, як диктатор - він приречений на крах і загибель.

Залишилося тільки зрозуміти, що насправді мав на увазі Ердоган, коли сказав, що "старої Туреччини більше немає".