Загадковий сусід. Чим живе країна Лукашенка

На загал, ситуація в Білорусі мало знайома пересічним українцям. Це трохи дивно, адже Білорусь є нашим сусідом з доволі великим спільним кордоном, схожим історичним корінням, близькою мовою. Однак, поточні зв’язки між нашими двома країнами не такі широкі, а обопільні стереотипи заважають кращому розумінню та розвитку стосунків.

Автор цієї статті вже не вперше мав можливість побачити, чим живе наш північний сусід і в якому напрямку рухається таке загадкове для українців білоруське суспільство.

Білоруський вектор

Події останніх двох років, анексія Криму Росією та агресія на Донбасі певним чином вплинули і на ситуацію в Білорусі. Різких змін там не помітно, та вони й навряд чи можливі у такому консервативному суспільстві, але деякі зрушення відбуваються. Помітити їх може лише та людина, яка раніше навідувалась до Мінська.

Зокрема, на вулицях міста побільшало реклами білоруською мовою. Раніше знайти таку вивіску чи банер було непросто. Зараз російська мова все одно переважає, але білоруські плакати починають відвойовувати життєвий простір.

У дні, коли автор відвідав Мінськ, там відбувався міжнародний семінар з білорусистики. Любителів білоруської мови та культури зібрали на два тижні під егідою державного університету та низки інших офіційних установ.

Держава починає трохи підтримувати білоруську мову, яку навіть і не чути на вулицях Мінська. Зараз білоруська мова знаходиться у складному становищі, і лише державна підтримка може зберегти її від глобалізованого тиску з боку Росії.

Якщо у 1990-ті роки Лукашенко робив все, що було можливо для русифікації країни та придушення слабких паростків національної свідомості, то зараз курс трохи змінився.

У країні, наприклад, починають пропагувати вишиванки, а замість георгіївських стрічок влада популяризує червоно-зелені, тобто кольорів державного прапора.

Хоча георгіївських стрічок у Мінську теж вистачає у маршрутках, на рекламних бордах, на одязі та сумках жителів міста. Російський вплив відчувається і в цьому питанні політичної символіки.

Ініціативи з пропагування вишиванок та білоруської мови робляться «згори», тому що сама влада зробила багато для знищення громадянського суспільства.

Мінськ зараз нагадує звичайне пострадянське місто. Потрапивши до нього, не одразу розумієш, що знаходишся у столиці окремої від Росії держави.

Якщо шукати прояви національної свідомості, то краще їхати до Гродненської області. Саме вона є і географічним і політичним «заходом» країни. Там, неподалік від кордону з Литвою та Польщею, збереглись певні осередки національної мови та культури.

Дороги, ДОСААФ та вулиця Революційна

Треба сказати і про маловідомі в Україні речі, пов’язані з розвитком білоруської економіки. Автор не планує бути в даному разі адвокатом режиму Лукашенка, але заради об’єктивності треба відзначити деякі успіхи білорусів у розвитку інфраструктури.

Так, президент Лукашенко побудував у країні авторитарний режим з елементами радянської естетики.

Копіювання радянських стандартів можна побачити у таких символах як державний прапор, форма правоохоронців, назви громадських організацій на кшталт ДОСААФ  тощо.

Пам'ятник Дзержинському

Однак режим дещо зробив і для модернізації країни. Уявлення про Білорусь як про заповідник радянського життя є трохи перебільшеними. Насправді, країна живе звичайним життям двадцять першого століття, і відшукати в Мінську чи Бресті картинки з СРСР 1980-х буде непросто.

Перше, що варто відзначити, коли йдеться про розвиток країни, – це дороги. В Білорусі вони високої якості як у Мінську, так і поза межами столиці. Білоруські дороги добре зроблені за різними параметрами. Асфальт рівний, розмітки багато і її добре видно, розділові смуги між полосами на магістралях мають озеленення. Зупинки громадського транспорту на міжміських трасах пофарбовані, з них вивозять сміття.

В самому Мінську важко зустріти на вулиці старі автобуси чи тролейбуси. Зараз навколо Мінська будується вже друга кільцева дорога і робота там кипить. Міська інфраструктура, на загал, справляє непогане враження.

З кожним роком у торгівлі стає все більше товарів західного походження. У Мінську будуються нові торговельно-розважальні центри, що мають цілком «буржуазний» вигляд. Вони мало чим відрізняються від аналогічних комплексів у Києві. Також у білоруській столиці доволі багато сучасних кафе, ресторанів і … казино.

Іноді таке поєднання радянських та європейських підходів дає кумедні результати. От наприклад, у центрі Мінська є вулиця Революційна. Дивно, якби там її не було з такою назвою. Однак майже всю вулицю Революційну займають кафе та ресторани доволі гламурного формату. Такий собі білоруський постмодерн від режиму Лукашенка.

Самі білоруси не бачать в цьому протиріч і вважають, що у них в країні не все добре, але і не так погано, як думають за кордоном. В тому ж Мінську є прошарок орієнтованих на Європу людей, які в той же час є прибічниками Лукашенка. І це ще одна з загадок білоруського життя.

Що буде в цій країні далі – сказати складно. Вже зараз у Білорусі сформувалась власна політична еліта, яка зацікавлена у збереженні державності.

Так, ця еліта розмовляє російською мовою та орієнтується на Росію не менше, ніж оточення Віктора Януковича. Та й саме білоруське суспільство на даному етапі не уявляє себе без тісних стосунків з Росією.

Однак агресія Росії проти України вчить білорусів бути більш обережними у стосунках зі звичними союзниками.

Росія, звісно, теж не зацікавлена втрачати ще один плацдарм впливу на пострадянському просторі. Тому найближчим часом можна очікувати ускладнень у стосунках Російської Федерації та Білорусі. І час покаже, до якого ступеня непередбачуваної «гібридності» вони дійдуть.