Вбивство з десятком підтекстів

Буває так, що лише один нещасний випадок розкриває цілий клубок проблем. І навіть складно судити, за вирішення якої варто хапатися в першу чергу.

Стрілянина в Дніпрі - безумовно, з цієї серії. Тут все і відразу.

По-перше, питання окремих «добровольчих батальйонів». Про те, що батальйон «Шахтарськ» значною мірою набирається з зеків, говорилося ще під час набору. Про те, що його осколок у вигляді роти «Торнадо» в АТО має погану славу, - також.

Але ж політичний інтерес. Ряд депутатів у буквальному сенсі рвуть тільник на грудях за вже затриманих «торнадівців», зриваючи засідання суду. Коли ж останні в суді почали кидатися пляшками із сечею, один з нардепів-захисників, Єгор Соболєв, заявив, що це вони звіріють через те, що в СІЗО сидять.

У історії своєрідне почуття гумору. Виявилося, що торнадівці, які не сидять в СІЗО, звіріють не менше.

Ще до того, як до захисту «Торнадо» підключилися нардепи від Самопомочі, у цих були інші політичні покровителі. Батальйон створювався Ляшко і Корчинським в зв'язці з ДніпрОДА - тобто, на той час, з командою Коломойського.

І ось тепер один з його бійців занурює Дніпро в траур, а мер міста - видатний діяч команди Коломойського - нагороджує маршрутника, який намагався його зупинити.

Кажу ж, почуття гумору у історії своєрідне.

По-друге, питання захисту життя громадян. І їх же самозахисту.

Двоє озброєних і підготовлених поліцейських змогли не стільки зупинити озброєного злочинця, скільки затримати його. Ціною своїх життів.

Однак злочинець кинувся навтіки лише тоді, коли в ситуацію втрутився простий, неозброєний громадянин - водій маршрутки Валерій Тімонін, який спробував використовувати проти нього власний автомобіль. Бандит відтстріляв по ньому останні патрони з магазину свого «Макарова», але не зміг навіть поранити літньої людини.

В якості нагороди міністр внутрішніх справ видав водієві нагородний пістолет.

Дякуємо. Воістину - заслужив. Але добра ложка до обіду, а пістолет - до перестрілки. Коли злочинець всаджував останні кулі в машину Тимонина, у того не було ніякої можливості відповісти. Тепер - буде. Але вже не буде тієї ситуації.

Можна дуже довго сперечатися про те, чи доросли українські громадяни до дозволів на придбання короткоствольної зброї - оскільки вони всю свою історію можуть здобувати довгоствольну. Але цей випадок нам показує:

- Злочинець прекрасно дістає зброю, навіть перебуваючи в розшуку. Законодавча заборона його чомусь не зупиняє.

- Поліцейські не завжди можуть захистити. Навіть якщо вони готові до героїзму і самопожертви.

- Іноді збройному злочинцеві може перешкодити звичайний громадянин ...

- ... І якщо він буде досить рішучим, злочинець кинеться навтьоки. Теоретично бандит міг спробувати відстрілюватися з пістолета вбитого копа. Але нерви не залізні.

Так само як і інші органи.

Нарешті, плавно переходимо до «по-третє» - до питання прав і повноважень поліцейського. Точніше, самої системи взаємодії «поліцейський-громадянин».

Давайте визнаємо, що вона у нас не працює.

Наше суспільство не довіряє правоохоронним органам. Це зрозуміло: довга і травматична історія попередніх взаємодій. Але разом з тим, наше суспільство ще й вимагає від поліцейських взаємовиключних речей.

Колективний українець хоче, щоб копи навели порядок на дорогах, але не штрафували його за перевищення швидкості. Він хоче, щоб копи ловили злочинців, але якщо побачить, як ті скручують когось на вулиці, може почати носитися з криками «що ви робите ?!».

Він хоче, щоб копи зупиняли миколаївських мажорів, але протестує, коли київські поліцейські стріляють по низьколетючій машині з обдовбаним водієм. Він посилає поліцейських матом на вимогу вийти з машини, але дивується, коли вони виявляються не готовими до того, що з машини відкривають вогонь.

Так не буває.

Є дві системи. У першому випадку поліцейський може навіть не носити зброї, а громадянин може вступати з ним у суперечки, побоюючись, максимум, штрафних санкцій, але ніяк не фізичного впливу.

У другому випадку поліцейський добре озброєний, а водій або перехожий виконує всі його вимоги, прекрасно знаючи, що агресія в бік поліцейського, так само як і просто різкі рухи в його напрямку, може закінчитися кулею в голові.

Обидві системи можуть бути ефективні. Але для їх роботи потрібні різні умови.

Перша - для країн, в яких, з тієї чи іншої причини, розклад «громадянин може становити небезпеку для поліцейського» категорично малоймовірний. Друга - для країн, в яких поліцейських час від часу вбивають.

А тепер відповімо собі чесно, який випадок у нас?

Практика показує, що другий. Але правила і традиції - ніби як від першого. Можливо, це неправильно.

Так, у нас неможливий розклад США з їх коронним «Сер, покладіть руки на кермо, не робіть різких рухів і виконуйте мої команди». От уже до цього наше суспільство, дійсно, не готове.

Більш того - навряд чи до цього готова наша поліція. І міністр внутрішніх справ, який закликає ввести презумпцію правоти поліцейських, повинен це враховувати.

З іншого боку, нинішня ситуація, коли фарбоване опудало з силіконовими губами може півгодини посилати поліцейських по матінці, не забираючи джип з трамвайних колій, а злочинець може бути впевнений, що поки коп зачитує йому витяги з ПДР, він встигне смикнути затворну раму, не може тривати. Самі бачимо, до чого це призводить.

Цей злочин сильно хитнув всю соціальну систему стримувань і противаг. Він показав, що щось пора переосмислювати. І в законах, і в підготовці правоохоронців, і в самому суспільному договорі.

Тепер наше завдання - визначити, що і як саме.