Від Євромайдану до гібридної війни: доленосний листопад України

День у день

21 листопада 2004 року в Україні відбувся другий тур президентських виборів, у ході яких боротьбу за найвищу в державі посаду вели прем'єр-міністр Віктор Янукович і кандидат від опозиції Віктор Ющенко. Масові фальсифікації народного волевиявлення призвели тоді до масових акцій протесту у Києві та багатьох інших містах країни. В Україні почалась "Помаранчева революція".

Про Україну тоді вперше стали масово говорити у світових засобах масової інформації. Країна стала сенсацією, а ненасильницький спосіб зміни влади – прикладом вирішення складних політичних конфліктів.

Минуло дев’ять років. 21 листопада 2013 року Кабінет міністрів України ухвалив розпорядження, згідно з яким було призупинено процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Як заявляв тоді уряд Миколи Азарова, рішення було ухвалене "в інтересах національної безпеки України".

Активісти, які були невдоволені відмовою влади від процесу європейської інтеграції, організували тоді низку мітингів у центрі Києва. Вони вимагали підписати готову на той момент угоду з ЄС.  В Україні несподівано для багатьох почалась нова революція, яка потім отримала назву "Революція Гідності".

Так вийшло, що два українські Майдани почались саме 21 листопада. І другий Майдан став логічним продовженням першого, який так і не досяг свої мети.

Перший Майдан як репетиція

Майдан 2004 року зараз здається репетицією більш суттєвої за своїми наслідками акції 2013-2014 рр. Але тоді такого уявлення не було. Люди, які вийшли на Майдан, протестувати проти фальсифікацій під час президентських виборів, були впевнені, що можуть змінити країну.

Боротьба проти Віктора Януковича була лише приводом. Революційне студентство і так званий середній клас вимагали не просто правильного підрахунку голосів, а говорили про зміну правил гри, про відхід від "понять", про початок побудови нової країни.

Початок виявився не дуже вдалим.  Суспільство тоді було готове вийти на вулицю для захисту власного волевиявлення, однак на цьому все і завершилось. Перемога Віктора Ющенка сприймалась як початок нової суспільної доби. Майдан почався, тому що, як тоді казали, наспіло нове покоління.

Однак на цьому все і зупинилось. Вже на початку 2005 року розмови про відокремлення влади від бізнесу втратили актуальність, а замість швидких реформ почались довгі розмови на загальні теми.

Розчарування від невдачі першого Майдану було глибоким. Здавалось, що все було зроблено правильно, але необхідного результату чомусь так і не досягли.

Історична межа

Другий Майдан спочатку нагадував перший, але його значення виявилось суттєво більшим. В даному разі йдеться навіть не про внутрішню ситуацію, а про значення київських подій для світу.

Коли 21 листопада 2014 року уряд Азарова зробив свою заяву при призупинення процесу євроінтеграції, мало хто думав, до яких наслідків це призведе. Події історичного масштабу часто-густо приходять несподівано, коли їх ніхто не чекає. Саме так і сталось в Україні, коли внутрішньополітичні події мали наслідки для значної частини світу.

Другий Майдан закінчився у лютому 2014 року, однак події історичного масштабу тільки починались. Росія розпочала тоді гібридну війну проти України, що стало завершенням у певному сенсі безхмарного періоду у життя пострадянських країн.

Так, у 1990-і роки і пізніше були військові конфлікти в різних частинах колишнього Радянського Союзу. За деякими з цих конфліктів стояла Росія, яка використовувала свої можливості для впливу на лідерів пострадянських країн.

У 2008 році була так звана П’ятиденна війна у Південній Осетії, коли Росія відкрито втрутилась у грузинські справи і припинила звертати увагу на такі дрібниці, як "територіальна цілісність" і "суверенітет". Однак у серпні 2008 року ще не було такого відчуття незворотних змін, як це сталось у березні 2014-го, коли Росія анексувала Крим та оголосила про плани по відокремленню від України ще 7-8 областей.

Гібридний наступ проти України

Ми не знаємо, що могло чекати на Україну, якщо Янукович підписав би угоду про асоціацію з ЄС. Експерти вважають, що Росія планувала анексію Криму і широкомасштабне втручання в українські справи на 2015 рік. Тоді за графіком в Україні мали відбутись президентські вибори, на яких опозиція збиралась дати бій Януковичу і його оточенню.

Також експерти припускають, що після 2020 року Росія збиралась розпочати гібридну війну проти НАТО. Почати цю війну раніше Росія не могла, бо був потрібен час на виконання програми переозброєння.

Однак другий Майдан сплутав всі плани кремлівського керівництва. Несподіваний радикальний виступ у Києві показав, що Росія може остаточно втратити Україну. Без України усі  плани по відновленню у якомусь там вигляді Радянського Союзу ставали неактуальними.

Тому у Кремлі вирішили форсувати розвиток подій і перейти в наступ проти України на усіх можливих напрямках. Так світ побачив справжнє обличчя Росії. Так в Криму та на Донбасі почали розгортатись історичні події, які змінили спокійне та легковажне життя на сході Європи.

Україна, про яку мало знали в світі, несподівано для себе опинилась у епіцентрі світових подій. Ніхто не знає, якою завтра буде гібридна війна. Ніхто не знає, у якому регіоні Європи вона відбуватиметься. Ніхто не знає, до яких жертв призведе боротьба з новітнім російським імперіалізмом. 

Відповіді на ці питання може дати і дає ситуація в Україні. Від того, чи зможе Україна зберегти себе і залишитись в межах постмайданного розвитку, залежить спокій різних країн Європи. Можливо, європейці це ще ніяк не можуть усвідомити, але ми добре бачимо, де проходить лінія фронту. 

Ніхто не знав, що Євромайдан листопада 2013 року започаткує нову суспільну добу. Люди виступили на підтримку угоди про вільну торгівлю з ЄС, а потім виявилось, що це був значно ширший вибір. Вибір між минулим та майбутнім, який робить не тільки Україна, а й весь цивілізований світ.