Три причини, чому українцям варто боятися терактів

Вибухи в пітерському метро знову винесли на поверхню тему тероризму, спрямованого проти цивільних. Наше суспільство вже явно забуло як восени 2014-го російських диверсантів пачками виловлювали в Харкові та Одесі.

Чи затримання терористки з Луганську в київському метро з купою вибухівки. Й раптом купа людей почала себе відчувати незручно. Недаремно. Терористична загроза справді є. Далеко не тільки від Росії.

Але розпочнемо, звичайно, з РФ. Нашого головного ворога, від якого слід очікувати будь-чого. Зрештою, те, що російські диверсанти досі не вчиняли терактів проти саме мирного населення в містах не на лінії фронту пояснюється аж ніяк не гуманністю Кремля.

Просто до певного моменту в Москві розраховували й продовжують розраховувати, що зайва жорстокість поки що непотрібна. Мовляв, Україна має обвалитися від внутрішніх протиріч, а на Донбасі слід робити вигляд, що війна йде не з українським народом, а з якимись «радикалами». Тому нема сенсу поки що підривати українців в метро та на зупинках – всьому свій час.

Проблема в тому, що цей час невблаганно наближується. За великим рахунком, ситуація з Україною для Кремля зайшла в тупик. Так і не ризикнувши на велику збройну агресію, Росія загрузла на Донбасі і аж ніяк не зняла з повістки дня питання Криму.

А тепер загрузла і в Сирії, де зіштовхнулася нарешті з інтересами США і рішучістю Дональда Трампа. В середині країни ситуація починає виходити з-під контролю. Тому вирішення українського питання стає конче потрібнім у дуже стислі строки. Й тому питання якнайбільшої дестабілізації в Україні стає руба.

Зрештою, росіяни вже звернулися до терору. Вбивство в центрі Києві екс-депутата Державної Думи РФ Вороненкова та очільника контррозвідки СБУ в Маріуполі говорять дуже промовисто.

А якщо ще згадати минулорічні вбивства в Рівному та досі не до кінця зрозумілу спробу викраденнч екс-ФСБшника Юрія Богданова, то стає ясно, що РФ вже цілком дозріла до терору проти цивільних. І це ми навіть не згадуємо історії про постійні спроби замахів на політиків – Андрія Парубія, Антона Геращенка тощо.

Чим більшатимуть проблеми в РФ, тим більше проблем вона створюватиме Україні. Власне, терор вже використовувався російськими диверсантами в Одесі взимку 2014-2015 років та в Харкові, де було підірване кафе з українськими патріотами. Можна не сумніватися, що найближчим часом російські терористи ще збільшать процес засилання в Україну своєї агентури з метою вчинення тут терактів.

Враховуючи їх стилістику, можна спрогнозувати, що ці терористи, скоріш за все, будуть завербовані з числа українських громадян – колишніх чи навіть дійсних – з окупованих території Криму та Донбасу. Що стосується об’єктів, то скоріш за все мова йтиме про інфраструктуру, не обов’язково військового характеру. Й характер все це максимально стилізований під техногенні катастрофи, які можна також повісити в якості інформаційного негативу на владу.

Зрештою, навіщо підривати метро, коли можна вчинити диверсію на якійсь з каскаду ГЕС по Дніпру? Чи спровокувати вибух газогону в людному місці? Тут тобі потрійний ефект – й страх, й збитки, й удар по стабільності режиму.

Але загроза йде далеко не тільки від РФ. Ми дуже даремно думаємо, що якщо Україна не бере участі у близькосхідних війнах, нас це не стосується. На жаль, все якраз навпаки.

Наразі наша країна стала перевалочним хабом на шляху бажаючих повоювати в Сирії з Центральної Азії та Кавказу до Туреччини й далі, за місцем призначення. Давайте не забувати, що з набуттям безвізового режиму між Україною та Туреччиною це питання ще більше загострюється.

Ще рік співробітники СБУ розповідали автору цих рядків про те, що з території Росії та інших країн пострадянського простору представники та прихильники «ІДІЛ» їдуть на війну в Сирію через Туреччину, використовуючи Україну як перевалочний пункт, місце відпочинку та вербовки нових прихильників.

Також наша країна є важливим пунктом на шляху тих-таки радикальних ісламістів до Європи. Враховуючи, що наші спецслужби достатньо слабко підготовлені до цього напрямку роботи, то це викликає великий острах.

Наприклад, за інформацією автор цих рядків, ВСБУ майже немає спеціалістів з арабістики зі знанням мов. Окрім цього, ІДІЛ наразі витісняють з Сирії та Іраку. Куди вони підуть – не зрозуміло. Скоріш за все, до РФ. Відповідно, наша країна знову ж таки буде в пріоритеті в них в плані перетину кордону.

Ну, наостанок давайте не забувати й про власних радикалів. На жаль, Україна наразі находиться в стані, досить близькому до так званих «свинцевих 70-х» в Італії. Тобто, слабка державна влада, могутні кримінальні та радикально-політичні угрупування, велика кількість нелегальної зброї, невирішені майнові конфлікти. Все це є найбільш природним грунтом для виникнення побутового тероризму.

Тут мова теж навряд йде про закладання вибухівки в метро. Ні, скоріш про те, щоб прийти вночі до будинку продажного прокурора чи судді й вбити. Чи про те, щоб підкинути гранату міліцейському начальнику, який без проблем пройшов так звану люстрацію й продовжує займатися «мусорськими» справами в «оновленій» поліції. Чи про те, щоб розстріляти з автомата свого конкурента. При всьому цьому відсоток випадкових жертв серед цивільних, як це не жахливо, може бути чималим.

Тож, перед Україною є три загрозливі в плані тероризму напрямки. Як вона впорається з цим усім, залежить не тільки від СБУ, а й від того, наскільки готові українці морально до війни біля своїх осель. Навіть в середині їх.  

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.