Нейрохірург Генрі Марш: Українські пацієнти п’ють забагато непотрібних ліків

Україна і Британія опинилися приблизно в одній ваговій категорії, перебуваючи поза Європейським Союзом. Звісно, ми сподівалися, що Велика Британія по-іншому проголосує на Brexit, але маємо те, що маємо, хоча це послабило і Європу, і Британію.

Brexit - це був жахливий досвід для мене, і для таких людей, як я. І більшість людей у Лондоні, а також університетська братія у Оксфорді та Кембриджі категорично пручались Brexit – з усіх сил. Тож не можу не пригадати відоме американське прислів’я про те, як індичка голосує за Різдво.

Ще більше мене засмучує не те, що Brexit зробить в Британії, а те, як Brexit виснажить Європу і ослабить її. І, очевидно, що Путін та Росія хочуть бачити Європу слабкою. І ось чому Путін підтримував Марін Ле Пен у Франції.

При голосуванні за Brexit – людям брехали. Їм казали, що багато грошей буде повернено до Британії, і вони зможуть витрачати ці кошти на охорону здоров’я. Але це були абсолютною брехнею. Те, що турбувало мене, і те, що найбільше мене засмутило – це політики, які ініціювали Brexit, які нічим не відрізнялися від Путіна в Росії.

Вони знали, що ми знаємо, що вони брешуть, а  потім вони сказали: «Ну, гаразд, і що?»  Це дуже схоже на політику Трампа в Америці.

Теперішній міністр закордонних справ Великої Британії, один з ініціаторів Brexit, Борис Джонсон дуже амбітний політик, якого обрали для того, щоб він виконував роль комедіанта. І це дуже гарно пасує виборцям, вони люблять таке.

Але він обрав політику Brexit для того, щоб зробити свою кар’єру успішнішою. Я не думаю, що він має якісь особисті «за» чи «проти» за Європейський Союз. Так само, як Найджел Фараж, який є неофашистом: він ненавидить Європу, тут ви можете бути певні, ми не раз чули, як він каже, що хоче зруйнувати Європейський Союз. І це є така ксенофобія, яскравий приклад патології, ненависті до чужих.

Ми розуміємо, що є люди, котрі свідомо спекулюють на цьому, звичайні політичні демагоги, політичні клоуни, але на їхньому тлі дуже яскраво вирізняється людина, яка не жартує, людина, яка вбиває, - йдеться про Владіміра Путіна.

Я погоджуюся, що це і мої страхи також.

Тобто є відчуття повторення 38-го року, коли свого часу містер Чемберлен здав Гітлеру Чехословаччину?

Я думаю, що історичні порівняння мають місце бути, але все ще складніше. До того як Трамп випустив ракети у Сирії, я думаю, що Трамп і Путін були добрими друзями, і вони планували співпрацю і власне за рахунок України.

Однак, зараз ми розуміємо, що раптово повністю змінився вектор руху. Я не думаю, що Путін – це Гітлер. Я не думаю, що він хоче завоювати усю Європу. Але я переконаний, що він має комплекс російської імперіальності, який проростає корінням в історію Петра Великого. І за таких обставин неможливо передбачити майбутнє. Все може дуже легко вийти з-під контролю в одну мить.

Але ми розуміємо, що Україна, намагаючись убезпечитись від Росії, намагається убезпечитися від звиклих пострадянських проблем. Однією з основних є медицина, яка не лікує, а вбиває.

Уляна Супрун намагається реформувати українську медицину. Ми розуміємо, що є величезний опір і є величезні проблеми. Як ви бачите реальність спроби реформувати нашу медицину?

Майже немає шансів, щоб отримати ідеальну систему охорони здоров’я. Але є дуже багато особливих проблем, характерних тільки для України. І одна з них – у вас занадто багато шпиталів і лікарень – це просто хаос.

А друга проблема – це корупція і непрозорість у закупівлі обладнання та медикаментів. Отже, є багато реформ, які слід зробити. Але те, що я чув про спроби міністра – це звучить прекрасно, і, на мій погляд, це саме те, що потрібно. Але лікарі – це не люди, яких можна організувати, їх не так просто організувати.

Коли міжнародна охорона здоров’я була організована, доведена до ладу у Британії завдяки соціалістам, то казали, що доведеться нафарширувати роти лікарів золотом, щоб вони погодилися на створення інтегрованої системи охорони здоров’я в Британії.

Лікарі кажуть, що вони люблять своїх пацієнтів, але насправді вони люблять гроші своїх пацієнтів. Гроші та медицина – це те, що йде поруч. Ми не можемо зупинити цього. І так було впродовж усієї історії людства. Але нам потрібні дуже чіткі і прозорі закони, а також незалежні судді, які могли б робити систему прозорою і справедливою настільки, наскільки це можливо.

Ми розуміємо, що фармацевтичні компанії лобіюють через своїх політиків ті чи інші вигідні їм оборудки. І певно в Україні вбитих фальсифікованими ліками є не менш, ніж вбитих Чорнобилем.

Я боюсь, що фармакологічні компанії зовсім не є альтруїстами, це просто бізнесмени. І потрібні дуже строгі закони, щоби їх контролювати. У Британії система національної охорони здоров’я контролює ціноутворення на державному рівні, і лікарі не можуть виписувати будь-які ліки, які їм до вподоби, це є дуже строго контрольовано, і ми можемо виписувати тільки ті ліки, в яких впевнені.

А в Америці, наприклад, лікарі можуть виписувати будь-які ліки, які вони вважають потрібними. І федеральна адміністрація перевірки ліків, яка контролює якість ліків, контролює лише, чи певний тип ліків є безпечним для людини чи ні.

Вона не контролює, чи ліки є якісними, чи вони відповідають ціні. В Британії діє механізм, який аналізує, чи ті чи певні ліки мають відповідну ціну, чи ціна на них не є завищеною, і дуже часто фармакологічні компанії знижують ціну на свої ліки. Але це вже є політична війна з фармакологічними компаніями.

Але наскільки я розумію, в Британії не продають фальшивих антибіотиків.

Звісно ні. У порівнянні з англійською медициною українські пацієнти та лікарі використовують занадто багато ліків. Вони приймають таблетки від усього. Це вже така свого роду особливість культури.

Якщо український пацієнт приходить до лікаря, то він очікує, що йому випишуть пігулку. І часто ці пігулки є некорисними, непотрібними і не допомагають. Це дуже складне питання освіти та культури.