Плач за Ярославною. Чому пишатись минулим - справа невдах

ОригіналПутін сказав, що Анна Ярославна, дочка Ярослава мудрого, "русская". Наші образилися і сказали, що Путін мудак, а вона українка. Начебто наші праві, тому що дочка київського князя навряд чи могла бути "русской" хоча б тому, що Москви тоді ще не було. Як і Росії.

Але і України тоді ще теж не було. Був Київ. А Путін і Володимира називав "русским" князям. Так що його пряма спадкоємиця теж логічна в голові Путіна. 

Головне інше. Питання в тому - а яка різниця?

Ну ось чесно, в чому сенс мірятися минулим. Яка різниця, хто там що зробив і наробив? Це було 1000 років тому. Давним-давно. І на поточні події не має ніякого впливу. Ми витрачаємо так багато сил, сперечаючись про минуле, що забуваємо подумати про майбутнє.

Минуле - це хороший спосіб писати історичні книжки і продавати туристичні поїздки. І вчити дітей, показуючи, як дорого може коштувати дурість одних людей для багатьох інших.

Але воно не може впливати на сьогоднішній день. Що б там не було в минулому, воно не визначає того, що буде в майбутньому. Це безплідні суперечки.

Так само, як і спроба сперечатися, чий історично Крим. Та плювати, чий він історично. Кіммерійців. Або неандертальців. Або динозаврів. Важливим є те, чий він юридично. Тільки право має значення. А історія - це просто історія. Залиште її режисерам, письменникам і археологам.

Діяння Ярослава Мудрого мають таке ж відношення до нас, теперішніх українців, як до французів або американців. А саме - ніяке. Пишатися минулим - це шлях невдах, які міряються минулим, бо більше немає, чим пишається. Як хлопчики в школі міряються... А значить, і сперечатися про нього безглуздо. У нас може бути різне минуле.

Але головне - щоб у нас було спільне майбутнє. Його бачення. Якщо історія роз'єднує, то майбутнє може об'єднати. І набагато важливіші успіхи нашого майбутнього, ніж перемоги незрозуміло кого, хто жив там само, де довелося народитися нам.

Причому не важливо, жив він 200 років тому, 500 або тисячу. Це було давно і не має жодного до нас стосунку. І ми виглядаємо, як араби біля пірамід, які пишаються досягненнями мешканців стародавнього Єгипту, які не мають ніякого відношення до цих самих арабів.

Усі знають, що перше покоління робить статки, друге ними користується, а третє його розтрачає. І ось коли золота молодь в казино Монако хизується прізвищем діда, який був великою людиною, то виглядає безглуздо. І не говорять їм про це лише тому, що вони витрачають гроші. Так само виглядаємо і ми, коли пишаємося досягненням 1000-літньої давності.

Так, тоді тут була велика держава. Звичайно, була недовго. До речі, з тієї ж причини, що і не приходять інвестиції зараз. Не було правової держави. Все було за поняттями. І ось розвалилася потім.

Так ось, яка різниця, що тисячу років тому тут була велика держава, прогресивна на тлі дикої Європи (велике досягнення, враховуючи, в яку попу тоді скотилася Європа), якщо зараз тут держава з найбіднішими громадянами в Європі. Чим ми хвалимося? Як ми все проїли?

І досиить уже мірятися минулим. А то прийдуть шведи і всіх розженуть, нагадавши, звідки взагалі взялися всі ці Ярослави і Володимири. І як їх звали насправді.

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.

Оригінал публікації