Віталій Портников: Кремль переходить в атаку на Україну

Це - зовсім не збіг. Це підготовка до рішучої атаки на Україну і її керівництво напередодні економічної та соціальної кризи в країні.

Дмитро Козак діє по добре знайомому для себе сценарію. З одного боку, він демонструє конструктивність на переговорах з українською стороною - і навіть його партнери по перемовинах кажуть, що він є куди більш ефективним, ніж  його попередник Владислав Сурков. Але, з іншого боку, ця конструктивність не допомагає саме тому, що українські учасники переговорів прагнуть йти "шляхом попередників". І не хочуть спілкуватися з представниками маріонеткових адміністрацій. Значить - "слуги війни".

Ми прекрасно знаємо, у чому насправді причина цього глухого кута. Вона у тому, що Путін і не збирається завершувати війну і домовлятися про будь-що із Зеленським. У тому, що Путіну потрібен не Донбас, а вся Україна.

Але у Козака - своя система доказів. Він буде запевняти, що проблема - у неефективності української держави, у засиллі олігархів, у впливі "екстремістів". Ймовірно, це саме те, про що він говорив у Берліні.

Не потрібно думати, що до нього не прислухаються. У Молдові ця система доказів спрацювала. Саме тому Козаку вдалося привести до влади проросійські сили на чолі з президентом Ігорем Додоном не просто за згодою, а за участю Сполучених Штатів і Європейського Союзу. Причому представники західних країн щиро не розуміли, що демократичні сили будуть вигнані з коаліційного уряду буквально за кілька тижнів.

Остаточне підпорядкування Молдови - шляхом виділення Додону російського кредиту, який підозріло нагадує "кредит Януковича" - поки що не відбулося саме тому, що вчасно схаменулися і на Заході, і у Кишиневі. Що цього підпорядкування не хочуть допустити і молдавські прихильники європейської інтеграції, і представники олігархічного табору, і західні дипломати. Але хто сказав, що Україні так пощастить?

Те, що зараз роблять Козак і Гризлов, є очевидним - вони демонструють неконструктивність української сторони. А навіщо? А щоб довести: завершити війну і домогтися стабільності в країні можна тільки шляхом встановлення над Україною спільного протекторату Кремля і Заходу. Умовної коаліції Зеленський-Медведчук, яка "знешкодить" як найбільш завзятих олігархів, так і "націоналістів". І дозволить відновити територіальну цілісність і мир.

У Кремлі можуть думати, що така коаліція здатна виявитися куди більш дешевим виходом, ніж велика війна, на яку сьогодні просто немає грошей. Але для України союз популістів і проросійських сил означатиме тотальну дестабілізацію і громадянську війну. Що теж на руку Путіну.

Втім, західні політики вже навчені гірким досвідом Молдови і можуть не клюнути на стару наживку Козака. Але він буде дуже старатися виловити рибу і у берлінському, і у паризькому і - що найголовніше - у вашингтонському ставках.