Шукачі кісток

Тоді “дивовижні надбання мощів” і справді траплялися з неабиякою регулярністю. Й так само - «суто випадково» - ставали в нагоді не лише церковним ієрархам, а й світським володарям чи навіть цілим міським громадам. В "щасливих" знахідках бачили прояв божого провидіння і знак очевидної прихильності небес до благочестивих шукачів. 

Втім, винахідниками "сакральної археології" насправді були не середньовічні християни. Захоплювалися нею вже давні греки.

Найвідомішими були мабуть два епізоди. Перший "трапився" із спартанцями. Які ніяк не могли підкорити сусідню Тегею. Спочатку дельфійський оракул пообіцяв їм, що вже невдовзі вони почують дзвін кайданів і мірятимуть тегейську землю. Але натхненні цим передбаченням, спартанці зазнали ганебної поразки, і їхні бранці змушені були в кайданах обробляти поля переможців. Тоді мешканці Лакедемона звернулися за оракулом вдруге – і почули, що Тегею здобудуть не раніше, аніж знайдуть... загублені останки героя Ореста. Подейкували, що таку відповідь піфія могла дати просто, щоб не казати лаконічно «ніколи» (зрештою, на лаконічних відповідях спеціалізувалися у самій Спарті, а не в Дельфах). Бо якщо Орест і існував колись, то його кістки зникли ще за сивої давнини. Хтось висловив навіть припущення, що тегейці дісталися святилища раніше за спартанців і “простимулювали” потрібне пророцтво. 

gettyimages

Але в Спарті сприйняли його серйозно. Ще й буквально. Тільки де шукати загублену могилу? І тут на допомогу прийшли... самі тегейці. Точніше один з тамтешніх ковалів. Який на свою біду похвалився, що знайшов біля своєї кузні велетенські кістки – швидше за все якось тварини, бо для людських вони були завеликі. Але спартанці вирішили, що це саме те, що їм потрібно. Адже кістки героїв і мають бути більше за скелет пересічної людини! Хитрістю вони викрали знахідку з Тегеї і урочисто перепоховали її в себе на батьківщині. Ми, звісно, не знаємо, чи то боги змилостивилися над спартанцями, чи церемонія викликала сплеск ентузіазму в їхніх вояків, чи тегейці були деморалізовані втратою, але цього разу перемога була за Спартою.

Щоправда, вся ця історія, збережена для нас Геродотом, відбувалася ще за часів архаїки, коли бувальщина ще не остаточно відокремилася від легенд. Тож дехто може припустити, що ми маємо справу з іще одним міфом. Але ще один з епізодів трапився вже за класичної доби. За життя того ж Геродота. І цього разу «археологами» були афіняни. Точніше – їхній військовий ватажок Кімон. У 476 році, тобто через три роки після вигнання з Греції персів він захопив острів Скірос і почав вимагати від місцевих мешканців... віддати йому останки героя Тесея, який за переказами загинув саме на цьому острові.

Наші сучасники – ті, звісно, які цікавляться грецькою історією - звикли вважати Тесея афінянином. Але насправді це не так. Навіть святилище цього героя з’явилося в цьому місті лише після Марафонської перемоги, тобто у тому ж таки V сторіччі до нашої ери. Спочатку Тесей був «мандрівним» персонажем – спільним для всіх іонійців, одного з основних грецьких племен. Таким, як для іншого грецького племені - дорійців - був Геракл. 

Навіть біографія Тесея охоплювала неабияку територію. Народився в нібито в арголідській Трезені, завершив життя на вже згаданому нами Скіросі. В Епідаврі переміг розбійника Періфета, на Істмі - Сініса, в Мегарах – Скірона, в Елевсіні - Керкіона, в Егалеї – Прокруста, в Кромміоні приборкав жахливу свиню Файю і зрештою на Криті здолав моторошного монстра, напівлюдину-напівбика Мінотавра, звільнивши Грецію від влади його батька, легендарного Міноса. А ще відбив напад амазонок,  брав участь у калідонському полюванні, в поході аргонавтів, бився з кентаврами, разом зі своїм другом Пейріфоєм викрав із із Спарти Єлену Прекрасну, а в царстві мертвих ледь не полонив богиню Персефону... 

gettyimages

Всі ці події, хай і легендарні, відбувалися не в Афінах. Проте місто, що претендувало на першість серед інших грецьких (і не лише іонійських міст), потребувало власного героя. І його наполегливо почали ліпити саме з Тесея – адже саме він був головним героєм іонійців. Розпочав цю «інформаційну кампанію» ще тиран Пісістрат, у VI столітті до нашої ери. Він взагалі дуже багато уваги приділяв «піар-технологіям» - досить лише згадати про те, що навіть «Іліада» та «Одіссея» були записані за його розпорядженням (до цього їх переповідали на пам’ять), а для здобуття влади в місті він влаштував справжню виставу, в якій грав роль Геракла. Вочевидь, саме за правління Пісістрата з’явилися «нові» легенди про Тесея, пов’язані вже безпосередньо з Афінами, в яких окремі дії давнього героя були «осучаснені» - аж до того, що вони, по суті, повторювали практичні заходи самого тирана (які герой, відтак, волею-неволею «освячував»). 

Якщо в первісних міфах Тесей був сином морського божества Егейона, то тепер в нього з’явилося... аж два батька. Одним став Посейдон (в цей час саме його вважали «головним» богом моря), іншим - цар Егей. Егею, щоправда, довелося «створити» біографію – доволі плутану, до речі. Бо і народився він у вигнанні, і в Трезені, звідки походив Тесей, опинився проїздом, на одну ніч - якої, втім, вистачило не лише для зближення з трезенською царівною, але й для детального «інструктування» коханки, що робити з забутими гостем сандалями і мечем після того, як її син зросте і змужніє.

Після повалення тиранії «робота над образом» продовжилася. З Тесея почали ліпити ще й «першого демократа», який нібито запровадив рівність між афінянами (а аристократи, таким чином перетворювалися на узурпаторів, які «спотворили настанови» героя давнини).  А після перемоги під Марафоном почали розповідати, що дух героя був присутній на полі бою і надихав афінських вояків. Можливо саме тоді і стародавній міф про приборкання Марафонського бика остаточно був прив’язаний до “Тесеєвого циклу”, хоча раніше його переможцем називали Геракла.

Остаточна перемога над персами перетворила Афіни на одного із справжніх лідерів Еллади. До того ж це було чи не єдине велике іонійське місто у Балканській Греції, і саме до нього переселялися інші іонійці, яке почували себе краще серед людей, які розмовляли однією говіркою з ними, і належали до єдиної культурної традиції, частиною якою і були міфи про Тесея. Відтак – цілком логічними видається прагнення афінських ватажків остаточно «привласнити» собі цього героя – аж до перенесення до міста його останків. І похід Кімона на Скірос цілком вкладався у цю логіку.

wikipedia

З іншого боку, в Кімона були й зрозумілі особисті мотиви. Як в сина Мільтіада, переможця персів під Марафоном, якому нібито «допоміг» Тесей. І просто як в амбітного політика та полководця. Зрештою,  якщо його батько був для співвітчизників насамперед марафонським переможцем, а  суперник Фемістокл – саламінським, на рахунку самого Кімона тоді не було значних військових звитяг (Евримедонт був ще далеко попереду). Скіронців, звісно, важко було порівняти з персами, але кістки Тесея для тогочасних греків цілком могли вважатися не менш вагомим трофеєм.

Цікаво, що скіронці не поспішали їх віддавати афінянам. І не лише тому, що «герої потрібні їм самим». Адже Тесей, якщо він і справді існував, загинув настільки давно, що його могила навряд чи збереглась би. Проте Кімон не знітився. Та застосував «спартанський» рецепт. Афінські вояки почали шукати на Скіроні кістки великого розміру – і зрештою знайшли. Їх і оголосили останками Тесея, втраченими «навдячними» нащадками. 

Знахідку урочисто перенесли до Афін і поховали на Агорі – головній площі міста. А над могилою звели святилище – Тесейон (він зберігся до нашого часу). Чи був це справді кістяк героя чи взагалі людські кістки, а не, скажімо, скелет якоїсь доісторичної тварини, насправді не так вже й важливо. Часто-густо в грецьких містах подібні “героони” взагалі були кенотафами, тобто не містили жодних останків. Проте вшановували їх аж не менше – зрештою, йшлося насамперед про дух героя, здатного мандрувати світом і з’являтися в потрібний час у потрібному місці (як дух Тесея серед вояків на Марафонському полі).

gettyimages

Що ж до наслідків античних піар-кампаній, то із стратегічної точки зору вони були іноді напрочуд ефективними. Адже ми й сьогодні вважаємо Тесея насамперед афінським героєм – як нас намагалися переконати Пісістрат з Кімоном. А ось щодо вирішення тактичних завдань є сумніви. Бо слава «шукача тесеєвих кісток» аж ніяк не завадила афінянам невдовзі вигнати Кімона з міста шляхом остракізму. Згодом його, щоправда, повернули і переобрали на вищу державну посаду. Але вже точно не завдяки "піару на кістках".