План «Бити!»

Довгоочікуваного звернення Президента, який мав виступити в понеділок о десятій вечора, потім о дванадцятій, а зрештою звернувся до народу майже о першій ночі, чекали всі, як бою курантів на Новий рік. Чекали, наче Порошенко мав виступити не з припиненням перемир’я, а з оголошенням визвольної війни. Ніхто майже не сумнівався, що зволікань більше не буде. Ні 72 години, ні 48, ні 24 не врятують становище, не зроблять з чорта янгола і з бойовика піонера. Ті, хто міг і мав бажання, давно вже склали зброю і втекли. Втекли, до речі, здебільшого до Києва і зараз причаїлись там, потихеньку облаштовуючи мирне існування. Ось тільки миром давно вже не пахне на їхній рідній землі, яку зокрема вони втягнули в криваву авантюру.

Своєрідним привітом росіян, які весь понеділок метушились на кордоні, порушуючи його бойовою авіацією, стала чергова колона військової техніки, що завітала до Луганська. Близько години достатньо було, щоб сім  вантажівок, один БМП і танк прокотились від Краснодону до обласного центру. Луганськ після перемир’я дійсно схожий на начинений озброєнням і бойовиками пиріжок. Але несмачний. Заклик Порошенка визволяти перед цим фактично здану ворогу територію реалізувати в межах міста буде непросто. Тут дійсно потрібен якійсь «план Б». Жорсткий і хитрий водночас. Мало хто вірить, що армія піде на банальне бомбардування. А там хто його знає. На війні завжди є місце «приємній» неочікуваності.

Весь понеділок в Луганську щось «гохкало» і «торохтіло». Бабці, що мирно і традиційно вийшли посидіти на лавці, ділились враженнями від грохоту, що доносився зі сторони селища Металіст – мученика перемоги. «Оце бахнуло!» – «Та ні! То ще не бахнуло! А от це вже бахнуло так бахнуло!». Шкода, але в глибині затишного дворику церемонію обговорення військово-політичної ситуації не міг доповнити чорний грибочок на Кам’янобрідській горі. Там вибухнула газова заправка, піднявши в небо куряву. Мамця з коляскою вигулює малечу на спортивному майданчику і, розмовляючи по телефону, спостерігає за стовпом диму вдалині – типова картина міста. Ну, а хтось так і не полишив свого улюбленого доміно, і вже невеличкими компаніями з цигарками і пивом збирається 

біля гаражів за металевими столиками під гуркіт канонад. Зрозуміло, що формального припинення паперового перемир’я ніхто зі сторін вже не чекав. Його просто не існувало. Бойові дії і без того продовжувались протягом всього часу запровадження мирних ініціатив, а в час Х лише загострились.

«Немирний» вівторок відзначився відносно тихим ранком і продовженням сутичок в передмістях. В цей час знову можна почути вибухи з боку Металіста та селища Жовте. Інколи снаряди долітають і до самого Луганська. Вже нормою стали «шальні подарунки» з неба в дворах мешканців Камброду. В Станиці наш Су-25 нагородив осередки бандитів в селищі Миколаївка і Самсонівка вдалою атакою з неба. Збити літак бойовикам не вдалося. Працює артилерія і в Рубіжному, де засів загін колишнього сільського співуна, а нині ватажка терористів Мозгового. Колись його база знаходилась в Ніжній Вільховій Станично-Луганського району, але ще кілька тижнів назад його звідти викурили наші військові. Тепер він перебуває на передовій в районі промислового трикутнику Сіверськодонець-Лисичанськ-Рубіжне, охороняючи власність регіоналів. Взагалі, треба відзначити, що експропріатори наших часів не чіпають власності росіян і членів Партії регіонів. Пограбувати помешкання Володимира Ландика – запеклого ворога Єфремова, вони можуть. Захопити чийсь завод, телекомпанію, офісне приміщення – це норма. Болотов такий підхід називає «націоналізацією». Але можна чітко простежити, що пес справно знає, де рука хазяїна, і не наважується її дряпнути. Деякі бандити пересіли на шикарні джипи і, не шкодуючи чайових, заправляють повні баки на заправках. Видно, що серед цього зброду з’явилась «еліта» в новому дорогому камуфляжі, з автоматами останньої серії і рудою бородою. Так, це ті самі «кадирівці». Наші ж колишні зеки, шахтарі та просто неприкаяні шукачі пригод задовольняються обшарпаними «бобіками», ходять в засмальцьованому одязі рибалки кольору «хакі» і «стріляють» у бабць на вокзалі цигарки. Бабцям такий підхід  щодо «націоналізації» їхніх цигарок на потреби армії вже порядком набрид.

Треба зробити невеличкий відступ, щоб пояснити, чому саме багато мешканців піддаються на проросійську пропаганду з наріканням на «американські плани». Не дивлячись на ідіотизм таких заяв, варто звернути увагу на одну деталь. Під реалізацією «американського плану» багато хто на сході розуміє... нерішучість української армії. Дійсно, людям хочеться просто миру і вони просто чекають хто перший поступиться. Це, звичайно, непатріотично – такий вже перемішаний і кровно, і ідеологічно регіон. Але це відверто і зрозуміло. Колись я порівнював Донбас з загіпнотизованою куркою, яка просто чекає коли її впевненим рухом перегорнуть до гори ногами. Так сталось, що це зробили терористи і Донбас «ліг» під них. Теж саме могла зробити і українська армія. Проте всі бачили дивну формулу ведення війни на Донбасі – здавати перед цим здобуті позиції. Після того, як Київ звітував про затримання більш ніж десятка зрадників серед керівництва АТО, маємо надію, що така хибна практика буде подолана. Військові налаштовані дуже рішучо. Ніхто не панікує і не збирається відступати. Серед тих, хто на передовій, існує реальне відчуття того, що вони на своїй землі і здавати її не збираються. Більш того – вони злі. Ці хлопі і є тим порохом, який треба тримати сухим. Заява Президента, після якої всі спекуляції відносно можливого губернаторства Медведчука та інші балачки просто змило, як піну з берега, говорить про те, що Порошенко це усвідомлює. Бо найстрашніше, що дістало людей – це невизначеність. Тягуча, в’язка бійка з відступами, зрадами, підставами. Не дарма один з військових батальйону «Айдар» жалівся на те, що при самостійній атаці на ворога операція проходить вдало, а якщо така атака відбувається за наказом очільників АТО, то їх чекає засідка. Для вдалої оборони потрібне розосередження сил, а для вдалої атаки концентрація, казав Наполеон і мав звичку вивчати кожен пагорб на мапі і в підзорну трубу.

Бойовики розосередились в Луганську вдало, зайнявши по звичці укріплені позиції серед мирних кварталів. Викурити з мінімальними втратами серед мирного населення буде непросто. Тим більше бандити мають ще один ресурс – заручників, яких вони з легкістю брали на вулицях, у власних помешканнях та інколи просто через тих самих зрадників. В час, коли Президент Порошенко оголосив про припинення перемир’я, а колона російської техніки в черговий раз перетнула кордон з Україною, до полону терористів з «ЛНР» потрапила ще одна українська журналістка, яка досить активно вела репортажі з зони АТО – Настя Станко.

В цей же час також з’явилась інформація про смерть Володимира Семистяги, який начебто помер в полоні від серцевого нападу. Вчений, історик, дослідник краю не має зустріти смерть серед невігласів, що позбавили його свободи, майна і врешті можуть лишити життя! Це не можна вибачити і забути. Це не загоюється. Бо в таких особистостях як Володимир Семистяга відлунюється все українське, набуте, своє. І так вийшло, що в наш час під європейським сонцем позбутись кривди, зберегти себе, свою пам’ять, історію, домівку можна лише під переможний марш українських солдат.

Текст написано для День