Милість переможених

Милість звитяжця благородна і заслуговує пошанівку; милість переможених відгонить жовчю і злобою, вона ніколи не буває щирою, бо несе у собі певні підтексти, не висловлені, та самозрозумілі.

Офіційні речники визначальних українських політичних середовищ наразі послуговуються формулою про відсутність переможців та переможених, але у цьому технологічному викрутасі більше формалізму, ніж сенсу. Бо "переможені" вже підняли носа.
Переможці є. Полагодивши усі справи з правилами майбутніх виборів, вони пішли собі на літні вакації, аби у вересні повернутися до керма вкотре поділеної і ще раз згвалтованої країни.

Переможені, – загал, за окремими винятками цілковито інфантильного маргінесу, – залишатиметься у ситуації ошуканого мрійника, який учергове купився на дешеві обгортки популістської порожнечі.

Я вже колись цитував Марка Аврелія про жалюгідність осіб, які самовпевнено вважають, що по-філософськи провадять державницькі справи. Вони й направду виглядають жалюгідними, позаяк усі їхні словесні конструкції, усе напускання туману виявилися лише фіговим листком для прикриття безсилля і безволля. Ба більше, – вони призначалися для конкретної аудиторії, легковірної і такої ж пустої, яка, проте, має надзвичайну рису, – провокувати і провадити загал, вмиваючи при цьому руки від очевидних наслідків. Трагедія української революції, мабуть, полягає у тому, що її провідники взялися "ззовні звільнювати людину більше, аніж вона здатна бути вільною всередині" (О.Герцен).

Майдан – не показник, там кожен стояв за своє, і ця "своя свобода", як правило, передбачала обмеження свободи інших. Це – не типово українська риса, посттоталітарні демократії не можуть оминути етапу часткової "несвободи", але її, зазвичай, призначено для тих, хто зійшов зі сцени, тих, кому спільнота "завдячує" вродженими плямами "недодемократизму".

У нас же гучна обіцянка "життя по-новому", «люстрації» тощо перетворилася у своєрідну міфологему, у засіб тиску на "стрілочників", у надійний інструмент масової і бездумної ротації кадрів районного рівня. Поза тим, головні винуватці залишилися недоторканими, скористалися шансом для реваншу і тепер милостиво розповідають про "об'єднання нації".

Ідіотизм ситуації полягає в тому, що нова столична еліта не робитиме жодних порухів для чергової зміни містечкових еліт. Під гаслом "об'єднання" нації вони слухняно працюватимуть на користь "переможених", послуговуючись при цьому риторикою Майдану, війни, псевдодемократичними цінностями, подвійними стандартами.

Переможені милостиво дозволять їм робити це. До виборів за старим законом. Далі побачимо. Переможені милостиві, їм не шкода…