Запит на люстрацію

А відтак, коли заманеться, знову мусолити тему на догоду політичному моменту або ж заради красного слівця. Тим паче, коли соціологія у поміч. Понад 60% українців позитивно ставиться до проведення люстрації, а 58% з-поміж них вважають, що під неї повинні потрапити лише ті, чия вина буде доведена. Майже третина вважає, що люстрація повинна стосуватися всіх представників певної групи, яка під неї потрапить, незалежно від того, є докази їхньої причетності чи ні.

Поміж тим, останні місяці подарували нам яскраві взірці політичної люстрації у виконанні переможців президентських виборів. Бо чим же, як не люстраційним процесом, можна назвати тотальну заміну кадрів у всіх ешелонах влади, починаючи від РДА і завершуючи кабінетами на Банковій?

Споглядаючи таку безпрецедентну чистку, я згадав не тільки волання Партії регіонів зразка 2005-го про 18 тисяч звільнених, а відтак і "знедолених" помаранчевим режимом. Але навести бодай один приклад того, що звільняли не тільки високопосадовців, але й прибиральниць, далебі, не можу.

Відшукав у своїх записах тогочасні міркування на сторінках „Дзеркала тижня” шанованих мною Юлії Мостової та Сергія Рахманіна, які не гріх зацитувати й сьогодні: „Багатотисячні кадрові чистки 2005 року стали надзвичайно сильним ударом по ефективності державної машини. Перервалася еволюція української управлінської еліти. Родючий шар досвідченої бюрократії було вимито, а на його місце завезено грунт, на якому добре плодоносять лише дерева лояльності до великих і малих сюзеренів”.

Що ж, скажу я вам, „родючий шар” повертається, але на ньому плодоносять ті ж пустоцвіти... Жалі за „досвідченою бюрократією” виявилися передчасними, позаяк вона завжди вміє мімікрувати, пересидіти у затишному куточку, аби відтак, вловивши нагоду, повернутися.

Ефективність державної машини і української управлінської еліти взагалі під великим сумнівом. Я розумію, якби міністерства, до прикладу, очолили учорашні топ-менеджери системоутворюючих компаній або ж, принаймні, „ранкові зірки” із дипломами Єля. Але ж те, що маємо – учорашній день економіки, до того ж день із квотно-корупційним душком. Саме для них, як на мене, потрібно писати люстраційні закони, натомість авторами резолюцій та наказів про звільнення наразі виступають такі динозаври.

Що-що, а люстраційний процес в Україні триває. І триватиме доти, поки з менеджерської ланки не приберуть суттєвий чинник політичного смаку. Невже так важливо, за кого голосував чи не голосував начальник жеку? Невже вплине на врожайність партійний квиток головного агронома району? Невже начальник міського відділу освіти напише власний підручник історії, аби навчати дітей усупереч параграфам Міносвіти?
Виявляється, є такі, хто вважають такі курйози цілком ймовірними. І надалі заповнюють спорожнілі клітинки штатних розписів прізвищами „надійних людей”. А безнадійні?...