Основний виклик

Тепер важко вірити тим, хто свого часу піднімав невдоволених гаслом «Україна без Кучми». Л.Д.К. давно пішов із президентської посади, але чи можемо ми із упевненістю констатувати, що маємо Україну без Кучми? Навпаки, перебуваючи у комфортному затінку, екс-президент так чи інакше втручається у суспільно-політичне життя: за допомогою зятя, у руках якого зосереджено могутній медіа-арсенал, руками учорашніх підлеглих, що ними аж кишить у владних коридорах, зрештою, через посередників, – і руками своїх наступників – недавніх опонентів.

Проблема України полягає акурат у незмінності системи реалізації владних повноважень. Не тих, що чітко-нечітко виписані на папері, а тих, які цілком резонно було б назвати «звичаєвим правом»: правом сильного бути свавільним, правом керівника брати усе, що заманеться. Ось основний виклик, який, у кінцевому підсумку виливається у мимовільне зізнання незабутнього керівника президентського секретаріату Ющенка Віри Ульянченко: «Основним викликом перед Україною є існування самої України, існування демократії в Україні».

Іноді складається враження, що всі, кому доручено здійснювати українську владу, намагаються робити це від протилежного, мовби випробовуючи на міць власний народ і надто вже незрілу державність. «Нумо спробуймо ще й так!» – звучить рефреном поміж рядками президентських указів, розпоряджень уряду, проектів Верховної Ради. Причому, це не експеримент заради експерименту, це банальне бажання насолити супернику, підірвати його авторитет, відкусити шмат його електорального поля. Якби ж то експерименти ставилися задля обрання найправильнішого шляху, – слів немає, було б важко, але, принаймні, була б надія на позитив.

Бо, за великим рахунком, "для українців це (держава - Авт.) засіб розвитку людського капіталу", - пише Павєл Казарін, і продовжує: "Якщо держмашина служить для дерибану и проїдання, то у пічку таку держмашину. Якщо держава потрібна лише для колективного «януковича», то, значить, цю державу треба перезібрати. Ось саме цим Україна зараз і займається. А завдяки позиції Кремля увесь цей процес набув рис національно-визвольної боротьби.

З дня на день чекаємо нове бачення майбутньої Конституції, обіцяної вже давненько. Вже навіть готові до його всенародного обговорення. Чудово. Але, скажіть-но, чи не здається вам, що цей жест буде зроблено акурат напередодні старту виборчого парламентського марафону. І чому саме під час політичних дебатів і сварок пересічний громадянин має мізкувати над тим, що написане, якщо вірити Яценюку і К, певно із рік тому? Якщо це програма, з якою «Батьківщина» чи Порошенко з УДАРом (чи з ким там?) вирішили податися до ВР, то навіщо вбирати її у шати проекту Основного Закону. Ось так з’ясовується, що Конституція – лише банальна забавка у руках політтехнологів, звідси й нігілістське ставлення і до неї, і до решти законів з боку загалу.

Основним викликом для України досі була її влада – невміла, вайлувата, зарозуміла і далека від потреб тих, на чиї гроші вона існує. Позначена чорними мітками кумівства, корупції, злодійства та обману. Скомпрометована перед світом і в очах власних громадян.

Нова команда продовжить «традиції»?
 

Тепер важко вірити тим, хто свого часу піднімав невдоволених гаслом «Україна без Кучми». Л.Д.К. давно пішов із президентської посади, але чи можемо ми із упевненістю констатувати, що маємо Україну без Кучми? Навпаки, перебуваючи у комфортному затінку, екс-президент так чи інакше втручається у суспільно-політичне життя: за допомогою зятя, у руках якого зосереджено могутній медіа-арсенал, руками учорашніх підлеглих, що ними аж кишить у владних коридорах, зрештою, через посередників, – і руками своїх наступників – недавніх опонентів.

Проблема України полягає акурат у незмінності системи реалізації владних повноважень. Не тих, що чітко-нечітко виписані на папері, а тих, які цілком резонно було б назвати «звичаєвим правом»: правом сильного бути свавільним, правом керівника брати усе, що заманеться. Ось основний виклик, який, у кінцевому підсумку виливається у мимовільне зізнання незабутнього керівника президентського секретаріату Ющенка Віри Ульянченко: «Основним викликом перед Україною є існування самої України, існування демократії в Україні».

Іноді складається враження, що всі, кому доручено здійснювати українську владу, намагаються робити це від протилежного, мовби випробовуючи на міць власний народ і надто вже незрілу державність. «Нумо спробуймо ще й так!» – звучить рефреном поміж рядками президентських указів, розпоряджень уряду, проектів Верховної Ради. Причому, це не експеримент заради експерименту, це банальне бажання насолити супернику, підірвати його авторитет, відкусити шмат його електорального поля. Якби ж то експерименти ставилися задля обрання найправильнішого шляху, – слів немає, було б важко, але, принаймні, була б надія на позитив.

Бо, за великим рахунком, "для українців це (держава - Авт.) засіб розвитку людського капіталу", - пише Павєл Казарін, і продовжує: "Якщо держмашина служить для дерибану и проїдання, то у пічку таку держмашину. Якщо держава потрібна лише для колективного «януковича», то, значить, цю державу треба перезібрати. Ось саме цим Україна зараз і займається. А завдяки позиції Кремля увесь цей процес набув рис національно-визвольної боротьби.

З дня на день чекаємо нове бачення майбутньої Конституції, обіцяної вже давненько. Вже навіть готові до його всенародного обговорення. Чудово. Але, скажіть-но, чи не здається вам, що цей жест буде зроблено акурат напередодні старту виборчого парламентського марафону. І чому саме під час політичних дебатів і сварок пересічний громадянин має мізкувати над тим, що написане, якщо вірити Яценюку і К, певно із рік тому? Якщо це програма, з якою «Батьківщина» чи Порошенко з УДАРом (чи з ким там?) вирішили податися до ВР, то навіщо вбирати її у шати проекту Основного Закону. Ось так з’ясовується, що Конституція – лише банальна забавка у руках політтехнологів, звідси й нігілістське ставлення і до неї, і до решти законів з боку загалу.

Основним викликом для України досі була її влада – невміла, вайлувата, зарозуміла і далека від потреб тих, на чиї гроші вона існує. Позначена чорними мітками кумівства, корупції, злодійства та обману. Скомпрометована перед світом і в очах власних громадян.

Нова команда продовжить «традиції»?