Під виглядом люстрації українцям пропонується фікція

Офіційно Закон “Про очищення влади” покликаний “відновити довіру суспільства до влади та закласти правові підстави для побудови нової системи державної влади за європейськими стандартами”. Неофіційно – зібрати голоси та відволікти суспільство від шаленої економічної кризи, здешевлення гривні та політичних провалів влади в Криму та на Сході.

Цікаво, що така увага приділяється європейським стандартам, адже Европа як раз ставиться до люстраційних законів пострадянських країн як до перехідного етапу “проб та помилок” і не вбачає в них ефективного механізму боротьби з корупцією та зловживанням владою. 

Коли можливе прийняття такого закону обговорювалося під час останніх засідань ГРЕКО (Група держав проти корупції), Президент цієї організації висловив думку, що як юрист він проти законів про люстрацію, адже насправді боротьба з корупцією вимагає зміни “правил гри”, а не утворення нових органів.

Чи змінилися в Україні правила гри за останні часи? Ні. Головою Державної реєстраційної служби призначається 26-тирічний син Генпрокурора, органи влади наповнюються людьми, які навіть за часів минулої влади були звільнені за кримінальні зловживання. Президент та Кабмін призначають на високі посади бізнесменів, які активно робили бізнес з “Сім’єю”, закриваються кричущі кримінальні справи проти колишніх високопосадовців, повернення вкрадених в держави коштів не відбувається, натомість активи олігархів, наближених до Януковича тихо або (у випадку з рейдерськими захопленнями Коломойським майна Фірташа) не дуже тихо переходять з одних рук в інші, а держава та громадяни продовжують втрачати. І в цей час вже не тільки гроші, але й життя.

То ж запрацює в таких умовах закон про люстрацію і що він може дати? 

По-перше, закон містить неконституційні положення, які, наприклад, стосуються суддів. Звільнення суддів в Україні можливе тільки у випадках, визначених Конституцією, а Конституція – це норма прямої дії та вищий закон в державі. Отже закон про очищення влади не спрацює і всі судді залишаться. 

По-друге, в законі є положення, які дозволяють подвійне тлумачення, а в умовах українських реалій – це потенційне хабарництво та можливість зловживань. Так, наприклад, звільненню підлягають “працівники правоохоронних органів, які … своєю … бездіяльністю сприяли складанню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, … обвинувальних актів стосовно учасників акцій громадського протесту та масових заходів у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року”, а також “працівники органів прокуратури, які … вчиняли бездіяльність стосовно учасників акцій громадського протесту”.  Бездіяльність? Це як? І як і ким це буде доводитись? В суді? А як же термін перевірки, встановлений законом у 30 днів? Те ж саме стосується і правоохоронців, які не бездіяльністю, а своїми діями вчиняли порушення прав учасників протестів. За 30 днів це доведено бути не може! Лише слідство триває мінімум два місяці. І далі доведення таких фактів потребує судового порядку. 

В цьому ж криється і інша небезпека. За Конституцією України юридична відповідальність за правопорушення може наставати лише один раз. Люстрація – це юридична відповідальність. Як і кримінальна відповідальність, яка, до речі як правило включає в себе неможливість займати посади протягом певного часу. Але це різні види відповідальності. І люстрація є набагато легшою. Отже будь – який злочинець часів Януковича зможе претендувати на подальше звільнення від криміанльної відповідальності з посиланням на те, що він вже поніс юридичну відпвідальність у вигляді люстрації. 

По-третє, закон вихолощує професійні кадри середньої ланки органів державної влади, які фактично не є винними в зловживаннях високопосадовців, але формально мають бути звільнені за те, що обіймали посади керівників структурних підрозділів та слідчих. І хто залишиться? Традиційно в органах державної влади фахівці – це працівники середніх категорій, які мають значний стаж роботи. На нижчі посади із-за низької зарплатні йдуть вкрай непрофесійні кадри, які не можуть працевлаштуватися ніде більше. Керівні ж посади віддаються “партнерам, друзям та довіреним особам”.

Отже хто прийде замість фахівців? Професіонали на кшталт так званих “нових облич”, що не мають досвіду практичної роботи та фахових знань?  Саме вони напевно понаписували в законі про очищення влади такі ляпи як “посадові особи не можуть неправомірно використовувати своє службове становище під час проходження перевірки”. Начебто в нас використання службового становища у власних інетерсах в інших випадках дозволено за законом.  Було б смішно, якби мова не йшла про закон України.

До того ж хто ті кристально чесні люди, що проводитимуть перевірки? Тетяна Чорновол, яка обрана на Майдані головним борцем з корупцією? Чи Єгор Соболєв, який очолює люстраційний комітет? Ні. Опікуватися цим буде Нацдержслужба, податкова та керівники органів державної влади, в яких проводитимуться перевірки щодо держслужбовців. Не дуже перспективно, правда?

А мали б просто змінитися правила гри. Влада мала б не гратися в законотворчість за участю непрофесіоналів, а примушувати ефективно працювати правоохоронні органи. І тоді суддів-злочинців можна було б знімати з посад у відповідності з Конститцією України. На підставі вироків суду. З корупцією, зловживанням владою, хабарництвом треба боротися тими методами, що існують в усьому світі. Через правоохоронні органи. Бо для того, щоб суспільство почало довіряти владі, потрібні кримінальні вироки. Винні посадовці мають понести відповідальність. Вкрадене має бути повернено до бюджету. І для цього не потрібно створення нових структур та комісій, як передбачено в законі про люстрацію. Адже це тільки збільшує бюрократію і зменшує кошти в бюджеті. Потрібна політична воля. А її не має. Бо не має насправді нової влади.

Отже що ми маємо в сухому остатку?  Українцям пропонується чергова фікція, яка побудована на їхній недовірі до влади. Щось НОВЕ, на що можна трохи посподіватися. А коли сподівання пройдуть, автори закону про відновлення довіри до влади вже будуть у Верховній Раді.

Під