Засади державності

Натомість послуговується старим, ще януковичевим. А депутати плодять заяви про європейський вибір, намагаючись виглядати актуальними, особливо під час телемостів між Страсбургом і Києвом.

Відомо, що попередній режим на законодавчому рівні відмовився від пріоритету європейського вектора. Звісно, такі документи важливі своєю тяглістю та стабільністю, їх не міняють, мов рукавички, не заганяють у прокрустове ложе хвилевих смаків і політичних переконань очільників. Але Янукович бачив «засади державності» банальною процедурою сумнівного утвердження легітимності кожного наступного режиму. Але чому ми досі послуговуємося цим «непорозумінням»?

Ба більше, інтерпретацію засад «від Януковича» у парламенті тоді буквально проштовхнули півсотні нардепів: опозиція, зокрема БЮТ та «За Україну!» просто вийшла із сесійної зали. Якщо врахувати, що кандидати від цих політичних сил на президентських елекціях набрали більше, ніж Золотий батон, то зрозуміло, що закон, у ліпшому разі, відображав настрої та наміри не більше половини виборців країни. Друга половина, мабуть, жила за дещо іншими «засадами державності».

Однак «усе минуще під сонцем». Ще Арістотель зауважив у своїй «Політиці»: «Якщо держава є певною спільнотою, а саме спільнотою громадян за певного політичного устрою, а він змінюється і відрізняється від попереднього, – тоді й державу не можна вважати тою самою. Ми ж як говоримо: хор в комедії – одне, хор у трагедії – інше, навіть коли його учасники – одні й ті самі особи».

Тут не місце для смакових оцінок, який із режимів був «піснею козлів», а який позначено міткою трагедійності. Головне: «учасники – ті самі особи», які в різних обставинах говорять абсолютно несумісні речі, але завжди діють задля власного інтересу. Тут слід сказати про неживучість і химерність самої держави, засади якої можна підганяти від особу керівника чи мотивації владної верхівки. Що прикро: попри позірні намагання реформації, автори цих змін просто консервують статус кво, цементують підвалини, на яких процвітає хаос і конфліктність, невизначеність і громадянський дискомфорт.

Ясна річ, така ситуація спровокує надто легковажних і цілеспрямованих ораторів на чергову порцію філіппік про поділ країни. Хоча насправді ділить її не хто інший, лише найвіртуозніші вітії. Лише у їхніх мізках можуть уживатися, до прикладу, поняття «позаблоковості» і реальність присутності чужого флоту на теренах суверена.

Роздмухування пристрастей та сварок, як завжди, слугуватиме надійною завісою для моторних політиків і тих, чиї інтереси вони активно лобіюють. Зрештою, саме ухвалення закону було промовистою ілюстрацією, як ці панове зважають на думку громадськості: «засади державності» аля Янукович, як і, до слова, багатостраждальна Конституція Кучми 1996 року, голосувалися глупої ночі… Як там казали давні китайці? «Виправлена помилка – уже не помилка, а помилка, повторена двічі, – це крах».